Євген Гімельфарб: Павло Босий зробив дивовижний ескіз майбутнього театру і ми живемо цим
Часто, згадуючи про те, що Кіровоград є колискою театру, ми забуваємо, про ту першу сходинку, з якої у більшості відбулось знайомство зі спектаклями – театр ляльок.
Цього разу нашим співрозмовником став Євген Гімельфарб – головний режисер Кіровоградського обласного академічного театру ляльок, заслужений діяч мистецтв України.
– Минулого тижня відбулась велика подія в житті театру – прем’єра нової постановки для дорослих «Вій» за Миколою Гоголем. Постановки дорослих вистав серед лялькових театрів по Україні – рідкість. Як вирішились на дорослий репертуар?
– Перш за все, варто зрозуміти, що діти собі самі квитки на вистави не купують. Купують їх батьки. Мені прикро дивитись, коли приводять дітей на виставу і йдуть із залу, сідають в фойє або надворі і чекають, коли ж закінчиться атракціон для дитини. Це принижує театр ляльок як вид театрального мистецтва зі своєю високо поетичною мовою, більш абстрактною ніж в драматичному театрі. Адже лялька – це нежива матерія, яка в певній мірі стає філософською категорією, передає в зал почуття, думки. Перед нами постала проблему, яку усвідомило керівництво театру, як донести до свідомості дорослого глядача, що театр ляльок може не тільки пустушку дітям в рота вкласти, а говорити на серйозні, глибокі теми. Так поступово ми і почали. Першим спектаклем стала «Ніч перед Різдвом» – це була розвідка боєм. Кіровоградцям вистава сподобалась – ми побачили це по відвідуваності, по відгуках. Тоді наступна вистава – це була вже високо піднята планка – «Собаче серце» за Михайлом Булгаковим. Далі експеримент вийшов ще цікавіший – поставили «Декамерон» за середньовічним романом Джовані Бокаччо. – розповідає режисер – Для театру більшого щастя ніж зацікавлений глядач нема. Я схиляю голову перед кіровоградцями, бо далеко не в кожному місті вдається театру ляльок «підняти» дорослого глядача. В Кіровограді, слава Богу, немає снобізму. Тут хочуть бачити щось нове і цікаве.
– Чому Гоголь? Чому «Вій»?
– Я вважаю, що театр має бути злободенний, піднімати ті соціальні проблеми, які близькі суспільству. Це єдиний шлях до глядача. Коли він бачить відгук, розуміє про що з ним говорять, а не просто розказують якийсь сюжет. Безумовно, театр має бути видовищним, але це має бути видовище зі змістом. «Вій» – це глибокий філософський твір, де гине людська душа. Ми не робили ілюстрацію до повісті. Засобами театру ми трактуємо історію як спокуту первородного гріха. Кохання дане людям як покарання за гріх.
– Основний глядач вашого театру все-таки діти. Що хочуть бачити сучасні діти?
– Діти хочуть бачити популярних героїв, яких вони побачили по телевізору. Я дуже переживаю з цього приводу, бо не розумію, що таке «губка Боб». Кому в хвору голову прийшло зробити його героєм? Можливо я ретроград. Яка є багатюща наша і європейська класика! Чому ми маємо брати напрокат західний ідіотизм? Але, наприклад, такий персонаж як Лунтік у нас просто бестселер, діти шаліють від щастя. Це прекрасно, але не треба забувати звертатись до дитячої чутливості. Деякі мультики вихолощують дитячу душу і малеча перестає бути сентиментальною. Це дуже погано. Діти мають виховуватись в любові і знати це почуття. Вони мають сприймати любов не лише від батьків чи близьких, а й через мистецтво.
– Нещодавно на запрошення вашого театру приїздив архітектор Віктор Проскуряков і пообіцяв зайнятись реконструкцією приміщення. Яких саме змін би хотілось?
– Ми просто не поміщаємось у цьому приміщенні. Нам не вистачає репетиційної зали, бракує приміщень для декорацій, крім того, що і зовнішній вигляд театру ляльок не відповідає потребам часу. Нинішні технології дозволяють, не порушуючи архітектури цієї пам’ятки, зробити добудови. І наш новий головний художник Павло Босий зробив дивовижний ескіз такого майбутнього театру і ми живемо цим. Буквально кілька днів тому Проскуряков на повідомив, що він вже запустив проект в архітектурному інституті.
– Дякую за розмову! Щиро бажаю, щоб Ваша мрія здійснилась.
Анастасія ДЗЮБАК
“Нова газета”
