Хто їде калиту кусати?
Юнаки та юначки, а також ті, хто такими були, в надвечір’я 12 грудня втілювали в життя обрядове дійство на основі українських народних традицій – так звані «Андріївські вечорниці». Власне, підготовка до свята Калити розпочалася до назначеної дати. Заздалегідь підбирався реманент (справжні макітри, глечики, рогачі та інше), готувалися страви: пекли калиту (і не одну!), ліпили вареники, варили узвари тощо.
Продумала загальну програму дійства (в якому, так чи інакше, брали участь всі присутні) людина, яка добре знається на народній обрядовості – магістрантка факультету історії та права кіровоградського педуніверу Олена Горобець. Подібні заходи вона проводить далеко не вперше – тому практична реалізація вечорниць відбулася на «ура».
Самі ж сходини розпочалися з закритих дівочих гадань, доробляння останніх порцій вареників та напруженого чекання хлопчачої половини. Врешті, парубоцтво не стерпіло (чи то від аромату запашної випічки, чи то від бажання приєднатися до дівчат) – і загупало в двері… Нахабно вломившись, вони спершу почали дражнити красунь-господинь гострими словечками, а вже після – запросили до запального танку.
По тому, щоби показати, хто на що гаразд, один за одним почали витанцьовувати коня (коцюбу) і їхати до схід сонця калиту стрічати. Комусь не надто таланило – того «по писку» вписали (сажею), а хтось таки дотягся до жаданої калити, що сяяла сонцем-сваргою…
Народні гадання, народні ігри, народний гумор і так далі створювали атмосферу рідного затишку. Щоправда, коли справа дійшла до прибирання всього того, що встигли порозкидати, порозсипати та інше пороз…, то добряча частина найвигадливіших непомітно розчинилася в загадкових сутінках свята, а решта – стали доїдати-допивати, що лишилося.
Наранок з’ясувалося, що від такої гарячої народної містерії вимкнувся холодильник, комп’ютер, факс і т. д. Словом, за калитою їздити – магічне дійство!..
[center]
[center]
