«Напівлихий» : книга про зле «добро» і одного підлітка

Як не великий любитель фентезі про книгу я дізналась безпосередньо перед виходом її в України. Анотація зацікавлювала. Найбільшою заманухою стало порівняння роману з бестселером Джоан Роулінг. Проте, у «Напівлихого» стільки ж спільного з Гаррі Поттером як із «Джен Ейр» Шарлоти Бронте.

Не обійдусь без короткого спойлера. Художній світ роману наповнюють Білі і Чорні маги, фейни – прості люди, а також один на всю Британію Напівкодовий – хлопець на ім’я Натан, у якому поєдналась кров білої відьми і надпотужного чорного чаклуна – Маркуса. Здавалось білі мали б бути хорошими, а чорні злими, але не все так просто. Авторитарна Рада білих вже винищила більшість чорних, а от щоб спіймати Маркуса готова на все: вбивати, катувати, зруйнувати життя поки що невинному Натану.

Паралельно ми бачимо світ дитини-сироти, яку до того ж відкидає суспільство і позбавляє бодай співчуття. Хлопчик, який ніколи не бачив батька, все ж вірить, що він бажаний, що батько його любить і захищає. Незважаючи на статус вигнанця у суспільстві, він всеодно знаходить друзів, закохується, переживає першу близькість.
Текст позиціонується як підлітковий. Не знаю наскільки легко він сприйметься поколінням чотирнадцятирічних, але зацікавити має набагато більше шансів ніж шкільна програма з укрліт. Таке враження, що книга просто пизначена для того, аби сказати підлітку, який не в ладах з батьками, що могло бути і гірше. А що? В клітку не садять, і на тім спасибі.

За жанром роман дуже близький до трилеру. Ні цей жанр, ні безліч крові та садизму ніколи не були мені приємними, але парадокс у тому, що книгу не хочеться відкласти, вона затягує. Психологічні та фізичні знущання виписані авторкою вражають. Де жінка почерпнула такий досвід, аби так описати тортури? Незважаючи на прямі посилання і ототожнення мук «напівлихого» хлопця з персонажем «Одного дня з життя Івана Денисовича» Солженіцина, з голови не виходить Булгаков. «Сила зла, що творить добро» присутня у тексті наскрізно. Так, найбільш людяними виявляються саме Чорні. 

Книга різко обривається на найцікавішому місці поєднуючи любовну і пригодницьку лінії. Це і не дивно, попереду ж ще дві книги.

«Напівлихого» перекладав Віктор Морозов, який раніше перекладав і «Гаррі Поттера». Мова перекладу смачна, але її дуже псують «опечатки». Це дратує навіть не надто прискіпливого читача. Дивує і те, що така хиба трапилась у видавництві, яке раніше таким не грішило. Можливо, причиною стали саме часові рамки адже україномовна версія, як і решта перекладів мала вийти в один час.

Дизайн обкладинка відтворює англійський оригінал, приємний на дотик, ніби оксамитовий. Проте «оксамитовість» робить книгу маркою – найменший відбиток чи тертя залишають свій слід не лише при читанні, а й при доставці. Так, книга, що прийшла в купі з іншими, ще на пошті виявилась потертою, а це не найприємніше, особливо коли вона має стати подарунком.

Марта Луцька