Вишивати для кропивничанки Катерини Яцук, як писати щоденник: “Мене цікавить процес створення” (ФОТО)

– Мене цікавить сам процес створення, – повторювала Катерина кілька разів за час нашого спілкування. – Мені подобається вибір кольору, композиції, коли ти щось придумуєш. І як тільки ти закінчуєш роботу на полотні, то відкладаєш її – тобі вже не цікаво. І ти берешся до наступної.

Загалом Катерина чимало своїх робіт називає незавершеними, адже часто втрачає інтерес до того, аби закінчити вишивку. Тому, приміром, вишивкою на замовлення і не займається. Хоча звісно в неї були спроби. Навіть співпраця з українським дизайнером сумок і аксесуарів Аліною Кожухар. Тоді Катерина власноруч вишила три текстильні сумки.

– Тоді я зрозуміла увесь тиск, хоча він був лише від мене. Адже їй (дизайнеру, – ред.) сподобалася моя робота. Тоді я подивилася на вишивку дещо з іншого боку. Коли це просто хобі, то тобі не важливо, як ти кладеш стібки, вишиваєш. А тут ти знаєш, що твою роботу оцінюватимуть не просто лайком. Тоді я зрозуміла, що це буде імовірніше за все моїм хобі, – каже Катерина Яцук.

Хоча експериментів у її хобі вистачає, адже вишивкою займається з 2004 року. До речі, бабуся Катерини також вишивала, хоча в дитинстві, за словами дівчини, її саму вишивка абсолютно не цікавила.

На такі незвичні роботи вишивальницю, яка у звичному житті – перекладач з англійської, надихає все навколо. Коли в компанії друзі можуть щось розповісти, коли в інтернеті щось можна побачити. Дівчина загалом сором’язливо відгукується про свої роботи.

– Просто, мабуть, умію успішно плагіатити, – каже з посмішкою Катерина. – Звісно вишиваю зі своїм якимось баченням чи переробкою. Але, щоб я так сиділа, пила чай і ось до мене прийшло якесь натхнення – такого не буває.

Свої роботи Катерина називає дивними, саркастичними, іронічними. Наприклад, вишивка “No brain, no pain”, де зображена рудоволоса дівчина, з голови якої вилазять таракани, а зверху – НЛО забирає мозок.

До речі, на багатьох роботах можна побачити дівчину з рудим волоссям. Це і є сама Катерина. А її асоціації дійсно вражають. Приміром, ось ця, де дівчина потрапляє в м’ясорубку, звідки вилітає птах.

– У мене багато вишивки, де я вишиваю себе у вигляді маленької дівчинки. Тут я уявила процес натхнення. Хоча насправді це важко пояснити. Це я потрапляю в м’ясорубку і з’являюся звідти, як пташка, – каже Катерина і додає. – Це як людина бере олівець і щось малює, а я беру голку і щось вишиваю.

Загалом скільки робіт у Катерина – важко сказати. Дівчина просто їх не рахує, але каже, що точно більше сотні. На початку свого хобі Катерина читала книги з вишивання, оформлювала свої роботи в рамки, купувала спеціально тканини, навіть підписувала свої роботи.

– Коли ведеш щоденник, і він закінчується, то береш новий. І якщо для кожної вишивки робити оформлення, що потім? Раніше я роботи оформлювала. У мене є десяток таких робіт, які акуратно обмотала скотчем, склала на полицю і подумала, що я більше ніколи нічого в рамки не оформлюватиму, – каже Катерина.

Зараз її роботи це переважно мініатюри на клаптиках тканини, зазвичай б/у.

– Раніше в мене було багато запасів усіляких бусинок і тканини. Але зараз у мене установка нічого не купувати і використовувати те, що в мене є, щоб не додавати у світ ще одну купку сміття, – каже Катерина. – Наприклад, щось зносилося з одягу. Або купити в секонді якусь річ, яку вже ніхто не носитиме, бо вона жахливого стану, потім розрізати на клаптики і вишивати на них. 

Свою вишивку вона називає також “всеїдною”, бо береться вишивати все: від монстрів до котиків. Катерині також подобається українська традиційна вишивка, але сама вона нею не займається.

– Мені постійно кажуть: “Катю, зроби мені вишиванку”, “Чому у тебе немає вишиванки?”. Я не знаю. Мені дуже подобається, але я сама цього не роблю. Наприклад,  люблю гарні прикраси, але сама їх не ношу – люблю дивитися на інших людях.

Іноді дівчина може вишити роботу за 40 хвилин, іноді навіть не завершити.

– Не можу сказати, що вишиваю щодня, але вишивка – це велика частина мого життя, – відзначає Катерина. – Не сприймаю вишивку навіть, як рукоділля, а як певний антистрес. Це як людина встала, почистила зуби, почитала улюблену книгу, послухала музику, а в мене до цього переліку додається “щось вишила”.

Невеликий доказ того, що замість запису в щоденнику Катерина вишиває.

– Це я подивилася якийсь фільм. Він був дуже кривавий і тому вийшов молоток, як головний інструмент, – розповідає Катерина і додає. – Мабуть, я візуал. Мені подобаються красиві речі, але красу я розумію по-своєму. Для мене це красиво. Тобто не кожен би сприйняв фільм, який я подивилася: хтось би плювався, але мені сподобався.

У її квартирі майже не знайдеш напоказ Катерининих робіт. Більшість вишивки захована у шафі. Про її хобі може розповісти лише робоче місце, трилітрова банка, наповнена нитками та деякі книги про вишивку на полицях. Ще її роботи можна побачити в соціальних мережах – Фейсбук, Інстаграм, хоча і не всі.

– Зараз у мене, мабуть, період ліні, бо я вишиваю маленькі роботи, – каже Катерина. – Я просто беру шматочок тканини і роблю з ним усе, що хочу. Вишиваю те, що цікаво мені. Так само як ілюстратор малює те, що йому подобається. Він може малювати котиків, а може малювати котиків без голови, триголових котиків. Я можу робити все, бо в мене немає визначеної цілі, тематики.

А ще Катерина вишиває на папері. Вона знаходить картинки, які потім доповнює вишивкою. Асоціації теж різні. Наприклад, дівчина, а поруч вишита піца, що насправді дещо схожа на сонце.

– Мені сподобалася ідея. Це була якась похмура фотографія. І я вибрала піцу, – каже Катерина. – Це якраз був потік інформації про депресію, період, коли в Фейсбуці й новинах було багато повідомлень про самовбивства.

А ще Катерина робила брошки та навіть вишивала на одязі.

– Береш папір чи шматок тканини і це твій абсолютно вільний простір, де ти твориш все, що ти хочеш без самоцензури і рамок, створюючи свій світ, – каже Катерина Яцук.

Валерія Жовтун. Фото автора та з Facebook й Instagram Катерини Яцук