Волонтер з Олександрії: про благодійність, армію та скандальні БТРи

Про бажання людей допомагати армії

– Я сказав би так: найскладніший період по збору допомоги був навесні, тому що ніхто толком не розумів, що відбувається. У людей не було відчуття війни. Я добре пам’ятаю, коли ми в перший раз за власною ініціативою виїжджали в Чонгар, в колі знайомих панувало здивування – навіщо і куди ми їдемо. Влітку, з початком активних військових дій, стався підйом. Допомагала величезна кількість людей, приходили щодня. Народ сприйняв бойові дії як справжню війну, яка несе загрозу країні в цілому. Був настрій, що якщо в цій ситуації не допомогти, відбудеться крах, ми втратимо державність.

Якщо взяти осінь, то повинен сказати, що допомога трансформувалася. Що я маю на увазі? В однієї частини населення бажання допомагати армії зникло, але в іншої – з’явилося. Як кажуть, природа не терпить порожнечі: десь зменшилася, десь додалося. Тому, в цілому, підтримка сьогодні досить велика, як влітку. Сказати, що народ не хоче допомагати, я не можу, такого немає.

Найнеобхідніше сьогодні – це автомобільні запчастини, будівельний ліс для бліндажів, окопів і лазень, потрібні кабелі, лампочки, генератори – все те, що необхідно взимку для облаштування теплих укриттів. Зрозуміло, що є попит на теплі речі і буржуйки. Все це неабияк необхідне: одна справа зібрати вісім мішків картоплі, і інше – вісім кубів лісу. Тому допомога потрібна, і будь-якій підтримці солдати раді.

Про війну

– Моя особиста точка зору, що зараз солдатам на передовій необхідні тактичні завдання. Немає гіршого для них, ніж стояти на місці і щодня бути пасивною мішенню, спостерігаючи як гинуть чи отримують поранення їхні товариші. Так, армія діє. Тобто, війська відповідають на дії бойовиків, відбивають атаки, але наступальних моментів немає. І таке коливання між миром і війною – воно найгірше для тих, хто зараз на передовій. Ще раз підкреслюю, що це моя особиста думка; я не можу щось радити і говорити за керівництво. Однак змушений констатувати, що відсутність активних дій відбивається на армії негативно.

Чи повинні ми наступати? Я вважаю, що зараз наші війська знаходяться в тому бойовому стані і настрої, що якщо дати наказ, за пару тижнів все буде закінчено. Якби не наказали залишити Луганськ і Донецьк, територія була б зачищена ще тоді. Однак втрутилися якісь політичні домовленості, до слова, незрозумілі, бо в період перемир’я у нас загинуло більше або стільки ж бійців, як і в період військової фази.

Нашому керівництву час, нарешті, визначитися і сказати: “Громадяни, у нас йде війна” – і після цього ставити країну на військові рейки, підключати до допомоги фронту підприємства, і добиватися перемоги для України. А зараз ми не можемо навіть іноземцям пояснити, що у нас відбувається. Деякі з них вважають, що тут мужики з лопатами бігають один за одним.

Про скандал з неякісним ремонтом бронетранспортера в Олександрії

– Я чув про це, але не вважаю, що це скандал. Це ставлення людей до своїх обов’язків. Тобто, хтось ставиться до своїх обов’язків відповідально, а хтось – безвідповідально. Зрозуміло, що другий викликає в мене обурення, тому що ситуація пов’язана з життям людей. З іншого боку, всі подібні проблеми вирішуються.

– Маєте інформацію, яке конкретно підприємство допустило брак?

– Ні, я не можу сказати. Я не брав участі в їх ремонтах і прийомі-здачі, а був тільки одним з ініціаторів ідеї, що можна доставляти і ремонтувати техніку в Олександрії.

Щодо місцевої влади, чи все вона робить правильно, скажу, що у порівнянні з іншими містами, а я спілкуюся з великою кількістю волонтерів, Олександрія – на першому місці в Кіровоградській області. Усі дивуються, наскільки у нас розвинений волонтерський рух і наскільки влада цьому сприяє. Це правда, це 100 відсотків, що так є. Якщо взяти Кіровоград, Бобринець, Новоукраїнки, Світловодськ – центри, де розвинене волонтерський рух, то в Олександрії він найбільш організований і розгалужений в різних напрямках.

Скажімо так, якби не місцева влада, то ідея з БТРами взагалі не була б реалізована. І питання по браку, воно скоріше до керівництва підприємства. Неприємні випадки, які спливають, вони будуть і далі, це життя. Але все можна підправити – немає проблем, що не можна вирішити. Головне, не зупинятися, не зневіритися, не собачитися, тому що від цього виграє тільки ворог, але не ми, не Україна.

Про великі пожертвування

– Я особисто бачив людей, які віддавали фронту машини. В моїй присутності був переданий КРАЗ з Кіровограда і УАЗ – з Бобринця. Ставлюся до цього, як до нормального процесу. У тебе є гроші, є можливість – ти віддаєш. Цілком нормальна ситуація.

У той же час, у кожного свій рівень доходу, від якого залежить його пожертвування. І маленький дохід не применшує вкладу. Запам’яталася старенька, яка принесла шкарпетки. Пам’ятаю пенсіонера, який приніс теплі штани. І я точно бачив, на 100 відсотків, що вони йому потрібні, що це дорогий для нього подарунок. Це був не той випадок, коли віддають непотрібну річ з шафи – він віддавав щиро, і може бути – куплене на останні гроші. Напевно, це і є найцінніше. Хоча, підкреслюю, я не применшую участі тих, хто може дати багато. Щоб у читача не склалося враження, що ми цінуємо пару шкарпеток, і не цінуємо автомобіль. Ми цінуємо всіх.

Ще з того, що вразило, пам’ятаю навесні приходила жінка, у якої був рак. Вона розповіла, що вирішила щомісяця віддавати солдатам по 200 гривень. Це вражає, тому що при сьогоднішніх цінах на ліки, для хворої людини – це великі гроші. Потім були різні випадки – і хороші, і погані. Запам’яталися хлопці, що дали 1000 гривень. Всі ці люди роблять одну справу, і не можна оцінити, хто вклав більше – у кожного свої можливості.

Про Новий рік

– Мені б дуже хотілося, щоб цей Новий Рік ми відсвяткували на кордоні з Росією. Остаточне визволення країни стало б найкращим подарунком для всіх нас, і солдат в тому числі. Я не говорю “дійти до Москви” і так далі – нам чуже не треба, віддайте нам своє. Це перше.

Що стосується волонтерської роботи, то є ідея кожному солдату на передовій зробити новорічний подарунок. Я розумію, що всіх ми не охопимо, але хоча б тих, до кого їздимо. У подарунок можна вкласти цукерки, медичну аптечку і сигарети – це те, що в ходу і завжди затребуване. Зовсім було б чудово, щоб у кожному подарунку були вкладені дитяче привітання – сувенір або лист. Батьки і діти вже можуть приносити такі сюрпризи в наші пункти збору допомоги – або на автозаправку МІ-2, або в редакцію газети “Вільне Слово” на вулиці Шевченка, 74.

Запрошуємо до участі і бізнесменів. Цукерки, шоколадки, медикаменти, сигарети – приносьте, допомагайте. Скажу, що для нормального підприємця це не так і дорого – 10-20 кілограм цукерок або печива. Чекаємо допомоги і від тих, хто може забезпечити святковими пакетами. Також будемо раді, якщо знайдуться бажаючі ці подарунки розфасувати.
Повірте, зараз для солдат найголовніше – увага. На фронті гасла погоди не роблять, є лише одне – солдати повинні відчувати, що потрібні своєму народу, вони хочуть розуміти, що знаходяться там не дарма. І в такому випадку вони витерплять все – і сніг, і холод, і брак матеріального забезпечення, і голод, – якщо буде усвідомлення, що їх подвиг необхідний народу.

За матеріалом сайту “Моя Олександрія”