Вікторія Семененко: «Сильну дівчинку» я написала більше десяти років тому
Книга «Сильна дівчинка» письменниці Вікторії Семененко вийшла наприкінці 2021 року. У книзі розповідається історія про сильну дівчинку, яка пересувається на інвалідному візку, яка попри все йшла до своєї мрії. Скільки часу авторка працювала над книгою, чому довго тримала рукопис у шухлядці – про це в нашому інтерв’ю.
– Попередні дві твої книги – це коротка проза. «Сильна дівчинка» – це повість. Вона також для жінок?
– «Сильна дівчинка» і для жінок, і для підлітків. У кожній жінці є сильна дівчинка. Адже сильними дівчатка не народжуються, ними стають. Як? На життєвому шляху ми часто зустрічаємо не своїх людей, після спілкування з якими отримуємо життєвий досвід; ми потрапляємо не в ті ситуації, з яких виносимо уроки; ми спотикаємося і встаємо; ми ставимо цілі і обираємо шлях для їх реалізації; ми закохуємося і розчаровуємося, а потім знову закохуємося. У будь-який момент ми могли б здатися, та ми, жінки, вчимося бути сильними.
У моїй третій книзі історія дівчинки Варі, яка з дитинства спіткнулася не по своїй винні. Втім, вона не опустила руки. Хоча могла здатися, коли мама Аліни звинувачувала її в загибелі доньки, коли цькували однокласники, коли єдиний друг її залишив. Таких ситуацій-випробувань на її дитячий вік випало чимало. Подібні перепони могли зламати будь-кого. Натомість, вони робили героїню сильнішою і мудрішою.
Тому ця книга вчить кожну жінку бути сильною, сміливою у своїх бажаннях, знаходити час на свої захоплення, помічати маленькі дрібниці, цінувати дружбу.
– Чому книга для підлітків?
– «Сильна дівчинка» – це соціальна історія, в якій головні герої – підлітки. Цією книгою я привертаю їхню увагу до толерантного ставлення до людей, які мають інвалідність. Спілкуючись із мами, які виховують діток з ДЦП чи іншими вадами здоров’я, я часто чула історії про те, як їхніх дітей не приймали, не хотіли з ними гратися. Це неправильно! Так не повинно бути! Якщо ми чуємо і бачимо таке відношення, то з яким серцем мама може відпустити дитину в школу?! Лише правильне прийняття суспільством дітей з вадами – стане головним ключем, який відкриє двері для створення комфортних умов для розвитку дитини, її життя.
– Скільки часу тривала робота над книгою?
– Ця книга писалася більше десяти років тому. Я тоді навчалася на заочному на факультеті «видавнича справа і редагування», працювала у газеті. Думала про екзамени і дипломну роботу. Я писала цей текст у блокноті. Особливо, як приїздила до батьків у Малу Виску. Ідея із сюжетом у мені бурлила кілька місяців, поки я не виписала її.
Потім кілька місяців була пауза. Я не могла визначитися із фінальною частиною, єдине знала, що в ній має бути хепіенд.
І лише, завершивши навчання в університеті, я більше часу приділила журналістиці. Пишучи на соціальні теми, зрозуміла: у журналіста більше можливостей, ніж здається. Це не лише розповісти історію. Чудово, коли ця історія змінює життя, рятує, допомагає. Тож входячи з власного досвіду, тією рятівною-соломинкою у житті Варі стала саме журналістка, яка спочатку працювала у районній газеті, а пізніше у глянцевому журналі.
Проте після завершення рукопису, він понад десять років лежав у моєму письмовому столі і зберігався на ноутбуці.
– Що заважало видати книгу одразу?
– Цей рукопис був першим завершеним. Але у мені був «синдром самозванця», знайомий багатьом письменникам. Я думала: як відреагують на цей текст, чи зацікавить він видавця. І лише згодом я зрозуміла, що текст порівнювати з іншими – це гарний вибір, адже в кожного свій стиль і шлях. І врешті я наважилася запропонувати рукопис двом видавництвам. Одне мені відмовило через три місяці. В іншому сказали, що сюжетна лінія цікава, але потрібно додати молодіжного сленгу, оскільки книга для підлітків. Навіть, пригадую, взялася переписувати діалоги. Але у мене не вийшло. Не справилася? Можливо. А все тому, що я не відчувала, що мої герої повинні розмовляти інакше. На цьому етапі спроби запропонувати рукопис видавництву завершилися.
Пройшло ще кілька років. За цей час я надіслала електронну версію рукопису своїм друзям на оцінку. Вони у мене були бета-рідерами. Власне, вони мої читачі і мені важливо було почути їхню думку. Та потім була знову пауза. Я писала коротку прозу, видала дві книги «Вона першою все сказала» і «Така як є». І лише торік я знову повернулася до свого рукопису про сильну дівчинку. Якось себе запитала: скільки ще часу він лежатиме у шухлядці? Перечитала, доповнила, надіслала літературному редактору, дизайнеру на верстку. Врешті – видала власним коштом у харківському видавництві.
Довгий шлях пройшов поки книга потрапила в руки читачеві. Весна також не завжди приходить за календарем. На все свій час. Це я знаю точно.
– Де можна замовити книгу «Сильна дівчинка»?
– Книгу можна замовити у мене особисто через соціальні мережі «Фейсбук» та «Інстаграм». Я проводжу творчі зустрічі і презентації книги у навчальних закладах для підлітків. Розповідаю про те, як рукописи перетворити в книгу, і як здійснити свою мрію. І цитую із книги: «Таки мрії здійснюються у сильних дівчаток, якщо в це дуже вірити». До слова, моя наступна творча зустріч відбудеться 13 лютого о 15:00 в Кіровоградській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Є. Маланюка. Цього дня можна більше послухати про книгу, придбати з побажаннями.
