У кіровоградському музеї відкрили виставку художника-земляка Петра Кодьєва

Народився майбутній художник 12 (25) липня 1899 р. у містечку Новогеоргієвську Херсонської губернії (нині затопленому Кременчуцьким водосховищем, поряд з містом Світловодськ Кіровоградської області). Родина була бідною, шкільної освіти Петро Іванович не отримав. Життєві шляхи, захоплення далекою омріяною зіркою, що обіцяла майбутню щасливу долю провели його через полум’я громадянської війни. Після війни перебував на відбудові Донбасу і звідти, з Кадієвського рудоуправління, після майстерного оформлення шахтарського клубу, в 1929 р. отримав направлення на навчання до Київського художнього інституту. Почала здійснюватися давня мрія стати професіональним митцем.

Будучи ще студентом, у 1931 році призначається директором Київського художнього технікуму; запрошує до викладання в ньому корифеїв українського мистецтва: І. Їжакевича, О.Пащенка, Г. Пивоварова, А. Футермана. Школа реалістичного мистецтва, що утворилася тут, у стінах технікуму, відіграла свою роль у розвитку українського мистецтва, хоча технікум проіснував недовго, лише до 1934 року. У цьому ж 1934 році Кодьєва вибрали відповідальним секретарем Оргкомітету Спілки радянських художників України. Петро Іванович запровадив нову в Україні справу – реставрацію творів мистецтва. І в 1938 році за постановою Ради Народних Комісарів Української РСР була організована Державна науково-дослідна реставраційна майстерня в Києві, керував якою Петро Іванович Кодьєв.

Під час Великої Вітчизняної війни був директором картинних фондів художніх музеїв України, евакуйованих до Уфи. Саме період перебування в Уфі виявився чи не найпліднішим щодо творчої наповненості доробку художника. Натюрморти, портрети, пейзажі, – сповнені натхнення, радісного піднесення, мрійного ліризму. Сам же страхітливий образ війни – звичайно, не міг не лягти на полотна митця. Він майже до останніх днів не переставав працювати над втіленням страшних воєнних вражень.

Приїхавши до Києва в грудні 1944 року, П.І. Кодьєв повертає колекції в належному стані їх власникам – музеям. У Києві, куди повернувся Петро Іванович, діяла майстерня під головуванням Л.П.Калениченка. П.І. Кодьєв приймає від нього «булаву» і стає знову директором реставраційних майстерень до 1962 р. У стінах майстерні (нині це Національний науково-дослідний реставраційний центр України) і зараз живі традиції закладені П.І.Кодьєвим, цим невтомним трудівником, митцем і громадянином. Художник прагнув, щоб втілені ним у полотнах думки і почуття побачили люди. Однак не довелося влаштувати за життя жодної своєї персональної виставки. Сьогодні в експозиції представлені твори художника: «Автопортрет» (1968 р.) , «Сполох» (1954 р.), «Окупація»(1954 р.), «Весна в окопі» (1946 р.), «Поле слави бойової» (1953 р.), «Осінній день» (1944 р.).
Помер художник 21 грудня 1968 року в м. Києві.

Твори нашого земляка експонуються в Національному художньому музеї України, Державному музеї Тараса Шевченка. В нашому обласному художньому музеї зберігається близько тридцяти робіт художника, фотографії, але найцінніші це спогади доньки Петра Івановича Олени Петрівни – мистецтвознавця, доктора культурології. Альбом «Петро Кодьєв» написаний донькою у 2012 р., з дарчим підписом Олени Петрівни, був подарований нашому музею.

В.Г. Ноженко – головний зберігач фондів
Кіровоградського обласного художнього
музею