У кіровоградському театрі відбувся прем’єрний показ вистави «Сватання на Гончарівці»

 Не зважаючи на ранкову ходу у парадних колонах, надвечір до театру набилося таки немало людей, в основному, – жіночок передпенсійного віку, що прихопили з собою й онуків. З нагоди «виходу у світ» дами почепили на плечі шалики, начесали об’ємні зачіски, чоловіки ж вирішили обмежитися білими сорочками. Свято продовжувалось.

Нагадаємо, до роботи над постановкою залучено запрошених спеціалістів – режисера та сценографа. Відтак, посвячені у суть справи готувалися примітити щось незвичайне у цьому спектаклі, решта – пригадувала окремі репліки та жарти з відомої п’єси, сподіваючись оформити кінець чергового вихідного ще однією приємністю.  Поволі розсунулась завіса. На освітлену сцену, поміж похилою криницею-журавлем та в’язанкокою  живоплоту, вийшов москаль Осип…

Відповідно жанровому канону  народної комедії актори намагалися відтворити унікальні характери харківських міщан початку ХІХ. Здебільшого, це жвавий ремісничий люд із оком, натренованим розпізнавати найменший недолік чужої вдачі, вмінням вивертатися з  будь-якої скрути, проте і деякою повагою до звичаю батьків. Про неминучу зміну часів і загального ладу життя мимоходом обмовляється пекарка Одарка Шкуратиха, – мати головної героїні, – коли та висміює жіночі очіпки, що їх донедавна одягали заміжні жінки; хустка фабричного виробу приваблює Уляну не лише яскравістю барв, але й обіцянкою нового життя, в якому вона зможе самостійно проявити себе, взявши шлюб із ковалем Олексієм. Так, не зважаючи на докори матері, дівчина зверхню поводить себе із Стецьком, якого батьки вирядили посватати бідну дівчину.

Саме образ дурнуватого Стецька, якого чи не щотижня пригощають гарбузами дівчата з околишніх сіл, стягнув до себе всі симпатії залу. Подекуди він навіть конкурував із нікчемним п’яничкою Прокопом, що його навіть півень поб’є, коли дружина розізлившись запирає у курнику – аби менше поглядав на шинок, та хитруном Осипом у традиційному амплуа винахідливого слуги. Молодий актор грав на совість, на різні боки перевертаючи всі дивацтва хлопця, якого Бог не наділив розумом, проте дав просте дитяче розуміння суті речей: «Дурний, цур йому!» – ось як кажуть. Се вже урагола мода стала, що все за розумних хотять. Від сього і люди на світі переведуться. За дурних не ідуть, а розумних нігде узяти, от усі люди і повиздихають…». Не дивлячись на явне нехтування думкою красуні і показну пихатість, що їх необхідно було демонструвати відповідно змісту п’єси, у малюнок цієї ролі все-таки прорізалася нота тривоги через неможливість повноцінного діалогу із навколишнім світом, а також безборонна відкритість персонажа Фореста Гампа у виконанні голлівудської кінозірки Тома Хенкса.

Щодо оригінальних рішень, знахідок та перегуків із сучасністю тощо – такі траплялися, але не завжди забезпечували бажаним ефектом. Наприклад, інтерактивний елемент навмисного переривання ходу дійства актором, котрий грав роль москаля і найманого свата Осипа Скорика, аби перекинутися кількома репліками з учасниками оркестру, не знайшов ніякої реакції збоку залу. Скоріше трохи роздратував. А от сцена виганяння бісів із тіла заздрісної Одарки під орудою того ж таки Скорика – навпаки збудила дикий регіт через вдалу пародію на популярні шоу за участі екстрасенсів.

З нагоди відкриття чергового сезону театрального фестивалю «Вересневі самоцвіти» кропивничани готують ще одну прем’єрну виставу класичного репертуару – «Хазяїн» (за Іваном Карпенко-Карим).

Валентина Головань

Фото: Валерій Лебідь