Сергій Костенко: Потрібно просто більше спілкуватися між собою, тоді й за пляшку менше братимуться

– Чи складно це – створити власну громадську організацію?

– Та ні. Складається протокол, куди заносяться дані про її членів, розподіл обов’язків (керівник, його замісник, секретар і т. д.), а потім – несеш це все до нотаріуса, попередньо зібравши хоча б три підписи. Протягом тижня, шляхом офіційного повідомлення, ми інформуємо владу про те, що на світ тільки-но з’явилася ще одна організація. Інше діло – тримати своє товариство вкупі, постійно реалізовувати якісь проекти і наміри… А «Пробудження» ми створили тому, що несила вже було спокійно спостерігати, як стільки молоді – твоїх сусідів і колишніх однокласників – затовкує своє життя у пляшку. Тривалий час мешкав на 101-му мікрорайоні – отже, і молодих безхатьків, і наркоманів з гопнічками надивився достатньо. У центрі ситуація теж не краща. Ви хоча б пройдіться вечором Ковальовкою, набережною попід «Сільпо» чи навідайте ті ж Пантери біля «Зоряного».

– Але ж про це відомо чи не кожному кіровоградцю. Необхідний справді сильний спонукальний імпульс, щоб у 20 років очолити таку організацію і серйозно працювати над її розвитком, залучаючи нових членів та волонтерів…

– Та який там імпульс?!! Просто соромно дивитися, як ціною крові добуте вільне майбутнє ми, онуки і правнуки тих відчайдушних хлопчиків із 41-го року, абсолютно не цінуємо, не бережемо. Пиячимо, швендяємо без роботи, куримо траву, в особистому – нічого путнього… А має бути інакше. Необхідно далі ліпити себе, удосконалюватися та виховувати свою духовність. Коротше, бути достойними своїх батьків, які, до слова, зростали у набагато гірших, ніж ми, умовах.

– Не секрет, що більшість святкових звичаїв зав’язується на колективному розпиванні алкоголю. Згадаймо, приміром, анекдоти про новорічну ночівлю під ялинкою, лицем у олів’є, або фронтові сто грам. Футбольні фанати, як правило, є і пивними фанатами теж. Яку альтернативу хмільних розвагам можуть запропонувати учасники «Пробудження»?

– Кожна свідомо твереза людина напевно знає, що під час вживання спиртного вмирають клітини її мозку. І у нашому з вами випадку цей процес є незворотнім. Просто не та екологічна ситуація, якість продуктів харчування дуже сумнівна. Коли люди проливають чарку у воєнний час, погодьтесь, – це ще можна виправдати. Щогодини хтось з товаришів помирає, одна болюча втрата накриває іншу… І стрес необхідно якось «розрулити». А вже знамениті сто фронтових грам, які ми дозволяємо собі хильнути у зараз, та ще й на святі дідів, – річ цілком нав’язана ззовні. Ким? Заходом. Внаслідок набуття чинності директиви Аллана Далласа про винищення народів Східної Європи. Між іншим, складена ще у 1948-му. Цьогорік, на 9 травня, одразу після святкового забігу, ми з волонтерами роздавали копії документу, скачаного в мережі, усім бажаючим. Нехай читають – колись-то необхідно зрозуміти. За задумом американців, головну ставку у справі деградації та наступному зменшенні кількості населення нашого регіону слід робити на молодь. Тобто, й далі туманити її та розбещувати, спотворюючи наші давні традиції. Але в силах кожного небайдужого завадити тому і сформувати нові зразки поведінки, дати інший – позитивний приклад.
До слова, моє весілля справлялося без алкоголю. Зовсім. А на типово чоловічі свята – День захисника Вітчизни чи День ПДВ – можна влаштовувати перегони, квести із спортивного орієнтування або якісь слов’янські забави на природі… 3 липня ми відзначали перемогу князя Святослава над Хозарським каганатом. Проте саме святкування відклали до вихідних, точно під купальську вечірку. Перетягували канати, боролися лава на лаву, піднімали 24-кілограмові гирі, бігали з м’ячем… Дівчата ж здебільшого розважалися волейболом. Місце два роки поспіль все те ж – Міський сад на Арнаутово. Програму закривав пікнік із смаженими сосисками, салатами та компотом. Узимку практикуємо забіги та загартовування на морозі.

– Одними гаслами та участю у забігах, як кажуть, ситим не будеш. Із яких джерел ти формуєш свою картину світу та добираєш матеріали на семінари для членів «Пробудження»?

– Насправді ніяких тренінгових занять та семінарів ми поки що не проводили. На своє виправдання скажу, що ці форми роботи не завжди дають потрібних результатів. І змагатися у красномовстві нам нічого. Зазвичай усе виглядає приблизно так: за тиждень-другий я обдумую ідею якоїсь акції – стягую людей і шукаю спонсорів чи, скажімо, медійну підтримку, – а потім йде спілкування. Часто помічаю: тотально бракує нормально спілкування поміж молоддю і молодих із більш зрілим поколінням. Якщо, не дай Бог, у когось трапиться біда, вихід один – пляшка. Проте нам є чим одне з одним поділитися, щось таке вартісне сказати. Коли мене питають «А як не бухати, якщо так не щастить?» – так і відповідаю.

Примирити життя громадське з побутовим Сергію, звичайно, вдається, проте не скрізь з одного разу. Працює на трьох роботах, старається приділяти увагу дружині, а вже на собаку – велетенську німецьку вівчарку – часу таки бракує. З ревнощів бідолаха почала сердито гарчати на дівчину та відмовлятися брати з її рук їжу. Тому у найближчих планах великого комбінатора – відшукати «вікно» тривалістю в день або два для розваг із хвостатою подругою(Авт.).

Окрім пропаганди здорового способу життя ми ще займаємось відродженням слов’янських традицій виховання молоді. Раніше я був прихильником християнства – не вірянином, зауважу, – а тепер просто вірю в Бога, шанобливо ставлюсь до стихій і рослин… Тепер про мої настольні книжки. Дуже сподобалась книга Тараса Календрука «Бойові мистецтва українців», також енциклопедія, укладена Мариною Семеновою, «Ми – слов’яни». Досконально вивчив трьохтомник Яворницького – справді солідна праця,. В ній, до речі, чітко роз’яснюється, хто такі запорожці, чому вони пили і чи були вони насправді. Так-от, ніякими п’яницями козаки не були, а дозволяли собі причаститися чимось хмільним лише після боїв і за умови назбираних багатих трофеїв. Перша частина йшла на церкву, на другу замовлявся новий одяг і зброя, закупався провіант, і тільки на решту влаштовували тризну, згадуючи про померлих побратимів. Не вживали алкоголю зовсім козаки-характерники. Ті, свою чергою, не лише добре зналися на зброї, а й знахарювали, вміли напускати на ворогів ману, тобто гіпноз.

– Назвіть акції, які ви вже встигли провести? Що у планах?

– Забіги на 8 березня та 9 травня, «Тверезі ігрища», закалки у купелі на Полтавській, також планується поновити програму відвідин кіровоградських музеїв. На день міста провели акцію «Молоко на пиво!» – заохочували молодь, що зазвичай тусується на Набережній та перед спортшколою, відмовитись від спиртного. А символічним початком нового здорового життя мав стати розкритий пакет молока, виміняного за пиво чи горілку. На стадії підготовки грандіозна акція «Алкоголь вбиває».

– Які проблеми та життєві кризи найчастіше змушують кіровоградців заглядати у чарку?

– Зовсім молоді мордують себе через нерозділену любов, потім ідуть кидки банків на проценти і колекторські наїзди, у когось родичів машиною збиває… Не знають, що робити від безсилля. Особисто я вважаю так: життя, подароване тобі, необхідно прожити достойно. Подивись на себе збоку – що ти маєш? Молодість, гарну пам’ять, м’язи і непогані навички програміста. Можеш пародію на будь-якого співака забацати чи класно кладеш плитку. Так от, чувак, все це потрібно пускати в обіг. Зрозумій нарешті, ким ти є! Іншими словами, моя основна задача – включити ваш мозок, аби він працював на користь тілу і примножував вашу волю, здоровий дух. На перший погляд, звичайні собі слова і хто тільки до них не звертається у своїй роботі – від сектантів до першокласних коучерів… А там, дивишся, і той хлопець, що кинув, таким важливим більше не здається і в бізнесових проблемах попускає. Іноді мені телефонують навіть серед ночі. Що ж – одразу прокидаюсь, намагаюся знайти для кожного адекватну пораду.

– Можеш згадати хоча б один такий примітний випадок?

– Рік назад одна дівчина отак серед ночі і подзвонила. Якраз коли кинув хлопець і задумала різати вени. Беру автівку, їду. Чотири години бесідували. «Що ж ти робиш, – кажу, – дурненька? Попереду такі можливості! І світ побачиш, з людьми новими познайомишся, дитину народиш. А нашому суспільству так бракує адекватних і здорових жінок-матерів. Отямся, ти заслуговуєш бути щасливою!». Зараз вже у Дніпропетровську вчиться, загалом з тих пір, знайомі переказують, вона дуже змінилася. Зрештою я й сам два роки, як сирота. Проте по-іншому поставився цієї події і знайшов у собі сили не зламатися. Майже перед самим моїм днем народження, коли виповнювалося вісімнадцять. Точніше, за 20 днів до дня народження. Одразу після нього мене збиває машина – легкий трус мозку, потрощений гомілковий суглоб. І нічого, ходив на роботу, а потім ще у відрядження поїхав. Був охоронцем на Голованіському феронікелевому заводі. А відмовитися чи оформити лікарняний не виходило, адже сім’я вже виклалась на похорони… Та цього ж року, в липні місяці, я організовую свої перші «Тверезі ігрища» у Міському саду, на яких взявся підкидати 24-тикілограмову гирю. Так-от, з Божою поміччю і силою духу свого!

Між іншим, Сергія вже можна заслужено величати почесним донором Кіровоградщини. Починаючи з вісімнадцяти років зробив 14 добровільних заборів крові для підтримки життєвих функцій онкохворих дітей. Тому й відноситься до цієї процедури розважливо і легко. «От 400-500 грам вам віділлють – одразу за талончик і в кафе, на безкоштовний сніданок. Там і борщик з м’ясом, салат із буряком та морквою. Гемоглобін після такого швидко прибуває. Ніякого запаморочення чи слабкості. Зрештою, це ж корисно – чистити кров. Наступного разу ходімо зі мною, ага? Поки що ні, не наважаєшся? Ну то нехай, трохи пізніше підемо – дітям необхідна кров. Своїх банків в лікарнях давно немає» (Авт.).

– Із ким співпрацюють пробудженці?

– Як тимчасовий координатор кіровоградської України» я, певна річ, представляю ще й її інтереси. У складі «Пробудження» 11 чоловік членів і понад 20 волонтерів. Деякий досвід переймаємо у «Тверезої України» і зовсім нещодавно почали співпрацювати з «Рідним Кіровоградом» та Кіровоградським кошем, очолюваним Романом Бойком. Місяць чи два. А так – все самостійно.

– В рамках проведення своїх акцій чи плануєте ви благодійний збір коштів на якусь корисну справу, наприклад, будівництво та комплектацію ще одного майданчика воркауту?

– Ні, таких речей ми не проводимо. По-перше тому, що не маємо свого зареєстрованого банківського рахунку і, відповідно, не готуємо ніяких звітів для податкової. Це ж все протизаконно. Поки що цю ідею відкладаємо на майбутнє.

– Як твої рідні та близькі ставляться до того, що ти рідко буваєш удома і чимало свого вільного часу присвячуєш саме громадській діяльності?

– Дружина нормально. Я їй довірив свій дім і більше ні в що не хотів би втягувати. Хоча цікавиться, розпитує часто – що та як… Але передусім бучу в ній жінку – берегиню мого домашнього затишку і матір майбутніх дітей. Не варто розтрушувати свою жіночу енергію, сили деінде, поза нашим гніздечком. Загалом трохи побоююсь, аби неї хтось раптом зле око поклав, якось зурочив…

А от родичі почали косо дивися у мій бік. Мовляв, чимось він не тим морочиться: з усіма за столом не вип’є, не поїсть тобі нормально – мабуть, перебірливий став, гордий. Особливо старше покоління. Але, знаєш, це навіть якось зацементувало мою рішучість і силу переконання. Необхідно змінювати себе на краще.

– Які продукти ти відкладаєш у холодильник на сніданок наступного дня?

– П’ять перепелиних яєць, мед до чаю – щоб краще серце працювало. Каші обов’язково варимо… М’яса, до речі, зовсім небагато вживаємо. В основному чаї на травах і каші.

– Від чого відмовився, починаючи своє нове і загартоване життя?

– Передусім від фаст-фуду та газованої солодкої води. Але мінералка «Поляна Квасова» якраз навпаки – допомагає очистити кишківник.

– Твоя кімната більше схожа на шатро воїна-спартанця чи робочий кабінет дослідника? Що у ній є?

– Нічого зайвого, в принципі, не тримаю: книжки, зброя (іноді відточую навички самооборони), нещодавно заніс ще кілька гирь. Збираюся працювати вже з 32 кілограмами.

– Що хочеш побажати читачам нашого видання у гарячий період робочої осені і зими?

– Твердо усвідомлювати, ким ви є, і йти навпростець, тараном, хай би там що за спиною не говорили, які б перешкоди не показувалися. Бережіть своє здоров’я, робіть себе щасливими!

Кінець. Сергій повністю «перемикається» на побілку – справи, справи… «Притомився я, знаєш. Хоча б п’ять годин десь знайти і добряче відіспатися. А вдома ремонт затіяв. Сашко цей, що допомагатиме тобі збирати матеріал по алкогольним точкам, якраз під моїм началом трудиться… Ось із цим покінчимо – у листопаді ще одну грандіозну штуку забабахаємо. Але поки що – мовчок, і тобі нічого не говоритиму. Все побачиш згодом».

Валентина Головань