«Рибгород» Наталки Бабіної: багатогранний детектив з політичним акцентом
Роман «Рибгород» білоруської письменниці українського походження Наталки Бабіної йшов до українського читача довго. Білоруською мовою книга вийшла у 2007 у Вільнюсі – у рідній для авторки країні видати роман не вдалось через політичний тиск. У 2010 білоруське КҐБ конфіскувало у Мінську комп’ютер із макетом другого видання роману “Рыбін горад” (так звучить назва в оригіналі). В той час роман почали видавати і в інших країнах. Так у Польщі у 2011 він став одним з номінантів на премію «Ангелус» і в той час він вже був перекладений на українську, але тоді йому не судилось побачити світ. Цього вересня «Рибгород» таки потрапив на полиці українських книгарень завдяки видавництву «Урбіно».
Книга цікава тим, що є багатогранною, тому розрахована на широку читацьку аудиторію. Хтось оцінить твір як іронічний детектив і легке чтиво, не копаючись і деталях і підтекстах, інший зверне увагу на аспекти історичні і політичні. Читачу дається право вибибрати, у якому пласті він буде копирсатись.
Основним місцем подій є Добратичі – селище Берестейщини поблизу білоруського-польського та білорусько-українського кордону, етнічна територія України, яку 1939 р. рішенням Сталіна вона приєдналася до Білорусі. Селище, у розумінні сучасного містянина є селом ні чим не кращим за українські – залишилось у ньому кілька хат, старе, занедбане і поруйноване. Проте, на відміну від традиційного образу села в укрліт будь-то класика чи то сучукрліт, де фігурує замурзане і страшне село, місце тут не є скупченням усіх лих світу, жити тут не тяжче ніж у Бресті, покидати його не хочеться, бо тут рідна земля.
Дозволю собі відкинути лінію детективно-побутову. Зазначу тільки, що є тут і вбивство, і пошук скарбу, та й нещасть, що випали на долю головної героїні вистачило б на довжелезний мильний серіал.
(Цікавим є і образ прикрої жертви випадкового вбивства, бабці Мокрини, яку, не зважаючи ні на що, щиро любили онуки, геть не подібний до образу, що «пахне пирогами та любистоком, за великою родиною доглядає дбайливим оком».)
Проте, на фоні побутових трагедій головної героїні Алли Бобильової розгортається також і пласт боротьбою за свою землю і історію. З одного боку сестри Алла і Уляна намагаються захистити бабусину хату та і все село від скупки бандитом-бізнесменом Куколем, з іншого – відстояти право на вибір політичний. Якщо для Уляни, довіреної особи опозиційного кандидата у президенти, важливою є ідентифікація політична, то Алла перш за все хоче ідентифікувати себе з точки зору історії землі і власного роду, саме тому вона потрапляє у «часові нори» попередніх століть і знайомиться з життям родини Годунів ще у той час, коли Берестейщина була частиною України.
У творі наскрізною є присутність КДБ, проте, для героїв вона не є настільки глибинно страшною як, наприклад, для Отто фон Ф. у «Московіаді» Андруховича. У цій структурі гнилою є лише верхівка, а рядові ж представники хотіли б підтримати боротьбу і допомагають на тому рівні, на якому здатні.
Щодо фіналу… Тут виникає дине відчуття апокаліптичних пророцтв. За не здатність відстоювати свій вибір країну накриває потоп. Перемогу отримує з 99,9 відсотками голосів єдино правильний кандидат і навіть не зважаючи на це кінцівка дарує надію, адже одна із змучених жертв «режиму» шляхом втрат і помилок робить свій вибір усвідомлено і щиро.
На сам кінець до часопростору. Події роману відбуваються у Білорусії у 2014, але, на жаль, так само могли б відбуватись у 2000, 2007 або 2013. Тут у голові майорить лише одна думка «головне, щоб не в Україні 2015».
Марта Луцька
На фото обкладинка книги Бабіна Наталка. Рибгород / пер. з білорус. Божени Антоняк. – Львів.: Урбіно, 2013.
