Що обов’язково слід подивитися у травні: Про фільм Джеймса Л. Брукса «Вечірня зірка»
15 травня у Кіровограді, як і у всій країні відзначали Всесвітній день сім’ї, минулої неділі поздоровляли й своїх дорогих мам. А ще ж Великдень, гаївки, поминальні дні… У цьому місяці Тілець справді розкошує, форкає і б’є копитом з нетерплячки – на його рогах щасливо уклались відкладені за цілий рік грошенята, обновки та зустрічі з численною ріднею. Найбільш родинний із усіх знаків зодіаку. Але то таке, роздуми довкола теми. Трохи прикро, що ці порівняно нові для нас дати поки що не мають ані своїх особливих традицій відзначення, ні відповідного інформаційного або культурно-розважального оформлення у сітках трансляцій на телебаченні, якщо не рахувати кількох згадок у випусках новин. З наміром компенсувати цю недостачу пропонуємо свій варіант поповнення репертуару домашнього кінозалу якісним продуктом, що якраз поціляє «в тему».
«Вечірня зірка» (США, 1996). На Заході до цього фільму ставляться з не меншим пієтетом, аніж до нашої радянської-російської трилогії «Зимова вишня» та незаперечного хіта на всі часи «Москва сльозам не вірить». Це їхня домашня кінокласика. І, звичайно, під лупу беруться вже їхні таргани: покручена психологія дамочок з Уолл-Стріт; право дітей у свій час спробувати і самокрутку з марихуаною, і непевний шлюб із непевною людиною – просто щоб це право на помилку взагалі було; салонні товариства пенсіонерів Хьюстону та Філадельфії; залежність від спілкування з власним психотерапевтом; набридлі коханці, котрім необхідно знайти вільне місце на поличці з сувенірами – теж аби просто були, вже не вичеркуючи з сірника ніякої пристрасті, проте й особливо не шкодячи… Отож, коли хочете дізнатися чи «багаті теж плачуть» і в які носовички вони сякаються – скоріше шукайте фільм, не пожалкуєте!
Фільм режисера Джеймса Л. Брукса побудований на спільній з «Мовою ніжності фабулі» (1983, 5 оскарів – у тому числі, за найкращу головну жіночу роль (Ширлі МакЛейн) та найкращу чоловічу роль другого плану (Джек Ніколсон), фактично будучи його продовженням на запит глядачів, яким полюбилася стрічка. Між іншим, перший фільм «зняв касу» в близько 164 млн. дол. по всьому світові, перевершивши бюджет його виробництва рівно у сто п’ятдесят разів. Про «Вечірню зірку» майже ніяких відомостей в Інтернеті немає, не дописаним залишився й тематичний розділ «Вікіпедії». Хоча, як на мене, вона є загалом більш вдалою… На добір акторів, більш щільний сюжет, силові лінії протистояння між двома «названими» матерями та бабусі з онукою, монтаж, відтворену фактуру домашнього затишку і, нарешті, популярну фразеологію доби, адже 90-і – це також час форсованого наступу американських кар’єристів.
Близькі знають Аврору Грінуей передусім як жінку, котрої буває занадто багато щодня, проте яка майже ніколи не озивається у годину чужої скрути. Вона рано повдовіла і вирішила більше не підпускати до себе надто близько жодного з чоловіків, розметавши залицяльників по стільцях свого домашнього музикального салону. Інколи жінка грає на фортепіано – це означає, що комусь із них таки дозволено заступити на пухкий килимок її будуару, щоправда, – не надовго, аби не вносити дисонансу в цей справді ідеальний лад життя. Музикальний салон, будуар, улюблені садові розарії, шоколадні кекси, що їх випікає за своїм фірмовим, відпрацьованим десятиліттями рецептом, а також з два десятка пенюарчиків а la «Анжеліка, маркіза ангелів», здається, і є тими камінцями, з яких зведено комфортабельну вежу самотності Аврори, і тими конкретними речами та заняттями, що рятують її, коли весь світ летить сторчма униз… Так було за часів смерті чоловіка, одруження і також смерті єдиної доньки Емми та розлуки зі справжньою любов’ю, – підстаркуватим ловеласом Гарреттом Брідлавом (Джек Ніколсон). Відтак, предметний ряд, представлений у фільмі великою добіркою смачних кадрів, близьких до зображень на вітальних листівках, поступово переростає свою суто оформлювальну функцію і вже на рівних конкурує з людьми. На момент зав’язки сюжетної дії Аврора намагається зібрати докупи свою невеличку родину – трьох дорослих онуків, над якими вона взяла опіку, відбивши навіть у рідного батька («слабака», «хирлявенького вченого») та близької подруги доньки, успішної бізнес-вумен Петсі («хижа шльондра»). Молоді люди наполегливо відбивають атаки задушливої і дивної, просто таки вампіричної любові вечірньої зірки Аврори, розбігаючись хто куди – так один з них відбуває строк у в’язниці за торгівлю наркотиками. Між іншим, у цьому й полягає іронія, закладена в назву твору як пружинний механізм пошуку-спостереження, адже Авророю в назвали античну богиню вранішньої зорі, що сіє світло і тепло на змерзлі з ночі ниви, тоді як героїня фільму цього внутрішнього світла і надії скоріше позбавляє. І невідомо чим би скінчилась ці виховні баталії, коли б одного разу покоївка не порадила б жінці записатися на пробний прийом до одного молоденького і дуже перспективного психотерапевта, в якого саме вчепилася кігтями ця підступна «шльондра» Петсі …
Окремого слова заслуговують діалоги та ефектні комічні сцени, блискуче виконані авторами. Загалом більшість ролей вибудувано на нерівному, нервовому кордоні поміж типовим характерним та драматичним героєм; заливчастий регіт ритмічно змінюють хвилили смутку і розчуленості… Чого варта хоча б сцена останньої розмови Аврори з Брідлавом – надзвичайно камерна і особиста, хоча вони майже не торкалися один одного у кадрі? А ще цей фільм – такий собі відеоцитатник із побутової психології, вчить правильно сваритися, раз і назавжди розставляючи всі крапки та інші необхідні знаки пунктуації. Принаймні, молодим дівчатам, що тільки вчаться сікти гострим слівцем у відповідь і завертати свекруху, точно може стати у нагоді.
Валентина Головань
