Як у Кропивницькому активісти збудували «Хмарочос» (ФОТО)

Активізм відволікає від тяжких думок

Ірина та Сергій однокласники, навчалися у одному університеті, а згодом колеги на кафедрі журналістики Центральноукраїнського педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Коли з’явилась патрульна поліція, Сергій пішов служити, але зараз присвятив себе громадській діяльності.

Типовий ранок родини – це ще та пригода, адже їх п’ятеро.

Із початком карантину у родини звичне життя стало нетиповим. Ірина каже, було непросто поєднати навчання дітей та свою роботу, адже все зав’язувалося навколо комп’ютерів, онлайн-навчання.

— Ми адаптовувалися до нових форматів роботи. Квітень для нашої родини став викликом, бо Сергій неочікувано для нас всіх інфікувався Covid-19 і потрапив у лікарню з важкою пневмонією. Ми жили і працювали з дітьми в абсолютній ізоляції, перебували в стресі і страху, я мала легкі симптоми застуди, але мій тест на момент тестування був негативний… Чому я про це згадую? Попри це я продовжувала працювати, адже робота була єдиним способом відволікатися від тяжких думок, заміняла Сергія у проєкті, стала для дітей єдиною людиною, яка дбала про них в ізоляції, вони ж допомагали мені. Ми це витримали, бо були загартовані і єдині як команда. Дітям найбільше бракувало вечірніх читань, адже саме тато у нашій родині читає на ніч.
Саме в цей період я усвідомила, які гарні у нас були докарантинні ранки – весела метушня, спільний сніданок, пошук необхідних речей для школи, які раптово зникали кудись. Це весело насправді!— розповідає Ірина.

Як будували Хмарочос

Насправді «Хмарочос» з’явився у житті родини Ткаченків та їх друзів задовго до офіційної реєстрації. Команді однодумців завжди хотілось чогось більшого ніж мали, чи то в університеті чи коли працювали в школі.

Агенції сталого розвитку вже два з половиною роки. Формально це ще молода організація, але до її реєстрації сім років працювали як ініціативна група.

— Ми дуже довго зважували, реєструвати громадську організацію чи ні. Нам бракувало інформації і підтримки людей, які вже пройшли цей шлях і могли запевнити, що ми впораємось в плані адміністрування. Мене, мабуть, це найбільше лякало, бо без офіційної реєстрації можеш робити добрі речі для міста, рідного села, і при тому не бути прив’язаним до цих всіх звітів, — каже громадська діячка.

Коли офіційно зареєстрували ГО, зрозуміли, що так їх роботу краще сприймають люди, партнери, представники влади та інших організацій.

Не члени організації, а однодумці

Спочатку у громадській ініціативі були здебільшого викладачі та студенти кафедри журналістики Центральноукраїнського педагогічного університету. Перша кафедральна ініціатива – це освітній табір, який і зараз продовжує працювати, але вже як ініціатива Хмарочосу.

— Коли ми почали розмову про реєстрацію громадської організації, ті люди, на яких я розраховувала, із власних причин не захотіли бути співзасновниками. Тому ми реєстрували ГО із творчим та енергійним фотографом та дизайнером Артемом Луценком. Він колишній наш із Сергієм студент. Саме він, коли ми запропонували таке партнерство, сказав: «Я за будівництво Хмарочоса», — розповідає Ірина.

Друга співзасновниця – це Анна Ліщина, засновниця бренду «Валіза див», лавандової ініціативи селища Нового та ініціативи «Нове варення». Колеги з кафедри потім приєднались як експерти, тренери.

Стратегію розвитку «Хмарочоса» визначають всі гуртом. Зараз у команді 12 людей.

— Це різні люди, з якими ми поріднились у проєктах, спільній діяльності. У нас немає як такого членства. Ми не позиціонуємо людей як члени ГО «Хмарочос», ми називаємо їх експертами, бо кожен сильний у чомусь і до нас можна завжди приєднатись, — каже активістка.

40 тисяч світлячків

Щороку Агенція сталого розвитку робить стратегічне планування, обираючи напрямки роботи. Постійними сферами роботи є неформальна, медійна, громадянська освіта, проєктний менеджмент, ігрофікація. Окремо є безпекове спрямування роботи організації.

Безпекова лінія увійшла у життя родини, коли Сергій почав служити поліцейським.

У 2017 році лейтенанти поліції Сергій Ткаченко та Оксана Білоброва написали проєкт «Світлячки», який покликаний зменшити кількість ДТП за участю школярів-пішоходів. Реалізували проєкт завдяки поширенню світловідбивних нашивок та брелків, носіння яких за кордоном є нормою закону.

Цьогоріч у червні депутати проголосували у першому читанні за два законопроєкти, які пропонують зобов’язати пішоходів користуватись світловідбиваючими елементами в темний час доби та підвищити штрафи для пішоходів.

— Флікери, світловідбивні елементи – це можливість дбати про кожну дитину нашого міста. Я радію, що цей безпековий напрямок підхоплюють інші. Ідея з майстернями флікерів мені дуже подобається, бо один раз навчивши людей, вона шириться сама без тебе. Люди знають як це організувати, вони розуміють локальну проблему, яку вирішують, — каже Ірина.

Зараз матеріали для створення світловідбивних елементів заходять у маленькі спільноти, громади і люди самі проводять майстерні і забезпечують діток і молодь флікерами.

«Хмарочос» попередньо отримав підтримку Канадсько-українського проєкту розвитку поліції (CUPDP), який реалізовує Агрітім Канада. З липня стартує півторарічний безпековий проєкт «Амбасадори безпеки».

Ірина каже, що за їх підрахунками, завдяки проєкту «Будь видимим» та агентам видимості, які ініціювали власні майстерні флікерів по області, близько 40 тисяч людей забезпечили саморобними світловідбивачами і поширили чотири тисячі фабричних флікерів.

— У рамках «Амбасадорів безпеки» ми теж передбачили виготовлення і фабричних флікерів та браслетів і плюс буде колосальна навчальна програма з залученням офіцерів громад. Наші партнери – Управління патрульної поліції у Кіровоградській області. Кожна громада зможе податись на участь у цьому проєкті. Буде працювати освітня платформа «Зелене світло» у Кропивницькому. А паралельно будемо намагатися в умовах карантину працювати по області. Над створенням проєкту ми працювали з осені разом з командою Громадської консультативної групи, — додала громадська діячка.

Робота на розвиток громад

Наступний напрямок – це підтримка локальних ініціатив, розвиток місцевих громадських організацій та ініціативних груп.

— У людей є можливість пройти навчання, окреслити вектор руху для своєї громади і плюс тебе можуть підтримати фінансово, аби ти мав ресурс втілити цю ініціативу. Програма наразі пропонує гранти максимум 18 тисяч гривень, — розповідає Ірина.

Цей напрямок здійснюють за підтримки програми «Активні громадяни» Британської ради.

За два роки профінансували проєкти на понад 135 тисяч гривень. Ірина каже, це більша сума, ніж, наприклад, річний бюджет на громадські ініціативи від обласної державної адміністрації.

Саме в рамках цього напрямку отримав підтримку один із проєктів команди «Баба Єлька», який днями показав колекцію етноодягу.

— Ми змогли делегувати одну людину від Кіровоградщини, яка могла на рівні міжнародного візиту у Лондоні презентувати громадянське суспільство нашого регіону та міста. І ми одностайно вирішили, що це буду не я, як керівниця, а активні громадяни і ми запропонували це команді проєкту «Баба Єлька», — каже Ірина. — Багато хто не бачить нашої роботи, вона за кадром. Ми тут себе позиціонуємо як платформу для розвитку.

Завдяки співпраці з Програмою «DOBRE» Агенція у партнерстві з Громадською спілкою «Громадські ініціативи України» теж може підтримувати мінігрантами та проводити навчання для 8 громад-партнерів Програми.

— Це величезне охоплення і постійна робота над тим, щоб була довіра, між нами як такими провайдерами цих змін, — розповідає активістка.

Ще один комбінований напрямок – це розробка бренду громад, візуальної айдентики. Агенція цим займається у партнерстві з Frame Studio:

— У нас уже є два успішні кейси – бренд Великогаївської громади у Тернопільській області і Маловискіської громади та міста. Зараз ми фіналізуємо бренд Бобринецької громади.

Ірина зазначає, що їй дуже хотілося аби громади відчували, що в них є унікальність, яку вони можуть розкрутити як знак привабливості для туристів і місцевих жителів.

Виклики і «грантоїдство»

Агенція сталого розвитку «Хмарочос» є неприбутковою організацією і тут всі волонтерять. Тут немає найнятих працівників, але є можливість себе проявляти й прокачувати як тренера чи експерта.

Тому один із викликів – залучати волонтерів і пояснювати, що в рамках діяльності «Хмарочоса» вони не зможуть отримувати гроші, коли це не передбачено проєктами.

— Люди починають перші проєкти і коли їх фіналізують то часто говорять: «Це важко, займає багато часу, рідні сердяться, і ми за не отримуємо грошей».
Тоді починаю розповідати свою історію, і пояснюю, що громадська організація починається з волонтерства і соціальних ініціатив, вони, зазвичай, не приносять грошей. Вони приносять дещо інше – ціннісні речі, такі як досвід, зміни, гуртування, реалізацію, — додала Ірина.

Є такий стереотип про громадські організації, що вони часто займаються грантоїдством. За словами Ірини, вони всіляко цьому намагаються протистояти.

— Що таке грантоїдство? Це коли ти отримуєш кошти на реалізацію проєктів і нераціонально використовуєш їх. Приходять журналісти на заходи, бачать завалені столи дорогою їжею, якісь показові панельні дискусії, і на тому все. Для мене, наприклад, наша діяльність не про грантоїдство, а про раціональне, відповідальне використання коштів і про те, як навчити інших ставитись до цих коштів з повагою.

Каже, що минулого року велику суму коштів повернули назад донору, бо вони не знадобились, адже проєктні активності вдалося провести оптимальніше.

Діти ростуть у проєктній атмосфері

Ірина зізнається, що їх громадська діяльність забирає багато часу, який могли б віддавати дітям. Проте сини ростуть в проєктній атмосфері та ритмі, спілкуються з цікавими творчими людьми, адже часто з батьками в поїздках.

— Я спостерігаю, що вони щедрі, творчі, легко йдуть на спілкування з людьми, не бояться мандрів. Для них поїздка це пригода, а для мене навіть у студентський час кудись поїхати було викликом. Сподіваюся, вони будуть мобільними і багато подорожуватимуть, — розповідає Ірина. — Ми намагаємося не нав’язувати їм ті чи інші формати, заходи. Вони завжди мають право вибору – йти з нами на захід чи ні. Зізнаюся чесно, дуже хочу, щоб вони були активними громадянами, відповідальними і мудрими. Важко конкурувати з сучасним світом онлайн, в якому живуть наші діти, та вірю, що сини виростуть гідними і чесними громадянами.

Ірина Маслюкова, фото з архіву Ірини Ткаченко.

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США