Україно-британські археологічні дослідження в Кіровоградській області перевернули уявлення про трипільську культуру(ФОТО)
Ще соняхи, що жовтим морем «розлилися» на схід від Небелівки, не встигли привітатися з сонцем, а на полі вже кипить робота. «Що в цю пору можна робити на соняшниковому полі?», здивується селянин, адже сапати соняшник уже запізно, а збирати – зарано. Дізнавшись відповідь, здивуєтеся ще більше – саме час відкривати вікно в іншу еру…
У Небелівці Новоархангельського району відновила роботу україно-британська археологічна експедиція, що працює тут із 2009 року в рамках проекту «TRIPOLYE MEGA-SITE» (трипільське мегамісце) під керівництвом українського археолога, кандидата історичних наук Михайла Відейка (відомого своїми поглядами, що трипільці є не просто стародавньою спільнотою, а цивілізацією), та британського науковця, викладача Даремського університету (Велика Британія) Джона Чепмена.
Хоча експедиція вважається україно-британською, насправді в її складі працюють археологи з дев’яти країн. Чим же так привабила Небелівка вчених із усього світу? За відповіддю на це запитання кореспондент «Нової газети» вирушила разом із волонтерами з Кіровограда та Новоукраїнки (членами археологічного гуртка «Скіф», студентами істфаку та членами туристичного гуртка Новоукраїнського районного центру для дітей і молоді) до Новоархангельського району. Підмогу вченим, а дітям і молоді тиждень змістовних канікул, організував керівник археологічного гуртка, він же головний спеціаліст відділу охорони культурної спадщини обласної державної адміністрації Валентин Собчук. Не зважаючи на те, що мешканці Небелівки також пропонують науковцям свої послуги, Михайло Відейко скаржиться на те, що йому бракує акуратних, бережливих рук. Бо місцеві мешканці, за словами Михайла Юрійовича, ставляться до археології без особливого пієтету: людей більше хвилює заробіток, ніж причетність до науки. Тож вони готові все тут перекопати за день. Археологія ж поспіху не терпить, адже справу доводиться мати з дуже делікатними предметами, що від необережного доторку можуть розсипатися на прах. Тому тридцятьом добровольцям, більшість з яких, не зважаючи на юний вік, вже мають археологічний досвід, тут були раді. Михайло Відейко провів для юних колег екскурсію та розповів передісторію проекту «TRIPOLYE MEGA-SITE», назва якого, до речі, анітрохи не є перебільшеною, бо дана археологічна пам’ятка насправді вважається таким собі тогочасним мегаполісом (між собою учені подібні місця називають поселеннями-гігантами). Небелівське ж є найбільшим у Європі!
На необізнану з тонкощами археології людину, яка ніколи не бачила, як обережно і неквапом з допомогою ножів та щіток по сантиметру знімається грунт, оголюючи рештки старожитностей та доісторичних споруд, кілька розкопів на глибину штика лопати, можливо, і не справлять враження. Насправді ж тут проведено колосальну роботу, а нечіткі на перший погляд обриси глиняних споруд фактично відкривають ученим вікно в іншу еру. Як ми дізналися згодом, за сто двадцять років дослідження трипільської культури, такий великий за площею об’єкт досліджується вперше і спростовує поширені погляди щодо трипільських поселень.
– Досі вважалося, що трипільці не мали великих споруд громадського призначення. Тепер ми знаємо, що це не так, – каже Михайло Юрійович. – Якщо будівля площею 1200 квадратних метрів не громадська, то яка? Вона могла вмістити в собі одночасно півтори тисячі людей. Але про її призначення, культове чи адміністративне, поки що можна тільки здогадуватися. Поховань ми ще не знаходили, оскільки в той час, яким датується ця пам’ятка, а це четверте тисячоліття до нашої ери (тобто їй понад шість тисяч років), вже відійшли від поодиноких поховань і мали кладовища.
Про це трипільське поселення на території нашої області, за словами науковця, було відомо давно, ще в шістдесятих роках минулого століття, завдяки місцевим школярам, які приносили своєму вчителю рештки стародавніх предметів ужитку. Пізніше про це стало відомо уманському краєзнавцю В.Стефановичу, він провів археологічну розвідку, за результатами якої дійшов висновку, що площа трипільського поселення під Небелівкою – близько 25 гектарів. Однак подальші дослідження, які завдяки згадкам про село в його рукописних працях, проводилися ученими в сімдесятих і вісімдесятих роках минулого століття – розвідки інституту археології Академії наук УРСР та аерофотозйомка показали, що насправді поселення більше в десять разів і має площу щонайменше 250 гектарів (сьогодні вчені говорять про триста). Згодом археологи виокремили цілу локальну групу пам’яток трипільської культури, до якої віднесли сорок поселень, і дали їй назву – небелівської. Під такою назвою пам’ятка ввійшла до каталогу археологічних пам’яток України трипільської культури. Але до недавнього часу значних досліджень цієї місцевості не проводилося.
Лише в 2009-му з подачі Михайла Відейка цією пам’яткою зацікавився відомий в Європі учений Даренського університету Джон Чепмен і приїхав разом зі своїми студентами до України. Завдяки зв’язкам обох учених сьогодні тут вдалося зібрати археологів із дев’яти країн світу – України, Англії, Ірландії, Швейцарії, Малайзії, США, Франції, Канади та Шотландії.
– Українці та росіяни мають значну перевагу в тому, що володіють знаннями, до яких мало хто має доступ, оскільки мало хто знає українську та російську мову. Ми ж маємо доступ до інформації, викладеної англійською, і доповнюємо нею свої знання, – вважає Михайло Юрійович.
За той час, протягом якого учені працюватимуть у Небелівці в рамках згаданого вище проекту, вони планують скласти детальний план трипільського поселення і одержати більш чіткі уявлення про його інфраструктуру, економічний та суспільний устрій. Але для того, щоб дослідити такий об’єкт повністю, потрібні десятки років, каже учений. – За рік під силу дослідити близько гектара площі, а їх тут триста, – пояснює Михайло Юрійович. – Значно пришвидшує процес новітня техніка, без неї для того, щоб дослідити один такий об’єкт, довелося б працювати кільком поколінням археологів.
Дещо вгамувавши інформаційний голод щодо предмету археологічного дослідження, мою допитливу журналістську природу почала розбурхувати цікавість, як же європейцям ведеться в далеких від європейських умовах. Як з’ясувалося, розбивши в сквері на території школи наметове містечко, ми неабияк вгадали з місцем. Бо учасників експедиції поселили саме в приміщенні школи, тож я мала змогу задовольнити свою цікавість не виходячи з намету… Місцеві мешканці, почувши, як вони пояснили, зрозумілу їм мову, підходили зі свіженьким молоком і вареною кукурудзою, аби засвідчити нам свою гостинність та поспілкуватися. Від них ми довідалися, що під «готельні номери» для іноземців тимчасово пристосували класи, поставивши замість парт ліжка. Головне ж, що до їхнього приїзду в шкільному приміщенні зробили такі зручності, як санвузол і душ, тож небелівських школярів першого вересня чекає приємний сюрприз.
– Задля цього варто було морочити голову, догоджаючи іноземцям, – каже сільський голова Небелівки Микола Бобко.
Догодити зарубіжним гостям намагається не тільки Микола Лукович, а й учителі. Вони виготовляють для них різні смаколики української кухні, яку вподобали всі без винятку «прибульці». Особливо іноземним археологам припав до смаку український борщ, тушкована картопля та голубці. Є й такі, що ще після першого свого приїзду до України поділяють нашу слабкість до сала і замовляють цей український делікатес місцевим. Напевно, єдині, хто не догоджають іноземцям, це місцеві футболісти, спортивні трофеї яких – кубки переможців районних змагань прикрашають кабінет сільського голови і є неабияким предметом його гордості. Місцеві хлопці сповна розквиталися з англійцями за програш української збірної на чемпіонаті Європи, щовечора забиваючи у ворота їхніх співвітчизників по кілька голів. Таке враження, що у Небелівці «Євро-2012» тільки стартувало, і в ньому наші футболісти є беззаперечними лідерами. Не зважаючи на те, що результати гри вже для всіх є очевидними, шкільний стадіон щовечора збирає море глядачів. Англійцям, напевно, не дуже приємно програвати другий тиждень поспіль, але окрім футболу інших розваг для них у Небелівці ввечері немає.
Тим часом керівники експедиції й відділ охорони культурної спадщини переймаються, як вберегти пам’ятку в подальшому від чорних археологів і просто цікавих. Розглядається можливість присвоєння території, на якій вона знаходиться статусу заповідника. Присвоєння ж території статусу заповідника, за словами Валентина Володимировича, дасть змогу організувати охорону археологічних об’єктів на місці, а не керувати процесом з Кіровограда. Це, звісно, допоможе забезпечити більш якісний і надійний рівень організації. Сьогодні мова йде про те, щоб включити до заповідника три пам’ятки у Володимирівці, Торговиці та Небелівці, всі вони знаходяться на території одного району.
Наталя КРАВЧЕНКО
«Нова газета»
фото автора
Продовження читайте в наступному номері «Нової газети» від 16 серпня
