Оля Ткаченко: “Студентський вулик №4”
Мене звати Оля. Навчаюсь у КДПУ ім. В. Винниченка на вчителя української мови та літератури, редактора (більше подобається останнє). писати почала після вступу на філологічний факультет. Але для цього потрібен особливий настрій, незвичайні враження від чогось. Дуже прихильно ставлюся до нашого міста і хотіла б тут лишитись. Змінила б лише щось у його жителях. А читачам “Гречки” побажала би щирості у своїх почуттях!
Студентський вулик №4
Ранок у студентському гуртожитку – це непросто «мурашник»! Це тисячі слів «привіт», мільйони скарг на недоспані ночі, захоплюючі розповіді про солодкі сни. Це психологічний комок.
Отож, вмощуємось на шикарний диванчик навпроти плазми і уважно спостерігаємо.
Тиша. Вахтер Юлія Петрівна тихенько снідає, поглядає на годинник.
7.20. Далеке цокотіння підборів створює характерну мелодію ранку.
Двері з лівого крила повільно відкриваються. Спочатку висувається куча пакетів з книгами, за ними плечі, через які перекинуті сумочки-косметички. Хода швидка, а кроки дрібнесенькі. Лише тут ви можете побачити такий потік дівчат, які примудряються нести в одній руці пакет зі сміттям, в іншій пакет з підручниками, іти на дванадцятисантиметрових шпильках і при цьому хреститись на удачу. Так іде філологічний факультет.
В той же час із правого крила викочується спортивний велосипед із синьою корзиною. Ніжний аромат чоловічого одеколону змушує відволіктись на цю впевнену ходу. Олег Іванович(викладач літератури) такими ж швидкими кроками підходить до дверей, пропускає делікатно вперед дівчат, потім свого «залізного коня», а далі і сам вислизає з цього вулика.
7.30-7.40. Година пік! «Лёгкой джазовой походкой», широкими кроками з лівого крила починає вивалювати історичний факультет. Тут уже жіноча компанія розбавляється грубими голосами. Між цими метровими розмахами ніг мелькають все ті ж шпилечки. Юля Петрівна стає ще суворішою, пильно вдивляється в лиця, зрідка єхидно посміхається.
З іншого правого боку, в ті ж 7.30-7.40 виходить іноземна делегація (ін.яз). Їхня хода впевнена, все в міру, спокійні лиця. Сотні «здравствуйте» до баби Юлі. Здається спокій цих людей нічим не порушити.
7.45.-7.50. Потяг відправляється, а всі масово на нього не встигають. Такої швидкої ходи ви не побачите ніде. Слова «проспала» лунають звідусіль.
8.00. на деякий період тут настає тиша. Вона тримається до 9.00. У цей час з різних країв коридору «легкой походкой от бедра» знову починають спускатися студенти. Це дещо інше ніж було годину назад. Їхні лиця виспані, хода впевнена.
Такий спокій триває до 9.20. Потім знову починається вулик, неймовірно швидке миготіння ніг та лиць.
Коли все закінчується, то наступні години 3-4 тут можна нікого і не зустріти. Двері замовкають. Юля Петрівна знову дістає судочки з їжею і продовжує свій робочий день.
І лише в повітрі стоїть важкий шлейф парфумів, ніби тобі подарували букет з квітів із усього світу. Так пахне студентський ранок у четвертому гуртожитку педагогічного університету…
Оля Ткаченко
