У кіровоградському музеї закрили театральний сезон виставою з одеським колоритом
Сезон кіровоградського театру в музеї закрито постановкою колоритного твору Ісаака Бабеля: колоритного й особливого, а головне реально захоплюючого, бо одеський говір, єврейська свідомість та бандитські діяння, особливо якщо це все зібране у гармонійну купку оригінальних фраз, сюжетів і вигадок, не залишать байдужими нікого.
«Беня, – сказал папаша Крик, старый биндюжник, слывший между биндюжниками грубияном, – Беня, ты знаешь, что мине сдается? Мине сдается, что у нас горит сажа...» – ця фраза могла бути притаманною екранізації „Одеських розповідей” Бабеля, проте кіровоградці почули її у виконанні акторів.
В епоху, коли українське кіно нібито відстає і книжні одеські мотиви потихеньку переходять на задній план і ховаються за суцільною американщиною, у Кіровограді актори старшого покоління традиційно повертаються до вічного і живого. Так от оцю кіпу фраз, сюжетів і вигадок із Ісаака Бабеля, на щастя, взяв собі на заміточку Юрій Жеребцов, актор-старожил Кіровоградського обласного музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького, і презентував постійним гостям худмузею чергову моновиставу.
Елегантний чоловік у білому костюмі, що виходить із чорного ходу кімнати, прогулюється впевненим кроком, оглядаючи залу. Після невеликого вступу актор Юрій Жеребцов перетворюється у звичайного старого єврея Ар’є-Лейба – з традиційною єрмолкою, чорним шкіряним жилетом, тростиною і, звісно ж, чудовим акцентом. Далі розповіді Лейби скоріше скидаються на вигадані історії, ніж на реальні факти, хоч і побачене було усе на власні очі із стіни старовинного кладовища.
Звертаючись то до одного, то до іншого глядача Ар’є-Лейба розповість про бандитський райончик Одеси Молдованку, про угрупування «налётчиков» під егідою Короля Бені Крика, який у народі вважається прототипом Мішки Япончика. Актор перенесе глядача на похорони нерозумного і молодого вбивці Савки, весілля сорокарічної сестри Бені Крика Двойри, приватні будинки із заповненими касами і палаючими язиками вогню.
Усе те відбуватиметься на фоні часом серйозної, часом хитрої посмішки старого єврея, який поглядом шукає потенційну жертву, схожу хоч якимось чином на того героя, про якого переповідає Ісаак Бабель. Лейба то йде впевненим кроком, то танцює, то, згинаючи важко голову, сидить на стільчику, то шалено стрибає на стіл, то ховається за чужими спинами. Легенькі краплі поту на обличчі й напружений голос поряд із швидкою зміною настроїв в очах та посмішці стають безповоротним підтвердженням того, що це не просто акторська гра, а маленька метаморфоза, що затягнулася лише на півтори години.
Другий театральний сезон у художньому музеї закрили із квітами, гучними оплесками, вигуками «Браво!» і врученнями грамот. Одразу прозвучало запрошення на третій сезон із підкресленням «вхід безкоштовний» та «будемо раді вашим проханням та пропозиціям». Двері відчинилися, світло ввімкнули, театр розтанув у тиші ліхтарів та озвучених в останні хвилини зустрічі оплесків.
Світлана Дубина
