Слідом за Кіровоградом Україну може чекати топонімічна революція – історик

– Яка моя думка з приводу етимології Олександрії? Звичайно, є багато теорій з приводу назви міста. Хтось вважає, що ця назва на честь Олександра Невського, хтось – на честь єгипетської Олександрії, а тепер заговорили, що так місто назвали на честь Олександра Македонського. Будь – яка думка чи теорія має право на існування, але правда, все-таки, важливіша. Ще з дореволюційних джерел відомо, що Олександрію назвали на честь цісаревича Олександра, майбутнього царя Олександра Першого. В ті часи існувало дві основні тенденції назви населених пунктів. Перша – на честь самодержців – Маріуполь, Павлодар чи їхніх дітей, як-от: Миколаїв, Олександрія, а потім з’явилася мода на античність – Одеса, Севастополь, Херсон, Сімферополь тощо. Але в обох випадках назви давали російські імператори. Отож, коли дуже захотіти, то в практично кожній тогочасній назві можна відшукати «імперський слід». Однак «цапом відбувайлом» надскладних російсько-українських взаємин чомусь став лише наш Єлисаветград.
Наші «наукові» історики, які розпочали справжню війну з поверненням Кіровограду історичної назви, неначе не розуміють такого поняття, як «прецедент». Адже саме прецедент заборони на ім’я Св. Єлисавети може спровокувати подальшу дестабілізацію, навіть топонімічну революцію – бажання шалених ревнителів національної цнотливості позбутися й інших «імперських» назв, того ж Херсона, Одеси, Миколаєва нашої Олександрії під їхнім улюбленим гаслом «українському місту українську назву». – каже Босько.

– То чому саме Єлисаветград став головною мішенню?

– Тут може бути цікава теорія. Відомо, що до Жовтневого перевороту Єлисаветградський і Олександрійські повіти входили до складу Херсонської губернії. Так- от, насправді центром губернії був не Херсон, а саме Єлисаветград. Єлисаветградський повіт був найбільший за територією в європейській частині Російської імперії , тому навіть обговорювалося питання про створення Єлисаветградської губернії. Так було до Першої світової і Жовтневого перевороту 1917 року. З приводу перевороту. Зарубіжні та російські історики нещодавно з подивом відкрили, що його організувала група єлисаветградців єврейського походження –Троцький, Зінов’єв, брати Гомберги, Мельничанський та інші. Так само багато наших земляків серед визначних есерів (Яків Браун), меншовиків Михайло Броунштейн-Валеріанов) та анархістів (Олександр Таратута, брати Гроссмани). Тобто Єлисаветград став колискою більшовицької революції. То вже після повалення самодержавства більшовики почали нещадну боротьбу з учорашніми союзниками, а потім революція «з’їла» їх самих, своїх творців. Це не вкладалося в більшовицьку трактовку подій, тому шляхом кількох перейменуваннь Єлисаветград виключили з числа міст – колисок революції і зробили провінційним містом.

– А могло бути, що назва Кірово-Кіровоград стала своєрідною помстою Зінов’єву, так би мовити місту, яке носить ім’я організатора вбивства, присвоїли ім’я жертви?

– Звісно так, але за цими перейменуваннями нас змушували забути Єлисаветград і своєї мети досягли. Це призвело до того, що навіть в СРСР вже не знали, де знаходиться цей Кіровоград. Доводилося пояснювати, що це місто біля Полтави чи Дніпропетровська.
Тепер бачимо, що вже українці хочуть остаточно перетворити наше місто в глуху провінцію, закреслюючи таким чином і час, і життя сотень тисяч людей, і історію.

– Але як же бути з законом?

– Закон про декомунізацію ніяким чином до Єлисаветграду не стосується, скоріше – навпаки. Але й до питання перейменування вулиць і населених пунктів потрібно підходити зважено. Це не повинно бути кон’юнктурним заходом, коли кожна нова влада міняє назви, бо ім’я дається раз і назавжди, тим більше, такі милозвучні і гарні, як Олександрія чи Єлисаветград. Думаю, що і олександрійці повинні боротися за своє місто, якщо виникне така загроза. Патріотизму в мешканців вистачає. Більше того, олександрійці завжди любили своє місто і вважали його найкращим, своєю «столицею світу». Якщо ми в обласному центрі вважаємо Олександрією нашою, то олександрійці так не думають, підкреслюючи свою окремішність. В них генетично живе пам’ять про Олександрію, як повітове місто, що не поступалося Єлисаветграду. І така амбітність, вважаю, корисна для області та України. Тому й відчувається постійна змагальність з Кіровоградом. Повернення і збереження історичних імен, якщо вони не несуть ідеологічного навантаження, це наше вшанування сотень тисяч мешканців наших міст, які їх створили і розбудували.

Нагадаємо, нині Кіровоград залишився єдиним обласним центром, який чекає перейменування і, вочевидь, назву обиратимуть між варіантами «Єлисаветград» та «Кропивницький». Проте, на минулому тижні Президент України  наголосив, що виступає категорично проти повернення до назв імперських.
Сергій Полулях