Вигнати нечисть і повернутися до школи: про що мріє вчитель, який пішов на фронт

Своєю історією кропивницький педагог поділився з “Гречкою”.

Олександру 34 роки, 13 з яких він віддав роботі педагогом. До війни працював у “Ліцеї “Науковий”, колишня школа №18, випускником якої колись був і сам. Наразі мріє якнайшвидше повернутися до своїх учнів, які також його чекають, сумують за ним та постійно про це говорять у своїх повідомленнях, підтримують улюбленого вчителя.

З посмішкою говорить, що від самих університетських часів мав ціль ламати стереотипи про вчителів фізкультури, а якщо серйозно, то завжди прагнув до запровадження нових підходів у фізичному вихованні дітей в школі, до якомога різнобічнішого їхнього розвитку. І в саморозвитку теж ніколи не зупинявся.

Цьогоріч його діяльність помітили й у національній премії для вчителів Global Teacher Prize Ukraine. Проте навіть до цього завдяки своїй цілеспрямованості та любові до своєї справи став вчителем вищої категорії, отримав звання “Старший вчитель” та  посаду керівника методичного об’єднання вчителів фізкультури у ліцеї, де він працює. Двічі перемагав у проєкті “Посилка успіху” від “Klitschko Foundation”, завдяки чому отримав спортивний інвентар для своєї школи та корисний новий досвід для себе.

^{Фото з особистого архіву Олександра Сухоручка}

Від 24 лютого життя Олександра Сухоручка, як і всіх українців, кардинально змінилося. Тепер вчитель бачив перед собою інші пріоритети, а мрія якнайшвидше повернутися до улюбленої справи тільки посилювала бажання втілити в життя нові цілі.

Спочатку чоловік займався волонтерством.

“24 лютого ми з дружиною не одразу й зрозуміли, що сталося. Як зазвичай прокинулися, аби збиратися на роботу. Дружина Катерина також працює вчителькою у школі №16, викладає предмет “Захист України” для дівчат. Спочатку ми подумали, що за вікном сильний вітер. Почув, що активно приходять сповіщення із соцмережі. Подивився в телефон, а там транслюють заяву путіна. Вибіг на балкон, побачив у небі літаки. Прийшло розуміння, що це таки війна. Дружина одразу навіть вірити відмовлялася.”

Дочекавшись повідомлення від керівництва шкіл, в якому йшла мова, що на кілька днів усіх переводять на дистанційне навчання, Олександр почав зв’язуватися із волонтерами та друзями-військовими, аби з’ясувати, чим може бути корисним.

Педагог певний час активно займався страйкболом, тому мав деяке військове спорядження, яке й стало першими речами, які він передав військовим.

Потім вже почав займатися активно волонтерством. У друга-спецпризначенця дізнавався про потреби і запускав збір коштів, аби купити необхідне обладнання.

“Друг сказав, що їм необхідні “очі”. Мав наувазі тепловізори. Знаючи, що в мене досить багато друзів у соцмережах, я вирішив там звернутися по допомогу. І мені вдалося. Далі був GPS-навігатор і так закрутилося вже далі.”

Допомога надходила навіть із Чехії, де живе знайома Олександра. Також не лишилися осторонь і кропивницькі друзі, які працють в IT-компанії, які також значно допомогли для збору необхідної суми.

Загалом, з допомогою Олександра Сухоручка для бійців Сил Спеціальних Операцій були придбані тепловізор та GPS-навігатор на суму близько 100000 гривень. Далі він вже почав співпрацювати з волонтерськими хабами та організаціями для допомоги ЗСУ.

“Розвозили необхідне спорядження для військових по області, готували їжу в одній із шкіл для переселенців та бійців тероборони. Допомагав в облаштуванні укріплень та маскуванні військових об’єктів в межах міста. Неодноразово чергував уночі у своїй школі у ролі “коменданта” укриття. Допомагав з охороною на “Козачому острові”, де волонтери організували свою діяльність із допомоги біженцям, збирали необхідні речі для військових та інше. Фактично, тоді це був епіцентр волонтерства в Кропивницькому.”

Після страшних новин із Бучі та Ірпеня, чоловік вирішив, що також повинен стати на захист держави і пішов до “військомату”.

“Я не хотів, аби таке трапилося і в нашій області. Дивився на ті звірства і в мені все перекидалося. Тоді я чітко усвідомив, що повинен стати в ряди ЗСУ, аби боронити державу.”

Спочатку працював у роті охорони по місту. Потім перевели до військ окремого стрілецького батальйону. Там Олександр пройшов двохмісячне навчання, отримав посаду стрільця-санітара. І вже в серпні батальйон відправився у Донецьку область до населеного пункту Мар’їнка.

^{Фото з особистого архіву Олександра Сухоручка}

“Там були вже на самому “нулі”. Цілодобово ворог вів обстріли з чого тільки можна. Й авіація, й артилерія, і навіть “фосфор”. Це було пекло”, – згадує педагог.

Вже 13 серпня під час одного з таких обстрілів Олександр Сухоручко отримав мінно-вибухову травму.

“Коли бігли в укриття, то залетів у нього я вже від ударної хвилі. Спочатку не одразу й зрозумів що сталося. З товаришом оглянули один одного – ніби цілі. Проте він почав себе погано почувати. Я симптоми відчув вже згодом. Проте продовжили нести службу.”

Наступного ж дня, ворожі обстріли знову застали кропивницького педагога не в укритті. Після цього “прильоту” його вже довелося госпіталізувати.

Наразі Олександр проходить лікування в одній із лікарень Дніпра. Чи дозволять лікарі повернутися до служби, поки не знає. Але весь час він живе мрією якнайшвидше повернутися до своїх учнів.

У розмові постійно згадує, як возив своїх вихованців на численні змагання, про їхні успіхи та досягнення. А їх було чимало.

^{Фото з особистого архіву Олександра Сухоручка}

Говорить, що ще в жовтні минулого року його учні стали переможцями у всеукраїнських змаганнях “Спортивна надія України”. Змагання проходили Сєвєродонецьку, жили при цьому в готелі в Рубіжному. Згадує, що ці міста були дуже гарними, а вже цьогоріч їх руйнують загарбники.

^{Фото з особистого архіву Олександра Сухоручка}

“Хотів вигнати нечисть з нашої землі, щоб якнайшвидше повернутися до улюбленої справи, до своїх учнів. Тепер же ще й потрібно “встати на ноги” після контузії. Важко, але думка про дружину, сина Даню та своїх учнів і неймовірна підтримка колег додають мені сил і віри.”

^{Олександр з дружиною Катериною та сином Данею/Фото з Facebook-сторінки Олександра Сухоручка}

Учитель вірить, що його побратими та всі інші підрозділи ЗСУ невдовзі звільнять Україну, принесуть перемогу. І тоді він, як і інші його колеги-педагоги, які змінили шкільні коридори на окопи, зможуть повернутися до своєї справи, до своїх учнів, до своїх родин.

А поки ми можемо побажати Олександру якнайшвидшого одужання та вболівати за його історію у  національній премії для вчителів Global Teacher Prize Ukraine, які цьогоріч мають за мету розповісти про вчителів та освіту у воєнний час. 

Нагадаємо, 427 педагогів із Кіровоградщини від початку повномасштабного вторгнення пішли захищати країну.

 Таміла Делюрман