Демографія впливає на політичний вибір Кіровоградщини

Попри значний приплив населення з інших частин України та республік СРСР населення Кіровоградської області з 1959-го по 1989-й залишалося майже незмінним на рівні 1,24 млн. За переписом 2001 року лише 77,6% населення народилося на її території, 8,2% — на території інших держав, зокрема 5,1% — РФ (це становило дві третини всіх росіян краю — 7,5%). Міграція на промислові підприємства супроводжувалася низькими показниками природного приросту та відпливом мешканців сільських районів за межі області. Однак за останню чверть століття уже в незалежній Україні перший фактор, який забезпечував приплив населення, перестав працювати. А другий, погіршений зростанням смертності та різким спадом народжуваності, призвів до стрімкого зменшення кількості мешканців краю зі швидкістю як мінімум у 1,5 раза вищою за середньо українську — з 1,24 до 0,97 млн.
Водночас це супроводжувалося зупинкою запущеного в радянський час динамічного процесу русифікації Кіровоградщини. Якщо з 1959-го по 1989-й частка росіян серед її мешканців зросла в 1,4 раза (з 8,4% до 11,7%), а українців зменшилася з 88,7% до 85,3%, то вже до 2001-го частка останніх знову збільшилася до 90,1%, а росіян впала до 7,5%, фактично відмотавши показник до стану 1950-х років. У результаті край, який деякі гарячі голови з адептів «русского міра» навіть намагалися зарахувати до «Новоросії», мало чим відрізняється від сусідніх Вінниччини чи Черкащини.
Переселенці радянських часів із Росії наразі точково зосереджені в кількох містах та їх околицях, зокрема Світловодську (14,8%) та районі (12,7%), а також прилеглому до нього Онуфріївському районі (12,8%), власне Кіровограді (12%) та районі (9,3%), Олександрії (11%) і Знам’янці (10,3%). У більшості інших районів їхня частка була на рівні статичної похибки й становила 1–3%.
Російська рідною була лише для 10% жителів краю: найбільше зрусифікованих українців було в Кіровограді та Знам’янці, де частка російськомовних майже удвічі перевищувала частку етнічних росіян (19,6% та 19,9% проти відповідно 12% та 10,3%). А громадян, для яких рідною є російська, у Світловодську (20%). В Олександрії таких 12,5%, Кіровоградському районі — 10,4%, Маловисківському районі, де містяться уранові шахти, — 9,6%, в Онуфріївському та Світловодському — по 12,9%.
Натомість у решті районів області частка громадян, які вважали рідною російську, становила, за поодинокими винятками, від 2% до 5%. І якщо в містах обласного підпорядкування та окремих промислових поселеннях поширеність російської в побуті знач¬но перевищує її частку як рідної мови, то в сільських районах абсолютно домінує українська. При цьому в містах із населенням понад 50 тис. (Кіровограді, Олександрії та Світловодську) станом на 1 липня 2015 року проживало лише 39,5% мешканців області.
Політична еволюція
Паралельно процесу дерусифікації відбувався й процес зміни політичних пріоритетів мешканців регіону. У 1990-х переважна частина стабільно підтримувала почергово Кравчука проти Чорновола, Кучму проти Кравчука, Симоненка проти Кучми. Петро Симоненко на виборах 1999 року здобув 52,6% голосів і більшість у п’яти з шести виборчих округів. На парламентських перегонах до Помаранчевої революції також домінували ліві, зокрема у 2002-му вони здобули сукупно 42% голосів. «Наша Україна» разом із БЮТ отримали 19,9%, майже стільки само (19,7%) — дві партії влади: ЗаЄдУ (13,3%) та СДПУ(о) (6,4%).
Першими виборами, які чітко зафіксували проєвропейську політичну орієнтацію Кіровоградщини, стали президентські 2004 року: у «третьому» турі Віктор Ющенко здобув голоси 63% виборців області. У 102-му окрузі на заході області, який включав Голованівський, Вільшанський, Гайворонський, Добровеличківський, Новоархангельський та Ульяновський райони, рівень його підтримки сягнув 75,8% (проти 20,2% у Януковича). А найнижчим (51,3% проти 43,1%) був у 104-му, до якого належали шахтарська Олександрія з районом, Долинський, Новгородківський та Петрівський райони.
Однак тоді цей результат був досягнутий в умовах часткової деморалізації біло-синього електорату під час Помаранчевої революції та експлуатації проєвропейським кандидатом опозиційної риторики. У 2006-му роль цих факторів була втрачена й проєвропейські сили хоч і здобули перемогу в області загалом, однак у південно-східному Олександрійському окрузі лідером усе ж стала ПР. У цьому самому окрузі, єдиному на Кіровоградщині, переміг на президентських виборах 2010 року і Янукович (хоча й із мінімальним, фактично середньоукраїнським результатом 48,5% проти 45,1% у Тимошенко).
Загалом же в області на виборах 2010-го Юлія Тимошенко, яка перебувала тоді при владі, здобула переконливу більшість 54,7%, що було значно вище від її середньоукраїнського результату. Це сигналізувало про завершення процесу переходу Кіровоградщини до проєвропейськи зорієнтованих регіонів незалежно від того, належали проєвропейські сили до опозиції чи до влади в той чи інший момент. Надалі область залишилася в цьому електоральному полі й навіть південно-східний Олександрійський виборчий округ поволі дрейфував у напрямку паритету проєвропейських та проросійських політичних сил.
Зокрема, на виборах 2012-го, попри масштабне використання адмінресурсу та інших технологій спотворення результатів виборів, ПР і КПУ набрали там 48,8%, а «Батьківщина», УДАР, «Свобода» та РП Ляшка — 46%. В області загалом останні здобули переконливу перемогу з результатом дещо вищим, аніж у 2010 році отримала Тимошенко (55,1% проти 39,7% у ПР та КПУ).
На парламентських виборах 2014-го Опозиційний блок подолав 5% бар’єр лише в п’яти з шести виборчих округів (крім західного Голованівського). А проросійська трійка (ОБ, СУ та КПУ) в області здобула 12,2%. Найбільше на промисловому сході Кіровоградщини (в Олександрійському окрузі 15,4%, а у Світловодсько-Знам’янському — 15,8%). Однак це було лише тінню їхньої колишньої популярності тут.