Левко Лук’яненко: “Вступ до партії влади – перехід на бік ворога”. Ексклюзивне інтерв’ю(ФОТО,ВІДЕО)
Нещодавно до Кіровограда завітав відомий громадський діяч, дисидент, людина, яка протягом усього життя докладала всіх можливих зусиль для проголошення нашою державою незалежності. Письменник, політик, людина-легенда… Кіровоград відвідав Левко Лук’яненко.
– Чи буде ця книга цікава для іноземців?
– Чи цікаво прочитати українцеві книгу Войніч «Овод»? Я думаю, цікаво. То італійська історія, але той героїзм – він є загальнолюдським. От є Ісус Христос – людина, яка пожертвувала своїм життям заради інших. Так само борець за свободу спонукає інших любити свою батьківщину.
– Ви зазначали, що цей том умовно можна розділити на чотири основні напрями?
– Так, це взаємостосунки всередині української громади, українська громада і союзники, українська громада і адміністрація, ну і роздуми про все це в загальному.
– Чи відрізнялися українці чимось від інших в‘язнів?
– Відрізнялися по-перше тим, що їх було більше, ніж інших. У зоні, як правило, половина українців. Але українці плюс поліцаї. Тут є націоналісти і українські поліцаї. А пізніше процент дисидентів – політичних інакодумців почав зростати.
– Чи вирізнявся Ваш побут якимись національними рисами?
– На початках нам навіть дозволяли співати. Коли ми сходилися після вечері поспівати, то й поліцаї підходили, вони ж теж українці, то співали разом.
Пізніше режим «зажимали» і «зажимали». Вже співати не можна було. Крім того ці поліцаї, їх присуджували до смертної кари і тримали 5-7 місяців для того, щоб нервову систему виснажити і схилити до співпраці. Проте серед них майже не було таких, хто хотів підслухати, донести. Вони трималися в стороні. Розуміли, що ми їм не можемо довіряти, та й не поспішали вислужуватися перед адміністрацією та КГБістами.
– Як взагалі виникла ідея написати про тих всіх людей, із якими Ви відбували покарання?
– Я усвідомлював, що є частина людей – представників нашої нації, які воювали за самостійність. Переді мною були бандерівці, члени ОУН і Української Повстанської Армії. Після них закінчується збройний період боротьби, починається інший період – створюються групи з молодих хлопців, які ще були малими в період ОУН-УПА. І вони діють за тією ж тактикою. Вони хочуть зброю, щоб із нею воювати за самостійність. Їх заарештовують, привозять сюди.
Я в дійсності обґрунтував нову стратегію боротьби. Вона полягала в тому, щоб боротися на основі внутрішнього законодавства Радянського Союзу, міжнародних документів про право нації на самовизначення, і ставити питання про вихід України з Радянського Союзу на основі референдуму.
– Але ж на той час говорити про вихід із Союзу – рівнозначно що підписати собі вирок?
– Так. Але боротьба є боротьба. Якщо мій предок, якийсь козак, брав шаблю і їхав у Запоріжжя – він їхав воювати.
– Але серед людей, які позиціонують себе націоналістами, патріотами, зараз є досить поширеним таке явище, як працювати в правлячій Партії регіонів, яку важко назвати проукраїнською. Як ви це розцінюєте? І чому Ви в свій час не пішли заробляти на машину, дачу, квартиру в партійні органи?
– Є проблема, так би мовити, ідеологічної послідовності, а є проблема пристосування до дійсності. Але в залежності від того, ким ця людина туди пішла. Владу зараз захопила Партія регіонів – антиукраїнська, промосковська. Якщо людина йде туди на якусь технічну роботу, аби заробити собі на хліб і сіль, і вона не пропагує цю ідеологію Партії регіонів, не бере участі в її злочинних акціях, в рейдерських атаках на якісь бізнес, тоді, можливо, в такої людини особистого гріха немає. То можна поставитися до того терпимо. Але якщо у партію йде – то це як перехід на бік ворога однозначно.
Продовження читайте за тиждень.
Записав Валерій Лебідь
Фото автора
Відео ТРК TTV
