“Паслися на спориші як телята”: сопогади Ніни Слущенко про Голодомор
“Весною, як травичка почала рости, мама ходила аж до лісу по бур’ян, той, що їсти. Бур’ян такий високий ріс, ще й стебло було таке товсте. Але воно було солодке”, – розповідає Ніна Василівна Слущенко з села Рівне Новоукраїнського району. Вона 1928 року народження і пам’ятає Голодомор.
Спогади жінки опублікував проєкт “Баба Єлька”.
По “їстівний бур’ян” мама ходила до лісу по 8-10 кілометрів.
“Пам’ятаю як мама принесла в’язку цього бур’яну і кинула так серед хати. А ми хто з печі, хто звідки на той бур’ян. І той до себе тягне, той – до себе, щоб товщу стебелину взяти. Це поки сніг зійшов ми таким харчувалися. А тоді маму постоянно виганяли на роботу, а ми на печі. А потім як не стало снігу, почали виходить надвір. Вилазили як кошенята. А їсти ж нема нічого. А тоді почало листя рости. У нас був вишневий садок і ми листя рвали. У сіль вмочали. Трохи було сольки. І це такий сніданок. Тоді, слава Богу, начав рости спориш, травичка така. То ми на ньому просто паслися як телята. Ой, та по три дні різки в роті не було крім якоїсь бур’янини. Брат старший як тільки началась весна ходив по степу, по свіжій оранкі собирав коріння. Бачили красний горошок степовий? У нього коріння таке як картоплинки. Та він понашукає цілиий кармані тоді нам меншим видає. Його як пообчищать воно на вкус таке як квасолинка”, – згадує жінка.
Більше сопгадів на відео.
Нагадаємо, в останню суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору – геноциду українського народу.
Цього року Ukraїner та Музей Голодомору втілили спільний проєкт, де зібрали свідчення з різних куточків України, а також розробили серію пояснювальних матеріалів про сутність цього злочину.
Усі відео дивіться у цьому плей-листі.
Сьогодні о 16.00 українців традиційно просять запалити і поставити на підвіконні свічку пам’яті. Також можна долучившись до творення Музею Голодомору, зробивши пожертву на платформі https://www.zernapravdy.org/uk
Благодійний внесок буде спрямований на створення майбутнього цілісного музею. Водночас він є символічним вшануванням кожної жертви геноциду. Імена жертв проступатимуть на зернинах, кожна з яких є неповторною, як мільйони людських життів, обірваних 1932-1933 років.
