У кожного була своя баба Єлька: як на Кіровоградщині збирають пам’ять про давні традиції і побут регіону
Вже два роки як у Кіровоградській області працює унікальний етнопроєкт «Баба Єлька». Він об’єднав дівчат з Кропивницького, у пам’ять яких збереглась унікальність кіровоградських сіл та прагнення не втратити цей скарб.
Баба Єлька
«Назву проєкту дало ім’я унікальної баби Єльки, яка проживала у селі Розсохуватка Маловисківського району. Вона знала сотні народних пісень, а ще лікувала людей травами, виховувала десятеро дітей, переживала Голодомор… Попри все, кожен свій день вона починала з пісні і піснею проводжала захід сонця», – пишуть на сторінці проєкту.
Ідея проєкту з’явилась у редакторки «Нової Газети» Інни Тільнової та косметолога Світлани Буланової. Розговорившись під час косметичних процедур дівчата дізнались, що вони обоє мають незабутні спогади про дитинство у бабусь у Маловисківському районі. Світлані у спадок від її баби Єльки дістався унікальний голос, а от знайти автентичні пісні Кіровоградщини складно.
Так дівчата поставили собі за мету поїхати в експедицію областю, збираючи пісні.
До проєкту доєднались: журналісти Вікторія Семененко, Світлана Листюк, Ігор Крушельницький та фотограф Олександр Майоров.
Проте, згодом виявилось, що, крім пісень, у скарбничку збирали ще багато цінного. Спогади, розповіді про звичаї і особливості вбрання, та багато реліквій, яким місце в музеї, а не в сараї.
«Запропонувала Світлані вбити двох зайців. Кажу, от у нас в редакції є машина, журналісти, давайте поїдемо в експедицію. Ми будемо писати репортажі, а ви збирати пісні. Так ми вирішили поїхати в першу експедицію в Розсохуватку. Так все і почалось, – згадує Інна. – А потім проєкт почав сам жити. Вже з першої експедиції, у яку їхали по пісні ми привезли домотканний килим. Так проєкт почав розростатися».
Етнолабораторія
«Параска Василівна Лазаренко (1904 р.н., Панчеве – Кропивницький) завжди була модницею. Зокрема любила гарне і якісне взуття.
У музеї «Баби Єльки» віднедавна зберігається дві пари її шкіряних черевичків», – пишуть у Фейсбуці «Баби Єльки». Це один з експонатів, які віддали до музею.
Насправді музей, що розташувався у приміщенні обласного Центру народної творчості, ще у процесі створення, активно наповнюється скарбами. Вже зібрали понад 400 експонатів, серед яких приладдя, інструменти, посуд, одяг, килими, рушники, а також ікони та старі фотографії.
Завдяки цьому в червні презентували виставку 30 традиційних сорочок з різних регіонів України, серед них – десять, привезених з етноекспедицій Кіровоградщиною. Їм притаманний легкий рослинний узор червоних, чорних, сірих і трохи вкраплень жовтих і помаранчевих кольорів.
У липні мали презентувати виставку рушників з історією – «Сто рушників «Баби Єльки», проте її довелось перенести через карантин.
У колекції дівчат і безліч традиційних рецептів регіону: капусняків, вареників, борщів та випічки, які унікальні залежно від села. Мріють, що згодом вони втіляться у кулінарну книгу регіону.
Мріють, що вдасться відійти від традиційного поняття музею, де експонати руками не чіпають, а вдасться наблизити історію до сучасників.
Хочуть, аби можна було не лише подивитись на старовину, а й спробувати ткати, вишивати, куховарити. А в дворі музею, де буде піч, кабиця, лавки, облаштувати ще майданчик для народних танців та сцену.
Також у планах створити ектноколекцію одягу за зразками традиційних вбрань області.
Для втілення мрій учасниця проєкту Світлана Листюк, яка завідує етнолабратонією «Баби Єльки», подалась на конкурс на посаду директора обласного центру народної творчості, а зараз тримають кулаки, аби омріяне здійснилось.
Поле пам’яті
Навесні на території 3-го окремого полку спецпризначення імені князя Святослава Хороброго у Кропивницькому засіяли символічне «Поле пам’яті» під стінами майбутнього храму.
Тут розташували кам’яну брилу з написом: «Вони загинули, щоб ми стали Українцями». Згодом планують створити мурал з зображенням, що символізуватиме полеглих у війні з Росією воїнів.
Висіяли зерно рідні полеглих бійців та їхні бойові побратими, додавши по жменьці землі з тих місць, де народились загиблі.
На початку серпня волонтери, побратими і родичі загиблих воїнів зібрали урожай. Пшеницю зрізали серпами.
Частину врожаю обмолотили. Молотили ціпами, якими користувались мешканці Кіровоградщини ще сотню років тому. Іншу зв’язали в дідухи.
Інна згадує, як їй зателефонував заступник командира полку Руслан Францішкевич, і попросив дати ціпи.
«Зателефонували, а в мене аж ком в горлі. Настільки для мене це символічно. Я з пієтетом ставлюсь до військових. Я швидко буквально за півгодини забрали ціпи з музею і повезли в полк. Звичайно ціпи старезні, їм по сто років і ми думали, що вони розваляться. Але ні. Витримали. Довелось замінити хіба одну детальку », – каже Інна.
До речі, один із ціпів належить бабусі учасниці проєкту, чий чоловік служить у полку.
«Фактично таке перекочування з епохи в епоху. Раніше цим ціпом молотили, щоб спекти хліб для сім’ї, а сьогодні – на полі пам’яті. Таке от переплетення смислів», – розповідає Інна.
Анастасія Дзюбак
Фото зі сторінки “Баба Єлька” та сайту 3 полку спецпризначення
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією NED