“Січ” на Хортиці
“Гречка” продовжує розповідати про літні мандрівки наших друзів. Якщо в День молоді дитячо-юнацьке товариство “Січ” мандрувало білими водами, то цього разу хлопців та дівчат “занесло” на острів Хортицю. Далі – у викладі учасника мандрівки Василя Левицького.
Мовляв, давні то часи, коли на Хортиці була Січ. Нічого подібного – 1 серпня була на могутньому козацькому острові «Січ», причому не Запорозька, а Кіровоградська, ще й кулішем почастувала…
Українське дитячо-юнацьке товариство “Січ” запросило друзів та знайомих у славну мандрівку до таємничої і легендарної держави мужніх воїнів-січовиків. Кількагодинний трафік – і наш автобус в’їжджає на велетенський міст, що сполучає місто Запоріжжя з найбільшим островом на Дніпрі.
Зустріла нас Хортиця гостинно: тепло, сонячно та привітно (певно що, відчула споріднені душі). Історичний екскурс повів стежками давнини, показав містичні капища, традиційні поселення козаків та інше.
А чого тільки варта природа цього унікального культурного комплексу! Саме вона покликала кіровоградських гостей омитися життєдайною водою дніпрових хвиль. Декому пощастило купатися поряд із вужами й гадюками (навіть упритул здороватися з плазунами).
Словом, хто чого хотів – те й знайшов. Так можна було прогулятися стрімкими схилами Дніпра, зануритися в пахощі лісу, пройтися стежками Тараса Шевченка, зустрітися з величними ідолами, завітати до тамтешніх музеїв тощо. І хоч у нас було часу обмаль, багаті враження, гадаю, отримав кожен із учасників мандрівки.
Проте, звісно, ніхто й здогадатися не міг, що чекатиме на нас попереду – десь на півдорозі між Хортицею і Кіровоградом колесо автобуса підстрелили (цікавіше вірити, що пробилося не саме по собі). Це був героїчний шанс січовиків Кіровограда наварити козацького куліша (на території заповідника розпалювати вогнище заборонено). Тому одна частина дивізії добровольців рушила до найближчого населеного пункту по воду, а інша – розпочала підготовку ватри.
Наповнивши пластикові пляшки з криниці в селі Адамівка, придбавши трохи хліба та наламавши кукурудзяних качанів (суто бажання окремих осіб), ми в сутінковому полі готували куліш. Їли вже втемну, тому звугільненого сала помітили не всі – а козацькою стравою лишилися задоволені.
Коли після вечері почало хилити на сон, за нами під’їхав інший автобус – і повернув усіх на малу батьківщину. Отож, відтепер будьте впевнені, що Хортиця і в наш час пам’ятає про Січ, зокрема й Кіровоградську; а полем ще й досі витає аромат справжнього козацького куліша.
