«Маски опадають повільно»: кіровоградцям про Володимира Винниченка(ФОТО)
6 листопада 2012 року у приміщенні Кіровоградської обласної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського в рамках календаря зустрічей «Українського клубу» та за сприяння депутата Кіровоградської обласної ради Андрія Табалова відбулась презентація біографічного роману Степана Процюка про Володимира Винниченка «Маски опадають повільно» (К., 2011).
На сьогодні це вже третій візит письменників із Івано-Франківська до нашого міста; минулого року кіровоградці дістали змогу побачити наживо автора скандальної «Перверзії» Юрія Андруховича, а також відомого літературного критика, голову Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України Євгена Барана.
Неодноразово, навіть дошкульно часто відзначуваний критиками як любитель похмурої палітри декадансу, зосереджений на нотуванні різноманітних душевних розладів, автор застерігає читачів оцінювати його доробок із пригоршні тих літературознавчих штампів-наліпок, що ними вже користується школа. Так, новий твір із трилогії романів-психобіогафій про відомих письменників, покликаний передусім не заголити всі нерівності та ненормальності вдачі Винниченка, розбити підмурок його пам’ятника, а показати розмаїту складність та інтенсивність його внутрішнього життя, що, зрештою, призвели до народження сильного художника. Аби приблизити Винниченка до себе метафізично, встановити атмосферу безперешкодного вивіряння, автор оформлює історію чужого життя як оповідь, підміняючи активне «Я» епістолярно-щоденниковим «Ти», що надається процедурам критичного самоаналізу, передбачення та подієвого варіювання. Відповідно знаменитого принципу «чесності з самим собою»…
Власне, й основними джерелами написання твору, за словами Процюка, були не наукові розвідки, документи, а саме щоденники Винниченка, в яких відбилися його роздуми над своєю місією у новій українській літературі, справедливі нарікання на рецензентів і занизькі гонорари, оцінки творчості сучасників і свого найближчого оточення, замахи на перетворення традиційного інституту шлюбу, надзвичайно суперечливі стосунки із жінками, і навіть зізнання в дитинофобії тощо. Отже, сучасник вдається до моделювання образів чужої свідомості, механізму секціонування зовнішніх збудників та ідей, натомість принципово оминаючи теми політичної кар’єри нашого відомого земляка. Як і в попередньому романі про Василя Стефаника «Троянда ритуального болю» (К., 2010), письменник широко вживає місцеву говірку, намагається відтворити шпаркий і точний, начинений функціональними деталями, експресіоністський стиль письма Володимира Винниченка.
«Маски опадають повільно» (перша назва «Догмат віри») є другою книгою у проекті написання романів-психобіографій про значні фігури української культури, що над ними працює письменник, вбачаючи у цьому рису своєрідного місіонерства, адже започаткував цей жанр в нашій літературі ще майже століття назад Віктор Петров-Домонтович. Щойно завершений останній роман під назвою «Чорне яблуко», в якому розкривається трагедія життя і слова Архипа Тесленка, має поставити крапку у справі розробки цієї форми Степаном Процюком. «Тому, що не хочу перетворюватися на українського Андре Моруа» – просто резюмував гість заходу.
Валентина Головань
Фото: Олександр Ратушняк
