Дзідзьо в Кіровограді: «Я такий самий, як ви»(ВІДЕО)

 Але все ж вирішила дізнатися, хто ж вони такі, ці «DZIDZIO». Швиденько зайшла в Інтернет – виявилося, наші, українські хлопці зі Львівщини, зовсім нещодавно (в 2012 році) випустили свій перший альбом «ХА-ХА-ХА», який виявився настільки вдалим, що усі пісні з нього фактично стали хітами. Грають в стилі «поп», точніше, «комедійний антигламурний поп». Возять із собою ідейного натхненника гурту – кабанчика Мейсона, від чийого імені фронтмен Дзідзьо виголошує монологи (останні завоювали величезну популярність в Інтернеті). «DZIDZIO» мають найбільшу за чисельністю фан-групу Вконтакті – 147 тисяч підписників. Справді, це нереально багато для ще молодого гурту.

В чому ж причина такого шаленого успіху й прориву в медіа-простір? Я ішла на концерт заінтригована.

…І ось на сцену вискакують два хлопці в спортивних костюмах – Юлік і Лесик. Костюми не якісь там, а ретельно продумані: спеціально, щоб для чоловічої половини аудиторії підкреслити всі біцепси і тріцепси, а для жіночої – інші, не менш цікаві частини тіла.

За ними, гордо випнувши вперед неймовірно харизматичне пузо, виплив Дзідзьо. На Західній Україні «Дзідзьо» означає «дід». Тому фронтмен сповідує на сцені відповідний образ: накладна борода і капелюх – його обов’язкові атрибути. На цьому схожість із дідом закінчується. Решта образу – здоровий нехудий хлопака, який любить потрясти усім, що дала йому природа – дуже гармоніює з вищеописаним продуманим спортивним костюмом.

Перша ж пісня дала зрозуміти, що нудно не буде. Море, море, Ялта, Ялта – «і Кіровоград!» – вставляв Дзідзьо. Публіка почала підспівувати й підтанцьовувати. З першої ж пісні! Я побувала на багатьох концертах, але такого ще не бачила.

Прості веселі ритми, звісно, заводять з півоберту. Але, думаю, найбільше приваблює те, що Дзідзьо на сцені – повністю розслаблений. Він просто вийшов і взяв увесь зал голими руками. Точніше, голим пузом, бо вже на другій пісні, розстібнувши кофтинку, поцікався, чи гарне воно, чи достатньо волохате (якраз в міру – скажу я вам). Коли людина настільки вільно себе почуває, ти мимоволі теж перестаєш напружуватися і просто відпочиваєш душею.

Що творилося на сцені далі – важко описати словами. От ви зараз, усі, хто читає, – шкодуйте про те, що не пішли. Дуже шкодуйте. І ловіть будь-яку найближчу нагоду потрапити на концерт «DZIDZIO», бо такої порції позитиву ви точно давно не отримували.

Морально-етичним «безобразієм» можна вважати виконання пісень «Давай з тобою займемося любов’ю» і «Кобіта». Під час першої на сцену були запрошені дві дівчини без комплексів з великими очима, які вистрибували позаду музикантів. У другій брав участь весь зал: чоловіча половина за задумом Дзідзьо кричала «Кобіта…кобіта…кобіта…», а жіноча закінчувала думку «…не дає!». Згодна, пошляки. Але жодної лайки не прозвучало. Така собі здорова сексуальність у чистому вигляді, бо нічого такого брудного вона не навіювала. Навпаки, змусила задуматися – весна ж іде…

Скоро комунікабельна натура артиста не витримала двох порожніх метрів проходу, які відділяли його від публіки, і він усіх позвав танцювати під сцену. І всі пішли. Дзідзьо, співаючи, встигав потиснути кожному руку, в деяких навіть брав телефони і сам себе ними фотографував, з чийогось телефона навіть комусь дзвонив. Словом, творив, як Мікеланджело.

Таке відчуття, що він на концерті зливається з усім: з публікою, з кожною піснею, з кожним відтінком у звучанні. Ви тут, може, подумали, що це село якесь дуркує на сцені? Ні, Михайло Хома (справжнє ім’я Дзідзьо) закінчив дві вокальних школи, має вищу музичну освіту. Командна робота з Юліком і Лесиком – бездоганна. За простими, на перший погляд, мелодіями, стоїть абсолютно професійне виконання. Найменша деталь відшліфована до дрібниць.

Всіх кіровоградців «DZIDZIO» запросили на свій перший стадіонний концерт, який відбудеться у Львові 18 травня.

Наприкінці хлопці грали найхітовіші пісні «Ха-ха-ха», «Каділак», нову пісню 2013 року «Сусіди». Останньою прозвучала у незвичному веселому ритмі пісня «Старі фотографії» «Скрябіна» – Кузьма на початку існування колективу був його продюсером, і саме ця пісня дала гарний початок музичній кар’єрі хлопців.

«Я шо, думаєте, якийсь артист? – сказав Дзідзьо фразу, яка мені добре запам’яталася. – Я такий самий, як і ви. Тож ходімо всі фотографуватися. Інші то, може, за гроші роблять, а ми просто так».

Маю надію, на наших очах росте нове покоління музикантів, які тримають себе ближче до людей, і це входить у моду. Набридли всім ці дешеві понти, на фоні загального рівня життя населення від них уже нудить. Можливо, свою роль тут відіграють соцмережі, де музиканти сьогодні залюбки спілкуються з прихильниками, а може… А може, то просто такі люди, і все тут. Прості, щирі й відкриті.

Дякуємо, вам, хлопці, за подаровані позитивні емоції, за чудовий концерт!

А поки Дзідзьо фотографувався з охочими, поспілкуватися до преси вийшли Юлік і Лесик. В першу чергу пояснили, чому з ними не було кабанчика Мейсона.

–    Зараз він вдома, відпочиває, відгодовується. Він буде з нами виступати у Львові 18 травня, тож зараз нехай набирається сил.

–    Юліку, Лесику, ви зараз їздите з концертами по всій Україні. Скажіть, чи відрізняється те, як публіка вас сприймає на Західній та на Східній Україні?

–    Бачите, зараз триває піст, тому на Західній Україні ми намагаємося виступати менше, створюючи такий собі вакуум, щоб потім компенсувати його львівським концертом. А щодо сприйняття, то на Сході нас приймають не менш радісно, ніж на Заході України. Може, навіть, з більшими емоціями, тому що на Сході людям не вистачає такої музики. Нас завжди дивувало, як «Брати Гадюкіни» підкорили собі в більшості російськомовну Східну Україну. Очевидно, це тому, що вони могли передати своєю музикою оте таке потрібне людям відчуття «свого», «рідного», і в своїй творчості ми намагаємося максимально йти тим же шляхом.

–    Як вам публіка в Кіровограді?

–    Дуже гарні й позитивні люди! Нас організатор лякав: «Ой, тяжко вам, хлопці, буде в Кіровограді, там усі такі важкі на підйом»… І що? Неправда то все – всі танцювали і співали, гарно провели час, ми всім дуже вдячні! І що подобається в Кіровограді – тут, порівняно, наприклад, із Донецьком, більшість розмовляє українською мовою, і це дуже приємно.

–    Коли ви пишете пісні, ви розраховуєте на якусь конкретну аудиторію?

–    Якщо раніше ми орієнтувалися на тих, кому більше 12 років, то тепер після якогось нічного виступу в клубі до нас можуть підійти батьки і попросити зробити виступ спеціально для дітей. І ми то робимо! Викидаємо пісні недитячого характеру, робимо програму десь на годину – і приходять мами, з малими діточками на руках, і танцюють, співають, дуже то всьо їх чіпляє.

–    Раніше ви називалися і «Sex Shop Boys», й «Істерика». Чому врешті вибрали саме «Дзідзьо»?

–    Розумієте, дзідзьо, тобто дід – це дуже зручний образ. От як дід на селі – він уже достатньо поважний, щоб його всі поважали, і разом з тим може чудити що завгодно, і йому все пробачать.

–    Дзідзьо у вас – шеф, усе тримає в своїх руках?

Лесик:
–    Та чому, зовсім ні. Шеф, швидше, я. Юлік прийшов трохи пізніше, він менший. Але ми всі разом – один колектив, без усяких шефів. Дзідзьо – артист і прекрасна людина, він дійсно оперний співак і при потребі може заспівати так, що мало не здаватиметься. Ми мали різні назви і творили в різних стилях, але врешті прийшли до того, що робить зараз «DZIDZIO» – зрозуміли, що то є біла пляма на екрані, що того дуже не вистачає. Як каже Дзідзьо: «Треба ловити час!»

Надія Паливода

Відео: “Гречка”