Енн із Зелених дахів: мрійливий Том Сойєр у спідниці
«Енн із Зелених дахів» Люсі Монтгомері була моїм довгоочікуваним придбанням. Невеликим віконцем у дитинство. Ще тоді, коли видавці лише готувались до друку книжки, руки вже чухались потримати її, бо ж згадувала фільм про милу і вигадливу руденьку дівчинку, який бачила ще малою.
Люсі Мод Монтгомері канадська письменниця не надто відома в Україні. До минулого року її книги навіть не перекладались українською. Першовідкривачем для нас стало видавництво «Свічадо». А вже видавництво “Урбіно” напевно, відкрило для себе золоту жилу, адже прочитавши одну книгу важко буде втриматись від покупки продовження (а їх аж сім томів) історії про Енн, це вже не кажучи про інші книги авторки.
У певній мірі історія про історію про Енн Ширлі, сироту, яку помилково всиновили брат і сестра Марілла і Метью, біографічна для авторки – після смерті матері вона росла з дідусем і бабусею, потім отримала освіту і вчителювала.
Песонаж Енн назвав «найбільш зворушливою й чарівною дитиною художньої літератури із часів безсмертної Аліси» сам Марк Твен. Можливо, йому так сподобалась Енн, оскільки вона подібна на його Тома Сойєра. Каркломних витівок і хитрощів, як хлопчак вона не чинить – усі її пригоди – наслідок мрійливості і бурхливої фантазії.
То дівчинка щось спалить на кухні, то випадково напоїть подругу лікером чи то додасть до пирога заспокійливого замість ванілі, то перефарбує руді коси в зелений…
Незважаючи на таку розхристаність характеру, за що її шпетить Марілла, вона геть не розгублюється у серйозних ситуаціях: рятує від смерті тяжкохвору сестру подруги, не дає загинути і собі вляпавшись в неприємності.
Замріяні монологи Енн сповнені недитячої патетики. Це смішить мешканців містечка, і водночас показує дорослому читачу, що дитина може переживати і неймовірне щастя, і неземну розпуку не менш серйозно, хай підставою для цього стане банальна гарна сукня, чи то заборона піти на пікнік.
Впертості і сміливості дівчинці теж не позичати. Першого ж дня вона каже в лице правду-матку надокучливій грубій сусідці, що намагалась її образити, усі роки шкільного навчання, ігнорує юнака Гілберта, який мав необережність пошуткувати над нею колись.
Сам побут ХІХ століття, майже райське життя провінційного містечка Ейвонлі зі своїми правилами і канонами, де читання книг вважається за несусвітню дурницю, що псує панночкам зір, у певній мірі дисонує з прагненнями Енн і вихованням, яке дають їй опікуни. Скромна і побожна Марілла всяко підтримує дівчину у тязі до знань, відпускає її на навчання, навіть попри страх втрати найдорожчу у світі дитину, яка стала їй рідною.
Енн безперечно стає гордістю містечка – успішною студенткою і стипендіаткою, майбутньою вчителькою (так-так, ще в той час це була і пристойна посада, і заслужена оплата).
На той час основним прагненням для дівчини мало бути заміжжя. Проте Енн зовсім не зациклена на прагненні знайти гарного кавалера. Вона прагне емансипації, але звісно не відкидає традиційних дівочих радощів, фантазуючи про білу сукню. Вона не прагне крутити хлопцям голову і вже в 12 років знає, що «хоче одного, і щоб з головою у нього було все впорядку».
«Енн із Злених дахів» це книжка про дитину, але не лише для дітей. Це роман про казковий і майже ідеальний світ про який хочеться не лише читати, а й відвідати.
Цього року «Урбіно» планує видати ще дві книги із серїї історій про Енн: «Енн із Ейвонлі» і «Енн із острова Принца Едарда», у кожній з них вона зростатиме, знаходитиме нові пригоди і нестиме читачам свої мрії і фантазії.
Марта Луцька
