“Бандерівець без біографії” зібрався у президенти
На вчорашньому з’їзді праворадикальних українських організацій вже знайомий відомий «майданівець» Андрій Денисенко оголосив про створення партії «Правий сектор». «Це сталося на юридичній та кадровій базі партії “Українська національна асамблея “(УНА), яка була перейменована на партію “Правий сектор”. Керівником політичної партії “Правий сектор” обрано Дмитра Яроша», – пояснив Андрій Денисенко. До новоствореної політичної сили увійшли УНА-УНСО, «Тризуб» та інші націоналістичні організації.
На з’їзді було прийнято статут партії та схвалено рішення про висунення Дмитра Яроша на пост президента України. Процес перереєстрації будь-якої з партій у зв’язку з перейменуванням зазвичай займає чимало часу. Поряд з цим, 30 березня – останній термін прийому документів від кандидатів на найвищий державний пост. Тож Ярош, якщо не передумає, буде змушений позиціонувати себе в якості позапартійного кандидата. Або самовисуванця.
Станом на вечір 22 березня Центрвиборчком України зареєстрував лишень одного кандидата у президенти – колишнього першого заступника Генпрокурора Рената Кузьміна. З чим пов’язана така неспішність, легко здогадатися. Україна у стані війни, частина її території тимчасово окупована. Вибори в такій драматичній ситуації не на часі…
Як бачить процес повернення незаконно відчуженої території Криму свіжоспечений претендент у кандидати Ярош, неважко здогадатися.
Засновник і тривалий час одноосібний лідер «базової» для «Правого сектору» Української Національної Асамблеї Дмитро Корчинський на початку 90-х повторював наче мантру: «Крим буде або українським, – або безлюдним!». Кореспондента «Гречки» пан Корчинський 20 років тому запевняв, мовляв, аби придушити на півострові сепаратизм у зародку, тодішньому Президентові України Леоніду Кравчуку нема чого було навіть віддавати наказ дислокованому у Криму 32-му армійському корпусу під командуванням генерала Олександра Кузьмука. Цю роботу без особливого напруження виконала б пара дільничних інспекторів міліції.
Аналогічне незнання настроїв кримчан київськими політиками простежується і в ці дні. Одні стверджують, ніби, крім оголошених у розшук голови Верховної ради Криму Володимира Константинова та керівника уряду Сергія Аксьонова, для наведення конституційного ладу досить зловити й вивезти до Києва ще три десятки сепаратистів. Інші, як екс-прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, на всю країну оголошують справжнє число тих, хто голосували на так званому кримському референдумі 16 березня за возз’єднання з Росією. Таких, за твердженням Юлії Володимирівни, не більш ніж 34 відсотки.
Дмитро Ярош, як і личить «людині без біографії», не поспішає відкривати шановній публіці свій рецепт «вигнання окупантів». Деталі, треба думати, посиплються безпосередньо в ході агітаційної кампанії, під час зустрічей з виборцями 25 українських регіонів.
Нічого хорошого простолюду від Яроша очікувати не доводиться. Досвід вуличних боїв з правоохоронцями, звезеними до Києва з кількох регіонів, безумовно , зарахується націоналісту в актив. Жодного вбитого і лише двоє легкопоранених! На тлі «Свободи», представники якої один за іншим скеровуються до кращого зі світів, «Правий сектор» виглядає як ідеально навчена бойова одиниця. Вміє наносити разючі удари – і вчасно вислизати з-під шквального ворожого вогню.
Де і хто навчав «правосеків» таким премудростям, достовірно ніхто не знає. Якщо «базову» УНА у 90-х фінансували кілька російських товстосумів, – спонсори найпопулярніших нині бойовиків залишаються строго засекреченими. Існують, щоправда, здогадки щодо деяких персон з «далекого оточення» лідера УДАРу Віталія Кличка; їм начебто «правосеків» посватав не хто інший як лідер «Братства» Дмитро Корчинський.
Зате про зв’язки самого Яроша з українськими спецслужбами таки дещо відомо.
У необачно оприлюдненому депутатом Верховної Ради Геннадієм Москалем секретному документі з викладенням плану «антитерористичної операції» МВС і СБУ проти Майдану рясніють оперативні псевдоніми впроваджених до середовища учасників Майдану «правосеків» та «свободівців». Від цього достатку «перевертнів» мимоволі виникає обгрунтована підозра на адресу й самого Яроша.
Після того як мої колеги відшукали цікавий запис у журналі Управління державної охорони, що вказує на півторагодинну бесіду Яроша з Віктором Януковичем віч-на-віч, питань до «агресивного бандерівця» побільшало. Навіть дилетантові зрозуміло: діючий Президент нізащо не призначив би аудієнцію ватажкові бойовиків, які закидали «коктейлями Молотова» військовослужбовців внутрішніх військ та «Беркута», які нещадно били металевими прутами незахищених солдат-строковиків. Іншими словами, якщо серед підлеглих Яроша кишіли позаштатні агенти спецслужби, – сам він міг мати вихід якщо не на голову СБУ генерал-майора Олександра Якименка, то принаймні на одного з його заступників.
Що робити з цим персонажем, котрий вигулькнув на широкій публіці подібно до «чортика з табакерки», не знають ні найбільш рейтинговий з нині наявних потенційних кандидатів у президенти Петро Порошенко, ні екс-прем’єр Юлія Тимошенко.
Нагадаю: після першого «бойового хрещення» бійців «Правого сектору» на вулиці Банковій 1 грудня минулого року Порошенко передав до Генпрокуратури силу-силенну документів й телесюжетів, що вказують на безсумнівний зв’язок із силовиками тих, хто штурмували Адміністрацію Президента України. Результатів розслідування безпрецедентних подій у центрі Києва, як неважко здогадатися, немає донині
Чи «передали» Дмитра Яроша якійсь із російських спецслужб – з урахуванням теперішнього перебування у Першопрестольній колишнього президента України та голови СБУ – дізнаємося за темпами перереєстрації у Мін’юсті «Правого сектору» та власне реєстрації «позапартійного» бойовика в якості кандидата у президенти.
Олег БАЗАК
