Цікавинки «зеленого туризму» у Світловодському районі – 1

Близько 10-ї ранку на паркінгу навпроти ДК Компанійця    нас виглядали два мікрика та пан Микола – директор «Гелонії-тур» і за сумісництвом патріархальний українець. «Ми хочемо привернути увагу наших потенційних клієнтів до найбільш перспективних з точки зору рекреації та зеленого туризму куточків нашої області. Іноді просто диву даєшся, чому стільки прекрасно обладнаних баз, яхтових клубів і цікавих історичних місцин не один рік користуються стабільним попитом серед туристів з сусідніх країн, проте наші люди за звичкою набиваються у все ті ж самі  засмічені курорти Причорномор’я».

ОТЖЕ, НА ЩО ПОДИВИТИСЯ І ДЕ РОЗВАЖИТИСЬ КІРОВОГРАДЦЯМ НА СВІТЛОВОДСЬКІЙ ЗЕМЛІ?

1. Перший пункт мандрівки-розвідки – с. Озера, у якому тамтешній фермер Олександр Швець заклав приватний зоопарк під назвою «Ахрика» (утворена із вцілілих букв на вивісці колишнього закладу – колгоспної птахофабрики), втім односельчани все одно кличуть цю туристичну привабу Новою Швецією, на всі лади перекручуючи прізвище її власника. Отож, якщо ви молоді, скорі на збори, і тим паче, якщо встигли народити одного и двох таких самих допитливих спиногризиків, –  обов’язково провідайте сільський звіринець в Озерах, дітям справді є тут на що поглянути! На декількох гектарах площі розміщенні вольєри та штучні водойми, заселені екзотичними і не тільки тваринами: пара левів, лісова рись, леопард, верблюди, рожеві пелікани (харчуються карасиками – звідси, кажуть, і пігмент), кенгуру, товстелезні пожежні рукави згорнутих у сні пітонів, смішливі мавпочки-павіани, лемури, крокодил, пелікани та чаплі, поні, лами, вовча зграя (близько не підпускають, «бо буйні») та компанія із кількох бізонів… Плата за вхід є символічною – кілька гривень в якості благодійного внеску на розвиток закладу.

Зоопарк доглядається місцевими жителями: вони працюють у кілька змін, адже деякі з тварини провадять нічний спосіб життя (наприклад, дикобраз та сови-пугачі), відтак, вимагають своєчасного годування, порання у вольєрах. Інакше – раніше бувало – піднімуть на копита з лапами, а потім і на ноги всю околицю! Проте найбільше догоджають все-таки левам.  30 кг найсвіжішого м’яса щодня – свинина, яловичина, м’ясо молодих телят, а от від курки часто відмовляються. Найближчим часом левиця готується стати мамою; щільно натоптане черевце зовні нагадує стручок квасолі – значить, хижаків істотно побільшає.

2. За півтора-два кілометри від «Ахрики» очам кіровоградських пілігримів відкриється картина з вітальної листівки: високі пагорби обводять півколом ланцюжок із ставків, а при дорозі церква… Частково зруйнована, вимита дощами до «білої кістки», проте і такою  показує на майстерність будівничого.
 
Спасо-Преображенську церкву (с. Талова Балка) було зведено на початку ХІХ ст. коштом першого власника села Талова Балка – генерал-майора Федора Боровиковського, бойового товариша полководця Олександра Суворого. Збереглися фрески руки колись відомого петербурзького художника, античні колони, портики, сфери бань… Храм благополучно вистояв революцію і війну (німці будівлі не рушили, навіть ховали своїх вбитих однополчан на ближньому схилі); за повоєнного часу його приміщення перетворено на хімічний склад. Нині культовою спорудою опікується 20 монахів, що вирішили закласти тут свій монастир. За словами отця Серафима, їхнього настоятеля,  більшість з іноконів вирішили оселитися в обителі аж ніяк не через обставини зламаної долі або помилки минулого. Скоріше це період серйозної переоцінки своїх досягнень, необхідність «перезапуску програм»… Дехто з благодійників – здебільшого, дрібні підприємці – звертаються із проханням якийсь час пожити у монастирі і розділити із послушниками їхній спосіб життя; відтак, обговорюється ідея прибудувати ще кілька кімнат під келії. Монахи встають затемна і працюють до пізнього вечора: на 3 гектарах господарства тримають городи, пасіку та хлівець із 2 коровами і 9 телятами, курми (лише задля яєць) і кролями. У ставках вудять рибу. Втім, основне порання – звичайно, біля храму: вже викопаний верхній ярус підземного монастиря, що розміщувався просто під ним; монтуються опори на частини будівлі, що загрожують скорим обвалом… Не зважаючи на робочу суєту і розкопки, церква продовжує приймати мирян: наприклад, останнім часом популярним стало вінчатися під банею Спасо-Преображенського собору. Оскільки відвідини святині поволі включаються до програм «турів вихідного дня» та спеціальних паломницьких поїздок, на просторому дворищі хати, що неподалік храму, монахи зводять шатра польової кухні: зелений борщ, сир, пахучі паляниці, жовті коржики омлету, локшина, салати  – все смачне, найсвіжішого домашнього виробу.

Отець Серафим звертається до всіх небайдужих людей прилучитися до справи відновлення храму: «Повірте, святині ростуть не з мільйона, а з кожної гривні, залишеної віруючою людиною. Буває, нам передають пакунки з локшиною, борошно, цукор, привозять кілька мішків з цементом, пісок – вдячно приймаємо це, все стає у поміч».

Валентина Головань