Як відбуватиметься реформа туберкульозних диспансерів: досвід Одеської області

В рамках другого етапу медреформи, який розпочнуть впроваджувати з 1 квітня, змін зазнає і фтизіатрична служба. Тобто низка медзакладів які займались лікуванням хворих на туберкульоз. По країні прокотилась хвиля протестів медиків, де вони розказували про те, як хворі вийдуть на вулиці і будуть заражати населення. У Кіровоградській області протести відбулись в Олександрії, де місцевий тубдиспансер планують об’єднати з обласним.
Чому це все міф і як буде реформуватись фтизіатрична служба розповіла Світлана Єсипенко, керівниця Одеського обласного центру соціально-значимих хвороб під час пресконференції у «Українському кризовому медіа центрі» сьогодні, 26 лютого.
Вона вже має досвід, адже її медзаклад самостійно пішов на ці зміни ще два роки тому.
Як працює фтизіатрична служба зараз
Єсипенко переконана, нинішня хвиля протестів – це реакція застарілої системи, яка намагається себе захистити і зберегти в тому вигляді, в якому вона була створена в радянські часи.
Фтизіатрична служба є однією із найдавніших на території країни. Вона була сформована ще в 1950 році. І от ця система живе з 1950 року абсолютно не адаптуючись під вимоги сьогоднішнього дня.
Як і 70 років тому існує низка спеціалізованих медзакладів, яка займається лікуванням пацієнтів з туберкульозом.
«Завдяки тому, що система намагається себе зберегти, пацієнта закривають в стаціонар на весь період лікування. Якщо скласти всі ліжкомісця для пацієнтів з активним туберкульозом і всі ліжкомісця протитуберкульозних санаторіїв в Україні, то в нас на одне ліжкомісце припадає 1,2 пацієнта. Тобто один пацієнт – одне ліжкомісце», – розповідає Світлана Єсипенко.
Тобто пацієнт з відкритою формою туберкульозу міг знаходитись у тубдиспансері довгі місяці. При тому, що коли лікування розпочалось успішно, в певний момент він вже не може заразити довколишніх. Натомість, траплялись випадки, коли перебуваючи в медзакладі, пацієнт підхоплював від інших мультирезистентний (стійкий до ліків – авт.) туберкульоз, який дуже тяжко, а подекуди і неможливо лікувати.
Пацієнта не лише лікуватимуть, а й рятуватимуть від упереджень суспільства
За критеріями ВООЗ ризик захворіти на туберкульоз у людини становить 5-10% впродовж життя. Якщо ж, наприклад, ви потрапите в контакт із хворим на кір – шанс заразитись становить 95%.
«Ви всі бачили ситуацію, яка склалась довкола коронавірусу. Я це називаю середньовіччям. От ситуація щодо туберкульозу це «середньовіччя №2». Я дуже хочу дожити до того моменту, коли наші хворі на туберкульоз зможуть сміливо давати вам інтерв’ю і говорити не приховуючи свого обличчя, про те, що вони перехворіли туберкульозом і в них у житті був такий неприємний епізод.
Вчора у нас були журналісти і з 400 пацієнтів жоден не був готовий показати своє обличчя. Ви уявляєте, яка у нас стигма. А ми ж прагнемо в Європу, де не страшно сказати, що ти перехворів туберкульозом і ніхто не буде кидати в нього каміння і відсаджуватись. Ось ця стигма виникла саме тому, що служба, захищаючи себе, загородилась від соціуму і намагається відгородити свого пацієнта», – каже Єсипенко.
Зараз у структурі пацієнтів з туберкульозом асоціальні люди складають 8-10%. Аби люди могли лікуватись, але не випадати з життя, у рамках реформи планують скротити термін госпіталізації пацієнтів. Як тільки вони стануть безпечними для навколишніх – зможуть лікуватись приймаючи ліки вдома. Відповідно скоротять і кількість ліжкомісць у медзакладах, адже вони стануть просто непотрібні.
«Якщо ми прагнемо в Європу, прагнемо соціалізувати наших пацієнтів, аби в період лікування у них не руйнувались сім’ї, не втрачалась робота і він був би адаптований в суспільстві, як ми можемо його закрити на цілий рік на стаціонарне лікування? Звичайно ми скорочуємо терміни госпіталізації. Ці терміни госпіталізації скорочуються відповідно до всіх нормативних документів і клінічних дослідів. І розказувати про те, що заразні пацієнти вийдуть на вулиці і будуть заражати населення – чиста брехня.
Заразні пацієнти будуть лежати на лікарняному ліжку доти, доки не перестануть виділяти мікробактерії і лише після цього їх випустять для продовження амбулаторного лікування, – пояснює вона і розповідає, пацієнт має отримувати достойне ставлення. – Він точно такий самий пацієнт як і з інфарктом чи цукровим діабетом. Він так само хоче жити, працювати, бачити своїх дітей, будучи незаразним».
Як працюватиме фтизіатрична служба після реформи
Станом на 25 лютого до Національною службою здоров’я 281 медзаклад подав контракти на допомогу туберкульозним пацієнтам. З них 19 – існуючі туберкульозні диспансери, решта – багатопрофільні лікарні, які мають всі умови, щоб надати якісну меддопомогу цим пацієнтам.
«Жоден пацієнт, який потребує цього, не залишиться без допомоги, а в нього буде вибір», – пояснює Лілія Гудзь, керівниця пресслужби НСЗУ.
«Буквально минулого тижня ми зустрічались із колегами із всіх обласних протитуберкульозних диспансерів, які два роки тому з подивом дивились на Одеську область, адже не розуміли, навіщо ми це робимо. На сьогодні, через два роки, наша область цілком готова до тої реформи і контрактування з НСЗУ по пакету №20 – діагностика і лікування туберкульозу», – каже Світлана Єсипенко.
Вона фтизіатр із 20-річним стажем і очільниця унікального Центру, який надаємо допомогу хворим на туберкульоз, ВІЛ-інфікованим і пацієнтам з парентеральними гепатитами Одеської області. Створений такий інтегрований центр.
«Повірте, щоб створити такий центр мені, як керівнику, прийшлось подолати неймовірну кількість перешкод на шляху реалізації моїми ж колегами», – каже керівниця.
Коли почали впроваджувати зміни, в області була розрізнена мережа протитуберкульозних закладів, яка існує зараз у більшості областей.
Ще в 2012 році в Одеській області було 1625 протитуберкульозних ліжко-місць і один дитячий протитуберкульозний санаторій. На сьогодні лишається 485 ліжкомісць.
«І навіть це багато для регіону з найвищим рівнем захворюваності туберкульозом по Україні», – каже лікарка.
Змінились також підходи до лікування. В закладі почали застосовувати міжнародні стандарти.
«За це я дуже вдячна міжнародним проектам, які почали з нами працювати, саме з південно-східними регіонами. Тому, якщо ви звернете увагу, то у південно-східних регіонах хвилі протестів працівників не було.
Пікетують ті, хто категорично не хотів впроваджувати міжнародні стандарти і підходи», – каже вона.
На думку лікарки, зараз основна задача фтизіатричної служби, тих хто не готувався до реформи, підготувати кваліфіковані кадри на первинній ланці, які і мають займатись цим продовженням амбулаторного лікування. А таких кадрів бракує. Але це не проблема пацієнта.
«Тому розказувати, що ось вони заразні будуть всюди бігати і ми захворіємо можуть лише непрофесіонали, за яких мені соромно. Соромно, що вони представляють медичне середовище нашої країни», – каже Світлана Єсипенко.
Анастасія Дзюбак