Пам’ять про Чикаленка повертається у Кіровоград
У житті відомого українського діяча, землевласника-мецената Євгена Чикаленка були шість років (1975-1881), які він провів у Єлисаветграді, а нині Кіровограді, навчаючись тут у земському реальному училищі. Перед тим Євген мешкав в Одесі, був там учнем приватного пансіону, а потім його, 14-річного, віддали до училища в Єлисаветграді. Причому, сталося це не без участі Павла Зеленого, міського голови, який те училище й засновував.
Згодом Чикаленко згадав про нього у своїх «Спогадах», чимало сторінок яких присвячено єлисаветградському оточенню майбутнього мемуариста.Добрим словом згадано тут і директора училища Михайла Завадського, «чоловіка видатного розуму і неабиякого педагога». Тісні стосунки зав‘язалися у Євгена також із братами Тобілевичами, Панасом і Миколою, з їхнім родичем Олександром Тарковським, – про них у спогадах розповідається чимало. Тарковський, власне, був найближчим другом Чикаленка. В обласному архіві мені випало гортати протоколи педагогічної ради училища, і там я кілька разів натрапляв на імена Чикаленка й Тарковського (колись напишу про це детальніше, оскільки йдеться про цікаві, навіть драматичні епізоди, що стосувалися життя-буття двох учнів; педагоги їх скрупульозно обговорювали).
Про близькість Євгена Чикаленка до родини Тобілевичів свідчить і той факт, що він активно цікавився діяльністю аматорського театрального гуртка, бував на його виставах. Гостював, а потім і мешкав у будинку Тобілевичів на вулиці Знам‘янській. Був причетним до молодіжного народницького гуртка, очолюваного Тарковським (за що згодом поплатився кількома роками висилки). Багато хто з молоді тоді намагався наслідувати Рахметова, героя відомого роману Чернишевського «Что делать?», не оминуло це захоплення і Євгена. У моді був «нігілізм». Щоправда, Чикаленко пише, що настрої «общерусизму» його все ж оминули: «коли товариші мої мріяли безпремінно про Волгу, де агітував Рахметов, я думав тільки про працю на Україні серед свого народу».
Важливими є спогади Чикаленка про Івана Карповича Тобілевича та його приятеля Панаса Івановича Михалевича; то ж були центральні постаті в житті міста. Як і Марко Лукич Кропивницький, якого Євген також добре запам‘ятав.
У колі друзів молодого Чикаленка були й Андрій Грабенко та Олександр Волошин. Узагалі, він намагається не забути нікого, хто хоч якось був дотичним до українського громадського руху в Єлисаветграді кінця 1870-початку 1880-х. Його свідчення – безцінний матеріал для істориків степового краю…
Про них мені хотілося нагадати саме в ці дні, оскільки 31 березня в Кіровограді побував онук Євгена Харламповича – Євген Іванович Чикаленко. Він передав обласному краєзнавчому музею рідкісну річ із родинного архіву – прижиттєвий портрет діда роботи відомого художника Фотія Красицького (на знімку). Портрет чудово відреставровано завдяки ентузіазму Юлі Олійник, директора видавництва «Темпора», яке нещодавно завершило реалізацію унікального проекту – підготовку й видання «Спогадів» Євгена Чикаленка та семи томів його «Щоденника»! Разом з ними приїздить історик Інна Старовойтенко: вона доклала чимало зусиль для збирання й коментування літературної спадщини Чикаленка.
Отож, маємо тепер в обласному центрі вулицю імені Євгена Чикаленка, яка нагадуватиме нам про одного з чільних українських діячів кінця ХІХ – початку ХХ ст.ст. Сподіваємося також, що образ цієї світлої людини увиразнить нам портрет, виконаний майстерним пензлем Фотія Красицького.
Володимир ПАНЧЕНКО
За матеріалом“З перших уст”
