Миколу Мельниченка вчора добряче відлупцювали

Колишній майор Управління державної охорони, взявши законний шлюб із відомою телеведучою Наталією Розинською, вирішив круто змінити хід власного життя-буття. Екстравагантна родина оголосила про створення чи то детективного, чи то адвокатського агентства (можливо, і того, й іншого), що працюватиме виключно заради загального блага. А не з метою тугіше набити власні кишені, як, можливо, подумали деякі злостивці.

Замовлення екс-майорові «дев’ятки» посипалися з усіх боків. Особливо після звістки про дивну смерть на Туманному Альбіоні Бориса Березовського. Найближчі соратники російського олігарха, непримиренного ворога Володимира Путіна Олександр Гольдфарб та Юрій Фельштинський свого часу розповіли кореспондентові “Гречки” про спільні бізнес-інтереси «Миколи» (як його зазвичай йменував БАБ) і одного з найталановитіших містифікаторів у новітній історії Росії. У 2000 році Борис Абрамович зголосився профінансувати титанічну працю з розшифрування «плівок Мельниченка». Очевидно, маючи намір у майбутньому шантажувати їх можливих фігурантів. Через деякий час мільярдерові «відкрили очі». Зокрема, колишній офіцер Першого Головного управління КДБ Юрій Швець, – в подальшому блискучий фахівець-електронщик Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації, який працював у вашингтонській резидентурі ПГУ – у популярній формі роз’яснив БАБу головні вади «плівок». В основному їх виробники використовували один і той же прийом: накладали на справжній запис «потрібний» текст – і видавали своє творіння за голос другого Президента України. Інтерес до «геройського подвигу» Мельниченко після цього пішов на спад.

З-поміж нинішніх небідних клієнтів новоствореного адвокатського бюро Мельниченка і Розинської особливо виділяється 62-річний уродженець міста Вугільні Копальні Анадирського району Чукотки Попович Валерій Федорович. Чоловік став у приміському Василькові «товаришем Першим» ще в період розквіту горбачовської перебудови. Валерій Федорович неодноразово і з великим відривом перемагав на виборах мера 40-тисячного міста. Все було б чудово, якби великодосвідчений партапаратник не був помічений у «ганебних зв’язках» із найнебезпечнішим тодішнім супротивником Президента Кучми Олександром Морозом, який очолював Верховну Раду у 1994-1998 роках.

Після обрання Леоніда Кучми на другий президентський термін його оточення приступило до «роздачі слонів». Одним з перших під таку «роздачу» потрапив міський голова Василькова. Депутатський корпус містечка, відчуваючи колосальний тиск зі столиці (зокрема, з боку тодішнього губернатора Київщини Анатолія Засухи), після тривалого опору наприкінці 1999-го зрештою таки «злив» законно обраного мера.

У нульові роки Попович, втім, зумів “реабілітуватися” в очах земляків і тріумфально повернувся у крісло міського голови.

Готуючись до намічених на 2 червня 2013 позачергових виборів голови міста, де він здавна користується неабиякою підтримкою електорату, Попович не міг не вдатися до адвокатських послуг Миколи Мельниченка. Бо ж той свого часу також настраждався від Кучми та його “опричників”.

Послуги виявилися більш ніж актуальними. Бо виборчком, здогадуючись про можливу перемогу Валерія Поповича, під надуманим приводом відмовив екс-мерові в реєстрації. Валерію Федоровичу закинули, ніби він, позиціонуючи себе як самовисуванця, надав членам виборчкому… партійний квиток “Україна – Вперед!”. Тут треба пояснити: Попович справді свого часу повірив “господарці” перспективного політичного бренду Наталії Королевській. Надто “правою рукою” Наталії Юр’ївни був народний депутат України Євген Суслов, який з 2002 по 2006 роки був міським головою міста Сквири, що на Київщині, і водночас наймолодшим мером у Європі. Одна з гідних наслідування традицій, що існують у столичній області, – це непорушна солідарність мерів міст і містечок, обраних у демократичний спосіб.

На жаль, зайди з Донбасу, котрі нині “замовляють музику” мало не усюди в країні, цього не розуміють.
Замість найбільш «прохідного» кандидата, яким є шанований в регіоні Валерій Попович, 10 травня, в останній день реєстрації, виборча комісія в якості альтернативного суперника від опозиції зареєструвала Сергія Сабова, що представляє партію “УДАР” Віталія Кличка. Розрахунок можновладців був простий: розсварити опозиціонерів між собою. Бажано назавжди.

М. Мельниченко, як довірена особа Поповича, без вагань склав і зареєстрував у Київському окружному адмінсуді відповідну скаргу. Учора якраз і вирішувалася її доля.

Про те, що відбулося далі, пресі розповів адвокат Микола Неділько, який багато років поспіль надає послуги М. Мельниченку: «Під час спроби разом зі мною і моїм довірителем потрапити на судове засідання міліція поламала Мельниченку руку. Його відвезли на “швидкій” до Жовтневої лікарні», – заявив Неділько.

Наталя Розинська додала, що у цьому ж будинку погрожували «порізати» і її.
– Моєму чоловікові, який намагався дістатися до дверей, “беркутівці” скрутили руки, били. Коли чоловік знепритомнів, правоохоронці його поливали водою, – повідомила пані Наталія.

Після цього Мельниченко нібито замкнули в окремій кімнаті. Ціною неймовірних зусиль адвоката вдалося «відбити» і на “швидкій” відвезти до лікарні. За словами Розинської, Мельниченко зараз перебуває в реанімації з підозрою на інсульт, до нього нікого не пускають…

У 1998 та 1999 роках автор цих рядків неодноразово виїжджав до Василькова, де на тодішньому «непоступливому» мерові Поповичі Адміністрація Президента Кучми відпрацьовувала технологію усунення із займаних посад інших неугодних мерів. Трагікомізм учорашнього інциденту з Мельниченком полягає в тому, що після «відпрацювання» групою міліціонерів жертву побиття доставили до Жовтневої лікарні Києва. Тобто до тієї ж, куди свого часу у супроводі кавалькади машин з «мигалками» везли з Василькова Валерія Поповича. Нинішнього довірителя екс-майора. Різниця ж між тим періодом і теперішним – в тому, що Валерія Поповича підтримував тодішній мер столиці Олександр Омельченко. Позаяк чудово розумів: після розправи над мером Василькова владцями заволодіють, крім мисливського азарту й відчуття цілковитої безкарності, вкрай небезпечні для власного народу тваринні інстинкти. На кшталт тих, що демонструвалися сталінськими поплічниками-бузувірами напередодні Другої Світової війни.
Теперішній очільник Києва Олександр Попов, який сам є вихованцем каральних органів (і з цієї причини не користується любов’ю волелюбних киян), воліє не втручатися у справи столичного регіону. Тут зі своїми дай Боже розібратись…

… У вівторок вранці вмикнув державний радіоканал. Дива на сталося. Київський окружний адмінсуд відмовив у реєстрації кандидатом на посаду міського голови Василькова Валерієві Поповичу.

Про подальші плани членів команди Валерія Федоровича офіційний ЗМІ, звісно, не повідомив. Можу припустити: так просто, без бою васильківська громада “народного мера” не “зіллє”.

Олег БАЗАК

Фото з сайту “Голос столици“