В Кіровограді Едіт Піаф почули, але не побачили
Вчора, 11 листопада, в Кіровограді виставою „Мир песен Эдит Пиаф” завершив гастролі у нашому місті Херсонський обласник академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша.
Радощі вечора
Ідучи саме на цю виставу, я хотіла зануритись у дивовижну мелодику пісень Піаф, їх французьку казковість. Таки занурилась. Ружена Рубльова – заслужена артистка України, що виконувала роль знаменитої француженки, викладалась на повну! Сильний голос, улюблена мелодія – закриваєш очі і хочеш уявити саму Едіт Піаф. Проте, родзинкою стало те, що «кулішівці» не стали переробляти артистку – кучеряву блондинку під вишукану брюнетку 30-их років. Напевно, розуміючи, що перевершити Піаф неможливо Ружена Рубльова не перетворюється на копію співачки, не втрачає індивідуальності.
Окремої уваги заслуговує балет театру, що весь час супроводжує пісні сумішшю танцю і пантоміми. В другому акті вони навіть мають виступ-соло. Дивним чином в цей момент зникає Франція, навіяна нам піснями, і артисти танцюють під палку латино-американську мелодію.
Пісні виконувались на російській і французькій. Таким чино глядачі мали шанс і відчути красу французької мови і зрозуміти зміст, що не менш важливо. Проте, хотілось би почути ці пісні українською. Так би було рідніше.
За 70 хвилин, які тривала вистава зануритись у особисте життя Піаф глядачу, напевне, не вдалось. Окремі біографічні уривки траплялись шматками, залишаючи білі плями. Трохи бракувало послідовності.
Проте, хоч би заради того, щоб тільки почути живе виконання пісні «Життя в рожевому кольорі» на виставу сходити варто.
Розчарування вечора
Найбільше розчарування безперечно – це місця. Якщо наступного разу ви, як і я, вирішите зекономити, наївно думаючи, що театр – це таке приміщення, де з будь-якого місця добре видно сцену – у кіровоградському театрі на таке не сподівайтесь. З бельетажу, ложі 1 місця 6 – все що ви можете побачити – 1/3 сцени. А якщо вам попадеться 5 місце (приставне крісло), то і того менше, до того ж весь спектакль ви сидітимете нерухомо, щоб часом не перевернутись разом із кріслом.
Ще до початку спектаклю глядачів попередили, в повній мірі реалізувати режисерський задум в трупи не вийде, бо світло не гасне повністю, там де повинно – це «поки недопрацьований технічний момент у новому приміщенні театру».
Зараз авральними темпами будують котельню, що має опалювати театр. На разі в залі таки прохолодно. Це напевно зрозуміла і пані з балкону навпроти, що згідно етикету, прийшла до театру у вечірній сукні з відкритими плечима.
На жаль, не радує і кіровоградська публіка. Частина прийшла подивитись явно не на виставу, а на золотисту ліпку самої будівлі. Спалахи фотоапаратів не стихали. Особисто для мене родзинкою вечора став чоловік у спортивному червоному костюмі з написом „Россия”, що позував на балконі, аби сфотографуватись на фоні сцени…
Марта Луцька
