Микола Чабаненко: Ми, філателісти, цінуємо браковані марки

– Коли я ще був школярем, – почав згадувати 74-літній чоловік, – тітка Феня, москвичка, висилала мені й моєму братові Володі марки. Вона їх вкладала чи не в кожен лист нашій родині. Це були подарунки нам, дітям. Тітці Фені марки діставалися безплатно. Працюючи кур’єром, вона знімала їх із конвертів, які розносила.

На запитання, коли ж він долучився до філателії серйозно, Чабаненко відповів:
– У середині шістдесятих. На розі вулиць Леніна і Луначарського (тепер – Дворцової та імені Чорновола. – Авт.) відкрили союздруківський магазин «Книги, газети, журнали», і там було відділення філателії. У 1967 році його перевели ближче до головної міської площі, тепер там – «Магнус». У тому магазині й збиралися ми, кого уже захопила філателія. Там виписувалися абонементи, які гарантували право на отримання поштових марок певної тематики. Було створено місцеву філателістську організацію. Чи багато нас було? У вісімдесятих роках, коли філателія увійшла у моду, кількість «дорослих» абонементів по області перевищувала чотири сотні, кількість «дитячих» – дійшла до восьми сотень. Більшість їх було видано жителям Кіровограда. Протягом року обласний «Союздрук» продавав марок на п’ятдесят тисяч карбованців. Кажу вам як знаюча людина – із 1975 року по 1981-й я працював у цій організації штатним інструктором з філателії. А до того трудився токарем на агрегатному заводі, тепер це – «Гідросила». Серед кіровоградських філателістів шістдесятих – вісімдесятих років були представники різних професій – і робітники, й інженери, й лікарі. Захоплювалися марками й представники влади. Наприклад, Звариш – заступник облуправління міліції, Марченко і Кулєшов з обкому партії.

– У шістдесятих роках я цікавився марками, які ілюстрували новітню історію України. – Чабаненко повернув розмову до більш ранніх часів. – Наприклад, відновили зруйнований війною краматорський металургійний завод – пошта випустила марку на цю тему. Збирав і польські та НДРівські марки. Потім переключився на флору та фауну… Кіровоградська філателістська організація регулярно влаштовувала виставки, наші роботи (так Чабаненко називає підбірки марок, оформлені відповідно до правил філателії. – Авт.) експонувалися у фойє клубу імені Компанійця, українського муздрамтеатру, кінотеатру «Комсомолець», теперішнього «Зоряного». Перший такий захід відбувся у сімдесятому році і приурочувався до століття з дня народження Леніна. Моя робота називалася «Україна на поштових марках». Вона потрапила до тих двох, які наступного року було відправлено до Австрії, де проводився тиждень української культури. До речі, за внесок у розвиток на Кіровоградщині філателії маю чимало відзнак. У 1992-му мені присвоїли звання заслуженого філателіста України.

На запитання, чи дуже він витрачався у радянський час на предмети свого захоплення, Микола Юхимович відповів так:

– Не дуже. Щомісяця витрачав до п’ятнадцяти карбованців. Марки ж тоді доступні були за цінами. Екземпляр з найдорожчої серії коштував 50 копійок. Який обійшовся мені найдорожче? Поштовий блок на олімпійську тему, випущений шістдесят четвертого року. Купив я його у 1970 році за сто п’ятдесят карбованців. Потім його ціна зросла до семисот тими ж радянськими карбованцями.

– А дружина вам нічого не сказала, коли віддали за невеликий папірець суму, що перевищувала інженерську зарплату?

– Вона не знала, де я беру гроші на марки. Та й, повторюю, я не дуже витрачався на них. Намагався обміняти, дещо продавав.

– Ви мали якісь зв’язки із закордонними філателістами?

– Листувався із німцем (зрозуміло, східним) та поляком. Я їм надсилав марки, вони – мені. Щоправда, це було незаконно. А один з моїх знайомих спробував вимінювати марки на закордонні «ганчірки». Про це дізналися, як тоді казали, «в органах», і у чоловіка виникли неприємності. Виникли вони і у тих моїх знайомих, які мали довоєнні та воєнного часу німецькі поштові марки з портретами фюрера.

– За якою продукцією ганялися радянські філателісти?

– За малотиражною, за бракованою. Пригадую, як вийшла в обіг марка, на якій було вказано неправильні дати народження й смерті Фостера (їх просто переплутали), діяча американського робітничого руху двадцятого століття. Коли в Москві помітили помилку, то розпорядилися зняти цю марку з продажу. Але нам, філателістам, дали можливість отримати по одному екземпляру. Так було і у випадку із маркою, випущеною наприкінці шістдесятих на знак незгоди із заколотом так званих чорних полковників у Греції. Москва випустила тоді марку з гаслом «Свободу греческим демократам!», та Греція запротестувала, і марку було вилучено з торгівлі… А в дев’яностих марки почали виготовляти усі, кому не ліньки. Наприклад, один з кіровоградських комерсантів випустив серію «Козацька слава». Цим явищем зацікавилися правоохоронці. Випуск марок іншими, ніж державна «Укрпошта», підприємствами, тоді розцінювався ледве не як фальшивомонетництво. (У 2003 році Конституційний суд України визнав цю монополію незаконною. – Авт.). Деякі виробники марок, аби уникнути проблем із законом, застерігали на продукції, що вона – сувенірна.

– У тих же дев’яностих філателія почала виходити з моди…

– На жаль. Тогочасне підростаюче покоління уже не цікавилося марками, і нам ніхто не прийшов на зміну. Навіть наші рідні діти зазвичай байдуже ставляться до марок. Зараз на Кіровоградщині – не більше шістдесяти власників філателістських абонементів. Це в основному – люди мого віку. Вони збиратимуть марки до останнього свого подиху.

Віктор КРУПСЬКИЙ

Джерело “З перших уст”