“Соло для Соломії” Володимира Лиса: історія жінки, що не черствіє душею

Коли вперше відкриваєш його книжку, думаєш, ну що в цій історії незвичайного? Таке було в кожному селі, а може і в кожній родині. Та перегортаючи сторінку за сторінкою, розумієш, що саме такі історії можуть зачепити найбільше.

«Соло для Соломії» – історія однієї поліської жінки, від народження до глибокої старості. Це історія щирого кохання, нездійсненних мрій, боротьби за себе, історія доброти, ніжності і віри у диво.

Соломія була настільки гарною, що ніхто не міг лишатись байдужим, її любили всі, а вона відповідала взаємністю. Її тепла вистачало всім, вона дарувала свою щирість і ніжність рідним, сусідам, звірям і рослинкам. Для маленької Соломійки трагедію була не лише смерть її наставника Отця Антонія, а й смерть джмелів, мову яких, як вона стверджувала з дитячою безпосередністю, розуміла і які ніколи її не жалили, навіть коли намагалася зловити.

Ставши дівчиною, Соломія мусила вибирати між двома своїми залицяльниками. І, як з’ясувалось згодом, вибрала не того. Мусила вона пізнати, що таке жити з некоханим чоловіком, бігати на таємні зустрічі з тим, чия посмішка стала для неї дорожчою за всі коштовності в світі, красти у часу хвилини любові, пристрасті і ніжності та дарувати їх тому, ким дихала. Але жорстока війна вкрала в неї не лише доброго, але нелюбого чоловіка, а й коханого, якого вбили совєти, адже він був бандерівцем.

Через кілька років, після того, як відгриміли останні бої, Соломія зустріла молодого партійного діяча, який, як сподівалась жінка, стане її долею. Але він став лише батьком її донечки. Він перелякався, що стосунки з «западенкою» поставлять хрест на його партійній кар’єрі, та й поїхав до своєї колишньої, лишивши в серці Соломії глибоку рану. Та навіть така біда не зробила її грубою, Соломія і далі лишалась світлим янголом для всіх, хто її оточував.

Опісля, був ще один «коханий», який покинув Соломію вагітною. Так вона і жила, одиначкою з двома донечками, поки не одружилась з чоловіком, який мав своїх четверо дітей. Не було між ними кохання, та труднощі і потреба виховувати дітей звели їх докупи. Соломія не робила різниці між своїми і чоловіковими дітьми, тому напевно для всіх і була єдиною, любою мамою.

До кінця життя Соломія так і не пізнала, яке воно жіноче щастя. За весь час, лише тричі, пізнавала вона короткі миті, швидше спалахи того, що люди називають «щастям». Пройшовши горнило війни, голод, колгоспи, втративши коханого, двічі покинута вагітною, Соломія лишилась все тією ж дівчинкою, з небесними очима, у серці якої вистачало ніжності і тепла для всіх оточуючих.

Читаючи подібні книжки, дуже хочеться аби навколо було більше таких світлих і чистих людей. Починаєш розуміти справжню ціну вчинкам, словам. З’являється впевненість, що нічого важливішого від кохання на цьому світі немає і ніколи не буде. І ніхто не має права засуджувати, бо коли почуття щирі, суддею можуть бути лише час і Всевишній.

Найголовніше, чому вчить «Соло для Соломії» – не черствіти душею, лишати тепло і ніжність в серці, не дивлячись ні на що.

А ще, Володимир Лис сказав : «Навіть погані дівчата заслуговують на кохання і щастя» 😉

За матеріалом “Гречаного блогу” Олени Сінченко