Андрухович демонструє інтимні міста(ФОТО)
Що привіз до нашого міста Юрій Андрухович? Як слід читати його роман? За що критикують нову „пісню“ автора і хто особисто йому наступає на горло?
Вітаю вас, мої любі гречкосії, гречкоїди — уся небайдужа гречана публіко!
Невтомно переконую своїх провінційних друзів з Києва, що у нас в Кіровограді таки можна жити! Вони, бідолашні, не бачать і десятої частини того, що бачимо ми. Ну хто з них останній раз був на „ВВ“? А на „Вії“? Ну а як щодо „Мандрів“? Ось і 18 квітня був звичайний, трохи похмурий кіровоградський будень. І щоб отримати хоч трошки сонця, адже воно конче необхідне моїй рослинній природі, вирішив відвідати стіни рідного філфаку, помилуватись променистими дівочими очима. А тут ще приїхав підкорювати нашу вишукану публіку маловідомий письменник з Івано-Франківська Юрій Андрухович. Ну справді, хто з кіровоградців знає, хто такий Андрухович?
Приволік до нас письменник об’ємисту, сторінок на чотириста з лишком книженцію „Лексикон інтимних міст“. Обкладинка, до речі, підозріло схожа на „Записки українського самашедшого“, але менше з тим. „Це роман-пазл, який можна читати, як завгодно,“ — розповів про книжку сам Андрухович. У цьому сенсі її встигли порівняти з „Хазарським словником“ Мілорада Павіча. Ваш відданий оповідач-нечитайло, який, як ви вже зрозуміли, любить не стільки літературу, скільки певне коло її дослідниць, із Павічем дружить погано, ну якщо не брати до уваги „Пейзаж, намальований чаєм“. Але і з цим твором „Лексикон“ має певну схожість, оскільки перший — це також текст зі шматочків, такий собі кросворд, який можна розгадувати в довільному порядку.
„Лексикон“ — роман про міста, до яких мандрує в різні періоди свого життя головний герой, композиція побудована за абетковим принципом. У герої ми безпомилково впізнаємо самого Юрія Андруховича. Ні, не тому що добре розуміємось на літературі, просто героя теж звати Юрій Андрухович. Щоправда, сам автор на численні питання щодо автобіографічності твору відповідає, що й сам не зміг би розділити правду й художній вимисел, яким заповнює прогалини у спогадах.
Якби ваш люблячий оповідач міг дозволити собі подібну розкіш, я б розповів про чудові, осяйні личка… але тоді б мене відмовились друкувати на правдивій „Гречці“. А тому доводиться далі правдиво оповідати про вимучених болонським процесом і педагогікою місцевого розливу студенток філфака, яких після третьої пари зігнали до 506-ї аудиторії. Атмосферу розбавляв Василь Петрович Марко, який ставив автору свої коронні сфінксові запитання, що здебільшого стосувались присутніх дівчат, що їх Марко, перейнявши образну систему книжки, називає гомінким птаством.
Гостріше й живіше зустріч пройшла ввечері в бібліотеці Чижевського. Організувалось справжнє збіговисько поціновувачів художнього слова. Тут влаштували автору контрасний душ: то екзальтовано називали метром і класиком, а то пропонували у компаньйони Володимира Корнілова, обидва, мовляв, до відокремлення Донбасу закликали. Довелось Андруховичу відхрещуватися від такої компанії: для Корнілова це, мовляв політична програма, яку він послідовно втілює в життя. „Для мене це крик болю людини, якій наступили на горло.“ Ставили й такі злободенні питання, як астрономічні гонорари деяких українських авторів. Юрій Ігорович сміється: „Це стало екзаменаційним запитанням до письменників, хоч воно й не до них“.
Загалом душ енергетики й уваги моїх милих кіровоградців був для автора комфортним, тому й сам він намагався полити присутніх струєю… позитивної енергетики.
Що ж воно таке „Лексикон інтимних міст“ — збірник автобіографічних нарисів чи роман із прихованою внутрішньою структурою? Такий собі ремікс, кодифіковані самоалюзії й самоповтори, це закидають йому критики, зокрема й наш земляк Панченко, чи пісня із рефренами, адже без приспівів пісні не буває? На це складне питання зможу відповісти, якщо в гарячій ситуації весни бодай кілька днів не буду думати про дівчат, що навряд, а присвячу цей час дослідженню інтимних міст, саме міст.
Ваш СОНЯШНИК
Фото: Артем Дубовик
