Старовинні світлини і хати Кіровоградщини потрапили у кліп етнопроєкту YELKA (ВІДЕО)

В основу роботи лягла одноіменна українська народна пісня, яку етнопроєкт «Баба Єлька» записав у квітні 2019 року під час експедиції у село Липняжку Добровеличківського району. Її наспівала Ольга Семенівна Півень 1938-го року народження, учасниця легендарного фольклорного колективу «Червона калина».

Автор відео – відомий кропивницький фотограф Олександр Майоров, член команди проекту.

У кліпі використане зображення хати у с. Коритно-Забузького Вільшанського району, де живе свідок Голодомору Олена Іваніченко 1930 р.н.

Ще одна старовинна світлина, яку можна побачити у кліпі – це фото хати у селі Подорожньому Світловодського району, нині затопленому водами Кременчуцького водосховища.

Кадри, що лягли в основу відео, відзняті у майже зниклому селі Хайнівка Олександрівського району у грудні 2019 та січні 2020 року. Там, у покинутих хатах, ми побачили десятки світлин, які валялися долі під шаром пилу. Їх можна побачити наприкінці кліпу (нині ці фотографії зберігаються в етнолабораторії проєкту «Баба Єлька»).

І лише один із планів, пов’язаний із «живою» піччю, відзнятий у Златополі Новомиргородського району .
Важливою метафорою у кліпі на пісню «Отдавала мати дочку» є образ дерева життя з рушника, привезеного «Бабою Єлькою» з експедицій у село Копанки Маловисківського району (робота Ганни Теофанівни Чепляки 1894 р.н.).

Народний варіант пісні можена переглянути нижче.

Текст пісні, записаний від Ольги Півень:
Слова пісні:

Отдавала мати дочку
у чужу стороночку,
Ой як отдавала, та й наказувала,
Щоб сім год не їхала.

Дочка не стерпіла,
та й у год прилетіла,
Перевернулася в сивую зозулю,
У вишневім саду сіла.

Та стала кувати,
та стала щебетати.
Ой як вийшла мати з рубленої хати,
Та й пізнала голосок.

Та й пізнала голосок
сивої зозулі,
Свого рідного дитяти.

– Ой візьми, синку, та правую рушницю,
Та й устрели в зеленому саду
Та й сивую зозуленьку.

Ой як вийшов братік,
та встав на порозі,
Та став на порозі, обілляли брата,
Та дрібненькії сльози.

– Ой як ти зозуля,
то лети в сад кувати,
Ой як ти ж моя рідненька сестриця,
То прошу тебе до хати.

– А де ж твоє, доню,
та червоне намисто?
– А моє намисто в шинкарки повисло,
А я, ненько, й у неволі.

– А де ж твої, доню,
та червоні черевички?
– Мої черевички в шинкарки на поличкі,
А я ненько й у неволі.

– А де ж твоє, доню,
та білесеньке личко?
– Моє біле личко в милого в долоні,
А я, ненько, й у неволі.