Владов, Міхальов, Ткаченко – боротьба за сотку землі в центрі Кіровограда(ФОТО)
– У липні 2009 року до мене з’явився адвокат Голованов, який показав мені державний акт на землю по вулиці Можайського 35, що прилягає до моєї садиби по вулиці Великій Пермській 36, – розповідає кіровоградка Ірина Шулешко. – Він представляв інтереси Олександра Петровича Міхальова, Віталія Івановича Владова та Анатолія Микитовича Ткаченка і вимагав знести огорожу, бо частина земельної ділянки, якою я користувалася з моменту придбання садиби, нібито належить згаданим особам.
Так розпочалася боротьба родини Шулешків за сотку землі на їхній садибі, яку вони по праву вважають своєю. Вона триває й досі, і, можливо, й не заслуговувала б на окрему увагу (скільки трапляється конфліктів між сусідами!), якби не фігури претендентів на злощасну сотку. Усі вони добре відомі у Кіровограді: директор ПП «Ленд-В» Віталій Владов, його батько Іван Васильович Владов нині – заступник голови обласної ради, довгий час очолював обласне управління земельних ресурсів, якийсь час – обласне відділення Держкомзему. Олександр Міхальов – колишній начальник управління Державної пенетенціарної служби України в Кіровоградській області, Анатолій Ткаченко – не остання людина в керівництві Кіровоградської виправної колонії №6. Ці люди, ясна річ, мають де жити, і де відпочити. Чому ж їм так нагально знадобилася сотка землі на садибі приватних підприємців Шулешків?
Ірина придбала цю садибу (третина будинку) у приватному секторі міста на Великій Пермській (колишня Яна Томпа) ще у 2001 році. Затишний район, і від центру недалеко, і до землі та природи ближче. Можна посадити квіти, якийсь кущ малини – в родині підростало троє дітей. Документи на право власності та технічний паспорт Шулешки оформили вчасно і правильно. У всіх цих документах зазначена земельна ділянка у розмірі 700,7 кв.м (згідно рішення Кіровоградського виконкому №578 ще від 06.10.1954 року). Більше того, у 2003 році вони провели собі газ. Ясна річ, якби вони не мали документів на цю ділянку, ніхто б не дав дозвіл на такі роботи. Газова труба проходить якраз по тій сотці, яка стала такою необхідною трьом впливовим людям. Очевидно, якби не їхня впливовість і зв’язки, хтось інший навряд чи міг би претендувати на цю землю, адже закон повністю на боці Ірини та її родини.
Крім адвоката претендентів на сотку до Ірини Шулешко завітав також міліціонер.
– Він вимагав звільнити самовільно зайняту землю, – розповідає Ірина. – Обстежив ділянку, побачив. що вона заросла багаторічними кущами, а огорожа не вчора поставлена. Отримав від мене ксерокопію технічного паспорта ОБТІ і запропонував звернутися до суду. Я спочатку пішла у міську прокуратуру. Оскільки я придбала частину будинку в 2001році, коли був чинний Земельний кодекс України в редакції від 1990 року, то відповідно до його ст.30 право користування земельною ділянкою я набула разом із правом власності на будівлю. Отож, я просила здійснити перевірку дотримання законності при підготовці та прийнятті рішення про передачу у власність Міхальову О.П., Владову В.І., Ткаченко А.М. земельної ділянки №35 по вул.Можайського в м. Кіровограді (частина її надана для ведення особистого селянського господарства, і це практично у центрі міста! – С.О.) Мене викликали в прокуратуру і порадили звернутися до суду, завіривши, що коли земельна ділянка зареєстрована БТІ і є запис у технічному паспорті, то проблем не буде.
Не важко здогадатися, що проблеми були й залишилися. Чотири роки тривали суди. Справу розділяли на адміністративну й цивільну. Розглядали їх і суди першої інстанції, і апеляційні. Усі вони вперто не хотіли помічати очевидних доказів – правовстановлюючих документів, квитанцій про сплату земельного податку, дозволів на газовідведення та спорудження добудови. Останнє видане управління містобудування, архітектури, екології та земельних відносин Кіровоградської міської ради у лютому 2005 року. Виходить, вже після того, як міська рада надала сусідню земельтну ділянку у власність згаданим трьом впливовим людям. Чомусь тоді питання про межі ділянок не виникало.
Ірина Шулешко припускає, що це не просто помилка посадовців, а спланована фальсифікація. Адже межі ділянки по вул. Великій Пермській, 36 визначено в натурі ще у 1954 році, після того ні вилучення землі, ні змін цільового призначення не відбувалося. Більше того, у рабочому проекті на газопостачання є схема закладки газової труби згідно генплана міста. Цей документ прямо свідчить, що у 2002-2003 роках по генеральному плану міста конфігурація земельної ділянки співпадає із зафіксованими 1954 року. Це підтвердили і висновки будівельно-технічної експертизи, здійсненої Кіровоградським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (судовий експерт І. Шевченко). У висновку від 20 липня 2011 року сказано: “Фактичні розміри земельної ділянки по вул. В. Пермсокій, 36 в м. Кіровограді повною мірою відповідають зазначеним у технічному паспорті БТІ від 24.11.2008. …Згідно садибного плану від 16.09.1954(інв.спр.арк.17) загальна площа земельної ділянки по вул. Яна Томпа (нині Велика Пермська), 36 у кварталі №688 зазначена – 700,7 кв. м. Досліджуючи документи, які знаходяться в матеріалах інвентарних справ на домоволодіння, розташовані за адресами: м.Кіровоград, вул. В.Пермська 36, вул. Можайського, 33 та вул. Можайського, 35, експерт може зробити висновок, що в планах станом на 1954 рік, накладання меж земельними ділянками не було».
Звідки ж тоді у справі взявся державний акт та проект землеустою по вул. Можайського 35, де межі суміжних ділянок не узгоджені, а садиба Шулешків названа землями загального користування, тоді як у генеральному плані міста вона належить до земель індивідуальної житлової забудови? Цей документ підписаний начальником міського управління земельних ресурсів В.Мукоїдою. Він же готував і рішення міської ради від 28 вересня 2004 року, яким земельні ділянки по Можайського передані у власність Міхальову, Владову та Ткаченку. А проект землеустрою розроблений приватним підприємством «Ленд-В». Саме тим, яким керує Віталій Владов, а батько його, Іван Владов, у той час керував обласним управління земельних ресурсів.
Усього цього, суди, ясна річ, не помітили. Як ніхто й не помітив куди ж поділася будівля, яка раніше стояла на ділянці по вулиці Можайського, 35. Вона належала територіальній громаді, якийсь час міська влада здавала її в оренду. Ще десь у 2005 році, як свідчить родина Шулешків, група невідомих (ймовірно в’язнів виправної колонії №6, хоча точно встановити це неможливо) розібрала її дощенту і, очевидно, вивезла на смітник. Сусіди викликали міліцію, але це нічого не дало. Зараз на тому місці зводиться великий будинок, мабуть, під черговий розважальтний центр чи магазин. Ось тому власникам ділянки і важливо мати якомога більше території – щоб було де розбудовувати інфраструктуру бізнесу.
Тим часом останнє рішення суду констатує, що Ірина Шулешко мусить за власний рахунок знести загорожу, звільнити самовільно зайняту ділянку і виплатити судовий збір. Воно учергове оспорюється, але надії на справедливість у родини Шулешків уже немає. Більше того, днями Ірину знову викликав дільничний і ставив питання про те, як це вона самовільно захопила ділянку землі. Шулешкам стало відомо, що у міліції готуються тиснути на їхніх, тепер уже дорослих дітей. Як і де знайти справедливість? Чому сотка землі людям, які, вочевидь, у своєму житті зробили й багато корисного, затьмарює здоровий глузд? Хіба на вагах совісті вона так багато важить?
Світлана ОРЕЛ
Фото Валерія Лебідя
