Левко Лук’яненко: “Окупаційну владу, яка душить народ, терпіти не можна!” Ексклюзивне інтерв’ю(ФОТО)
Минулого вівторку “Гречка” опублікувала першу частину ексклюзивного інтерв’ю з людиною, яка стала символом боротьби минулого століття за незалежність українського народу Левком Лук’яненком. Сьогодні ви маєте чудову нагоду дізнатися про що говорили з Левком Григоровичем наші кореспонденти далі.
– Зараз маєте побратимів, на яких можете стовідсотково покластися і разом із ними продовжити боротьбу?
– Знаєте, зараз переді мною інше завдання – я старший чоловік, і моє завдання – передати знання молодшим. Передати, можливо, любов до рідного краю, наскільки це можливо.
Для того щоб можна було більше робити – є організаційна форма. Бо сам ти можеш зробити один об’єм роботи, а коли є партія – є змога зробити набагато більше. Тому я є головою Республіканської партії і намагаюся збільшити її членство для того, щоб збільшити кількість людей, які будуть поширювати національну ідею. Суть ідеології моєї партії – в утвердженні української ідеї в Україні, боротьба проти імперських залишків, поширення любові до рідного краю і бажання й готовність відстоювати незалежність.
– У Вас є політичні союзники?
– Звичайно що є, «Республіканська партія» близька до «КУНУ»(«Конгресу українських націоналістів»), «Свободи». З громадських організацій – «Тризуб» та інші. Тобто такі організації, які ставлять собі за мету не «просунути» своїх людей «у депутати» для того, щоб «кусок землі» там «хватити», а ті люди, які боряться за українську Україну.
– Чому ж люди, об’єднані однією ідеєю, сповідують її порізно в різних організаціях?
– Те, що не всі вони об’єдналися – є окремо «КУН», і окремо «Свобода», то це організаційні моменти, які колись, можливо, примусять нас таки об’єднатися, а зараз вони роблять те саме, що і наша партія – і слава Богу. Бажаю їм успіхів. Бо це примножує об’єм роботи, який необхідно провести.
Потрібно поширити в Україні насамперед серед середнього покоління і молоді ідею, що тільки в умовах незалежності можливе нормальне добре життя і справедливість. І кожен має зрозуміти, що розвиток нашої культури, традицій, утвердження України на білому світі між іншими народами можливі виключно за умови вільної держави. Тому ми з цими організаціями не зв’язані, але я знаю, що вони роблять те, що і я роблю.
– Нещодавно на пострадянській території з помпою відсвяткували День перемоги. Як ви ставитеся до цих святкувань і цієї дати?
– Це не стосується України. Я ставлюсь до цього, як до пережитку комуністичного минулого. 9 травня вони святкують як день перемоги у великій вітчизняній війні. Це перемога чия? Україна не має перемоги. Це перемогла Російська імперія Німецьку. Це вітчизняна війна для росіян. Ми маємо свою вітчизну, і війна була не в інтересах України, а між двома імперіалістичними хижаками за оволодіння українською територією. На нашій території вони «вчепилися в горло» одне одному і хотіли заволодіти Україною для того, щоб експлуатувати і використовувати корисні копалини нашої землі, працю наших людей. Тому наша держава не була учасником другої світової війни, бо не оголошувала війну Німеччині.
Нас взяла окупаційна влада, одягнула в сірі російські шинелі , дала російську зброю і російською мовою погнала на фронт. Не озброївши, взимку по сніжку, не одягнувши, а в сірих піджаках німцям під кулі. Бо Жуков сказав: «Чим більше ми хахлов уб’єм ось тут, понад Дніпром, тим менше буде потрібно вагонів вивозити їх у Сибір». Ось ставлення «московії» до України.
Тому друга світова війна для України – це є нещастя, ну, а через те, що Москва використала українців і 8.8 мільйонів їх згинуло у війні, то це день жалоби. Треба відзначати 9 травня жалобою про невинно убієнних, які загинули у війні за чужі інтереси.
– Що Ви робите в цей день?
– Ремонтую хату або стукаю сокирою, або ще шось роблю. Для мене це ніяке не свято.
