Ще одну роботу художника з Кіровоградщини виставили на аукціон “Сотбіс” (ФОТО)

Як повідомляє сайт Аджамської сільради, про це повідмив сам автор.

Це не перша його картина, що продається на торгах, які проводяться найповажнішими в світі аукціонними домами – «Крістіс» і «Сотбіс», а сам він проживає в селі у Кіровоградському районі. 

Найближча йому як художнику тематика – сільське життя, та, щоб заробити «на фарби», він зображає і балерин. А в перші роки після закінчення художнього інституту йому довелося робити у великих кількостях копії портрета вождя світового пролетаріату, і це художника дуже гнітило.

Мав митець і виставку в Лондоні.

– Я уже двадцять років працюю на закордон, з них вісім – на Великобританію. Тривалий час я продавав свої твори через посередників, не перетинаючи кордонів своєї країни. А минулого року мені написала з Лондона Ірина (у минулому – жителька Далекого Сходу Росії), яка теж займається посередництвом на ринку предметів мистецтва, і запропонувала свої послуги з організації в столиці Великобританії моєї персональної виставки. Виявляється, вона у 2004 році придбала мою картину на аукціоні «Крістіс», а мої координати з’ясувала тільки минулого, коли Денис, мій син, створив для мене сторінку у «Фейсбук». Звісно, який художник відмовиться від персональної виставки, та ще й у Лондоні? Адже це – можливість показати себе всебічно…
Як розповів Анатолій Гаврилович далі, Ірина, отримавши від нього згоду, замовила аж п’ятнадцять зображень балерин.
– До виставки лишалося всього лише три місяці, тож мені довелося попрацювати в ударному темпі, – згадує художник. – Нарешті закінчив роботу, відправив картини поштою в Лондон, а через місяць поїхав туди із сином. Це був липень.
Прибувши в столицю Великобританії, Шаповалови з’ясували, що відправлені ними картини Ірина ще не отримала.
– Уявлення не маю, чому так сталося, – каже Анатолій Гаврилович. – Здається, виникла бюрократична тяганина на британській митниці. В Україні прискорити цей процес можна було б по блату, а в Англії – ні. Тоді Ірина сказала мені з Денисом, що в такому разі поводить нас по аукціонах. І вона це зробила…
За словами художника, спершу він і Денис побували в аукціонному домі «Крістіс» (там, як дізнався Анатолій Гаврилович, уже було реалізовано близько вісімдесяти його творів, які він раніше продав дилерам), потім – у «Сотбіс».

Враження від побаченого там Шаповалов передав так:
– У мене аж слина потекла. Там – і Малявін (Філіпп Малявін (1869 – 1940) – російський живописець, автор ленініани. – Авт.), і Айвазовський (Іван Айвазовський (1817 – 1900) – російський художник-мариніст. – Авт.). Ціни на Айвазовського – від п’ятисот тисяч фунтів стерлінгів.

На запитання про те, як вийшов на міжнародний рівень, художник Шаповалов відповів так:
– У дев’яностих багато художників залишилися без роботи, без засобів для існування. Опинився в такому становищі і я. Довелося перебиратися з Кіровограда в Аджамку, до матері, яка хоча б пенсію отримувала. Нелегко мені довелося в ті роки. А якось, поїхавши у Київ, познайомився там з посередником, який працював на закордон, в основному на США, тобто скуповував в Україні картини, щоб продати їх за океаном. Він зацікавився моєю творчістю. Намагаючись з’ясувати мій рівень як художника, посередник замовив у мене кілька картин, в тому числі – зображення балерин. Йому сподобалися мої роботи. Особливо балерини, котрі, як я дізнався, користуються шаленим попитом на Заході. Спершу дилер купував у мене картини за безцінь – по 25 доларів. Потім підняв ціни. Усього я написав на замовлення того посередника кілька сотень картин. Велика частина їх – зображення балерин.

За словами Анатолія Шаповалова, мабуть, насамперед балерини й принесли йому славу за кордоном.
Розказуючи про це, художник продемонстрував каталог аукціонного дому «Крістіс», в якому опубліковано репродукції його творів.

– Але я не пробивався ні на «Крістіс», ні на «Сотбіс», це якось само собою вийшло, – зауважив Анатолій Гаврилович.

Через скромність Анатолія Шаповалова багато його односельців навіть не здогадується про підкорені ним мистецькі вершини.
– А дехто з тутешніх узагалі уявлення не має, чим я займаюся, – каже Шаповалов. – Чоловіка, який в колгоспі малював плакати, знають, а мене – ні. Та це, повірте, мене аніскільки не засмучує.