Нардеп від “Опозиційного блоку” обіцяє повернути старі назви вулицям Кропивницького

Перша спроба (на початку поточного тижня) завершилася фальстартом: у призначений час не з’явився представник українського парламенту. Апологети «Єлисаветграду» витлумачили цю подію як прояв хиткості правової позиції вищого законодавчого органу держави. Принаймні в даному конкретному випадку.
Як раніше інформувала “Гречка”, Кіровоград потрапив “під каток” української декомунізації останнім з міст, які підлягали перейменування. Спікер Верховної Ради Андрій Парубій виніс “Кіровоградсько-Кропивницький” законопроект незадовго до оголошення про завершення роботи поточної парламентської сесії. 230 голосів “за” – при необхідному мінімумі в 226 – і центральноукраїнське місто позбавилося імення російського радянського революціонера, котрий не мав найменшого стосунку до України. Ну хіба що за його наказом катували й розстрілювали на Півдні Росії окремих представників української нації, котрі чинили спротив прибічникам ідеї «міровой рєволюціі».

Колишній губернатор однієї з найбідніших українських областей Сергій Ларін того ж дня, 14 липня, пообіцяв домогтися скасування “нав’язаного городянам” імені. На чолі цієї команди Олена Лукаш. В період президентства Віктора Януковича жінка обіймала посаду міністра юстиції України.
Але поки суд та діло, колишній Кіровоград вже звуть ім’ям дореволюційного українського письменника і драматурга.

“Оборону тримає” хіба що залізничне відомство: в його документації назва “Кропивницький” взагалі не вживається.

Тут, правда, справа не тільки в “непатріотичній” позиції транспортників.

У тій же Кіровоградській області є станція Чорноліська, розташована в селі Богданівка Знам’янського району.
Якщо ж прямувати від Чорноліської у бік Києва, потрапимо на велику вузлову станцію ім. Т. Г. Шевченка. Міста під такою назвою в Черкаській області немає; станція ім. Т. Г. Шевченка розташована в межах міста райцентру Сміла.

Іншими словами, присвоєння залізничній станції якоїсь іншої назви, – процес дуже коштовний, він вимагає обов’язкового узгодження з багатьма міжнародними транспортними організаціями. Навіть у незрівняно заможнішому, ніж теперішня Україна, СРСР часів брежнєвського «застою» владці вдавались до подібного кроку максимально обережно.

Однак повернемося до Вищого адмінсуду на вулиці Московській.

Колегія його суддів учора постановила залучити в якості третьої особи при розгляді позову Інститут національної пам’яті. Про це клопотали згадана вище Олена Лукаш, політично активна мешканка Кропивницького Маргарита Маяк (сам позов поданий від її імені – як громадянки України, обмеженої у праві жити «в законно найменуваному місті») і адвокат Юрій Іващенко. Отже, наступне засідання, призначене на 16 вересня, йтиме за участю або директора ІНП Володимира В’ятровича, або його представника.
Олена Лукаш – спеціально для жителів інших перейменованих в рамках декомунізації міст – склала і виклала в Мережі типову заяву до ВАСУ. Відтепер будь-який житель, наприклад, Комсомольська (який став Горішніми Плавнями) або Котовська (перейменованого на Подільськ), зможе не лише сам оскаржити дії Ради, а й “привести з собою кількох друзів”.

Якщо процес щодо незаконності прийняття Постанови Верховної Ради про перейменування Кіровограда буде виграний, не виключена “ланцюгова реакція” жителів інших “незгодних міст”. Українські суди від натовпу з усіх боків позовів або будуть “паралізовані”, – або парламент “стане на горло власній пісні” і однією Постановою відмовиться від усіх раніше проголосованих “декоммунізаціонних перейменувань”. Щоправда, в таке не надто вірять навіть самі пропагандисти «альтернативної» Кропивницькому назви «Єлисаветград».
А от Сергій Ларін, обіцяє, що після перемоги в Вищому адмінсуді щодо назви міста візьметься за відновлення старих назв вулиць і площ.

Олег БАЗАК