Мікроволонтерство: як маленькі зусилля роблять велику справу і змінюють громаду (ФОТО, ВІДЕО)

Дарувати дрони і емоції

Регулярно донатити, організовувати аукціони та просто подарувати сотні кілограмів мандарин “під ялинку” бійцям на передовій. Все це про пару айтішників із Кропивницького Аліну Маркіну та Дмитра Богданова.
Волонтерити пара почала задовго до повномасштабного вторгнення, розвиваючи молодіжну громадську організацію у Кропивницькому. У 2017 році Аліна та Дмитро долучилися до створення у місті осередку найбільшої міжнародної молодіжної організації AIESEC, яка розвиває лідерство серед молоді. Згодом цю справу передали наступному поколінню небайдужих, проте молодіжні ініціативи продовжили втілювати.

Від початку повномасштабного вторгнення Росії ці ініціативи кардинально змінили фокус: на зміну розвиваючим і навчальним проєктам Дмитро та Аліна направили зусилля на допомогу армії, вимушеним переселенцям, а також на підтримку згуртованості і морального духу українців.

“Волонтерів багато не буває, адже є велика кількість людей, яким потрібно допомагати, довжелезна лінія фронту. І крім роботи великих фондів, потрібна і точкова допомога. Жартуючи, я називаю нас мікроволонтерами. Тобто ми закриваємо маленькі запити, але які також дуже необхідні певним людям у певному місці”, – зауважує Аліна.

Спочатку пара працювала із організацією “Годуємо патріотів“: це об’єднання волонтерів у Кропивницькому, які готують сухі супи і борщі для військових. Дмитро та Аліна допомагали їм в різних організаційних питаннях: від підвозу продуктів і до збору грошей на них, зокрема і серед колег-айтішників.

 “Потім ми зрозуміли, що людям катастрофічно не вистачає психологічної підтримки”, – продовжує розповідь дівчина. Так з’явилася ідея створити флаєри з практичними порадами психологів щодо того, як в умовах війни спілкуватися з дітьми, допомогти собі та близьким.

Згодом почули про проєкт Brave.UA, який покликаний зарядити ідеєю сміливості українців не тільки в межах країни, а й у світі. 

“Хотілося щось іще зробити, якось просунути цю ідею в нас. Якраз в цей час ми йшли по Набережній, де в очі кинулося бетонне одоробало. Ініціатива спалахнула в голові миттєво. Чому б із цього не зробити щось цікавіше?”, – розповідає Дмитро.

Владнали всі організаційні питання стосовно дозволів щодо того, чи можна щось робити з тим об’єктом. Зарядили цією ідеєю деяких знайомих, організували толоку і досягли своєї мети. Так на місці недобудованого бетонного пам’ятника з’явився яскравий мурал Be brave like Ukraine.

“Тоді знадобилося 14 людей і бажання зробити щось гарне, трохи покращити набережну у Кропивницькому. А ще більше 10 мішків церезіту, 12 літрів фарб й купа годин роботи. Бо покращення – то важка праця”, – пригадує айтишник.

Також пара регулярно збрає кошти на потреби українських військових. Серед наймасштабніших зборів був “Дронний батальйон”, який організували спільно з місцевим волонтерським простором “КропХаб”. Щоб зібрати кошти на необхідні армії дрони, Дмитро і Аліна вигадали проводити серед донаторів аукціон: за найбільшу суму пожертви можна було виграти тубуси від гранатометів з фронту.

Також лотом такого благодійного аукціону був артоб’єкт від художниці з Кропивницького, який вона створила з уламків російської авіабомби.

Загалом за допомогою аукціонів “Дронного батальйону” Аліна з Дмитром вже зібрали близько 140 тисяч гривень. Гроші кропивничани передали волонтерським організаціям, які спеціалізуються на закупівлі безпілотників для військових.

“Зараз це вже не просто збір, а продаж трофеїв та артефактів від військових”, – підтверджує Дмитро.

 Для продажу артефактів кропивничани створили сторінку в Інстаграмі: тут можна побачити лоти і вказану мінімальну суму донату, за яку його можна отримати. Всі кошти від продажів “Дронний батальйон” направляє на закриття актуальних запитів на безпілотники від підрозділів Сил спеціальних операцій.

 Крім того, Дмитро та Аліна наразі співпрацюють з міжнародною організацією “Ротарі Інтернешнл”, яка об’єднує понад мільйон людей в 199 країнах світу і спеціалізується на гуманітарних послугах тим, хто цього потребує. 

“Постійно від «Ротарі Інтернешнл» продовжує надходити допомога, яку ми розподіляємо за потребами. Десь військовим, десь волонтерам, а десь переселенцям по області”, – уточнив Дмитро.

“І ще мандаринки були, пам’ятаєш?” – нагадує у свою чергу Аліна. Йдеться про новорічну акцію, коли пара зібрала кошти і закупила понад 200 кілограм мандаринів, які  відправили захисникам на передову “під ялинку”.

На питання про те, звідки волонтери черпають енергію, відповідають, що робота і волонтерство доповнюють одне одного.

“Якби у мене була тільки робота, то емоційно це було б набагато складніше. А коли я чую відгуки про нашу допомогу, коли бачимо, що ініціативи наші продовжуються та розвиваються, то це надихає і дає сили працювати. А робота дає сили і гроші, аби волонтерити”, – пояснює Дмитро.

Аліна ж додає, що ця відповідальність на кожному з нас і кожен повинен долучатися так, як може. Навіть маленькими ініціативами можна доповнити велику систему допомоги. 

Від пасок до свічок: як волонтерство згуртувало мікрорайон

У гімназії на Кущівці – одному з мікрорайонів Кропивницького – утворився своєрідний волонтерський центр, де від початку повномасштабного вторгнення втілюються різні ініціативи на підтримку української армії. Ініціаторкою стала директорка гімназії Наталя Вельгун, чий син зараз на передовій.

До проєктів доєдналися не лише вчителі, батьки, учні, а й інші мешканці району.

На думку директорки гімназії Наталії Вергун, місцеві “мікроволонтери” дійсно тягнуть великий віз роботи і це та ніша, яку вона зі своїми однодумцями з колективу та громади дійсно можуть осилити. Вона пригадує, що як тільки почалося повномасштабне вторгнення, то у перші же дні в гімназії гуртом волонтерили: хапалися за все, чим могли допомогти.

“Почали із сіток. У спортзалі є драбини, ми на них розтягли сітки і плели. Спочатку різали тканину, потім із клаптиків. Потім почали це робити ще якісніше. Паралельно збирали продукти для ЗСУ, допомагали переселенцям і продуктами, і речами, і посудом. Плюс реагували на потреби тероборони. Тобто у нашому волонтерському центрі кипіли кілька справ одночасно”, – розповіла “Гречці” Наталія Вельгун.

За її словами, весною вдалося сплести 30 великих маскувальних сіток по 40 квадратних метрів. Та влітку робота трішки стихла: люди почали виснажуватися і вже не витримували такого темпу. Тоді  волонтери в гімназії вирішили спробувати втілити інші проєкти. Наприклад, якось замахнулися на збір коштів, щоб придбати автівку для військових, проте це виявилося для них надто масштабно. Тому вирішили робити те, що можуть і впроваджувати маленькі, але теж дуже важливі проєкти для наближення перемоги України.

Одним із найуспішніших директорка гімназії називає випікання Великодніх пасок. Свої вироби назвали “Вибуховий смак джавеліна“. Тоді збір оголосили не грошима, а одразу продуктами. Відгукнулися дуже багато людей.

 “Нам навезли стільки борошна, цукру, масла! Вдалося спекли дуже багато пасок, а залишки продуктів віддали волонтерам, які готують здобу для наших захисників. Я вважаю, що коли люди до цього залучені саме своїм людським ресурсом і продуктами, а не грошима, тоді вони відчувають гостріше свою причетність і швидше готові прийти на допомогу”, – акцентувала очільниця волонтерського центру.на Кущівці.

 Щоб підтримувати згуртованість і небайдужість, у гімназії втілювали також і внутрішні патріотичні ініціативи. Наприклад, влітку батьки і учні спільнокоштом закупили та разом висадили у саду закладу дерева перемоги, а подвір’я школи прикрасили патріотичними малюнками.

“В нас тепер є мурал «Азов-Сталь» та відома всім ілюстрація, коли дівчинка-українка йде по рашистських танках. До цього залучалися і батьки, і діти”, – говорить пані Наталія.

Коли ж почалися зимові канікули, знаючи про актуальні потреби бійців, вирішили спробувати виготовляти окопні свічки. Для цього в бляшанки вставляють закручений картон і заливають парафіном чи воском. Від звичайних свічок окопні відрізняються тим, що дають більше тепла і світла, не гаснуть від вітру і їх можна використовувати для приготування їжі.

 Щоб “набити руку”, волонтери спочатку зробили маленьку партію свічок.

“Перші 5 кілограмів парафіну розійшлися дуже швидко. Тому я сама купила ще, аби зрозуміти повністю, як воно і що робиться. А потім просто стало ясно, що якщо ми вже почали, то зупинятися не можна”, – ділиться директорка.

Коли цей проєкт вже набув розголосу у соцмережах, то люди самі почали телефонувати і пропонувати баночки, картон і навіть віск. Колектив гімназії рішуче налаштувався продовжувати, проте лишалася потреба у парафіні. Для його закупівлі оголосили збір серед кущівської громади.

“Для цього у мікроволонтерів району є спільний чат, де оголошується, на що потрібні гроші, а потім звітують за кожну копійку. Всіма фінансовими питаннями там займається місцева бабуся-активістка Тетяна Кальмукова, яка для цього відкрила окрему картку, аби все було чітко і прозоро”, – пояснила Наталія.

Тоді зібраних грошей вистачило на 25 кілограмів парафіну, з яких виготовили дві сотні свічок: кожна з них може безперервно горіти протягом 5 годин. При цьому “кущівські мікроволонтери” всі гроші, які їм передали на потреби армії, використовують до останньої копійки за призначенням. Наприклад, із зібраних на парафін грошей залишилася невелика сума: її якраз вистачило на сітку, на якій наразі плетуть маскування для армії.

Жінка говорить, що під час збору закинула у чат відео, яке прислали бійці. Такий вдячний відгук від захисників викликав чимало емоцій.

“Вони сидять у бліндажі у сирості і темряві. А тут показують на відео, як біля них горять дві свічечки, які ми їм передали. Це відео було дуже чуттєвим і надихнуло людей”, – ділиться волонтерка.

Тож окопні свічки почали робити з посиленим завзяттям: відгукнулися і педпрацівники, і технічний персонал, і батьки, і місцеві активісти. Як правильно їх робити, щоб вони не тухли, не коптили і горіли довше розпитали у досвідченіших волонтерів, які вже випробували різні способи і по відгуках військових визначили відповідну технологію.

“Є такі свічки, що лише димлять – це означає, що вона зроблена неправильно: папір погано загорнутий або його забагато, або ж скручений конусом. Щоб окопна свічка була якісна, папір треба скручувати не щільно, щоб туди більше парафіну чи воску затікало”, – пояснює Наталія Вельгун.

Кущівські “мікроволонтери” вже закінчують другу партію свічок, яку відправлять бійцям на Бахмутський напрямок.

“Найголовніше у нашій справі – ініціатива і вміння її подати. Я помітила, що при оголошенні зборів потрібно робити перерви між проєктами, не перевантажувати людей інформацією. А вже через певний час починати щось нове”, – радить волонтерка Наталія Вельгун.

З часом у Кущівській гімназії окреслилися три основні напрямки волонтерської діяльності: допомога ЗСУ, об’єднання колективу школи і загалом громади мікрорайону, а також потужний виховний момент для учнів.

“Ми весь час дітей залучаємо до волонтерських акцій – вони малюють, виготовляють янголяток та плетуть ланцюжки для військових, самі подаємо приклад. Адже коли дорослі щось реалізують і діти це бачать – це неабиякий виховний момент. Я вважаю, що заклад освіти є якраз тим осередком, який має реагувати на всі виклики суспільства та часу”, – акцентувала директорка Кущівської гімназії.

Кущівські “мікроволонтери” наразі доробляють партію окопних свічок, доплетають чергову маскувальну сітку – і вже роздумують над наступними волонтерськими проєктами. Можливо не такими масштабними, але від того не менш важливими для наближення спільної перемоги у війні проти загарбників.