Соломонова Червона Зірка: Кіровоград(ФОТО)

«Соломонова Червона Зірка», – за словами її укладача, закарпатця Леся Белея, – задумано як проект, що сприятиме розхитуванню, а, можливо, і демонтажу відомих міжетнічних та міжрегіональних стереотипів, які побутують серед нас вже як стійкі міфологеми, а подекуди – такі собі страшилки для дорослих. «Бендери», «донецький бандитизм», «адесіти»… Концентрація враження про шкідливу іншість пришляків формувалася у нас, головним чином, внаслідок замашних, часто свавільних і одномоментних рішень керманичів новітнього часу про перенесення кордонів повітів і областей, примусове переселення або репресії місцевих етносів, стягування необмеженого людського ресурсу на будівництва промгігантів, планова асиміляція одного етносу або суспільної страти іншою (наприклад, міської інтелігенції робочим класом) тощо, коли життя в помноженій до масштабів континенту спочатку всеімперській, а згодом і всесоюзній, комуналці спонукало переглянути традиційні для української культури максими гостинності та комунікативної відкритості. Символом такого-от зоднаковіння і культурної стандартизації стали фотографії пам’ятників Тарасові Шевченку із різних обласних центрів країни, використані в оформленні книжки: загальновідомо, що деякі із скульптур перероблялись із фігур картатого вождя, а деякі просто послідовно передають понуру, піднесену над заземленим людским і знелюднену воднораз, монументальність мистецтва соцреалізму.

Збірку структуровано відповідно основних географічних покажчиків у її назві, оскільки крайньою західною точкою України є село Соломонове, а крайньою східною –село Червона Зірка, що на Луганщині. Провідний жанр – художній репортаж, який дозволяє гнучке переплавлення об’єктивного факту у горні власного рецептивного досвіду, дитячих та студентських вражень, спогадів, добірного народного гумору, житейських паралелей та ілюстрацій кожного із двадцяти шести авторів про своє рідне місто і край. Хоча трапляються також відступи від канону. За спостереженнями Володимира Панченка, розділи книги, написані авторами-жінками (Яна Дубинянська та Люба Якимчук), відзначаються особливою увагою до природи краю, спробою об’єктивації характеру, начертань ментальності своїх земляків через ландшафт і навіть перетворення природи на уявного адресата , а відтак і – більшою поетичністю викладу.

Валентина Головань
Фото: Валерій Лебідь