Статті

«Хтось хоче новий айфон, а я просто хочу жити»: історія боротьби онкоодужуючого з Кіровоградщини

. 19016

У 28 років Едуарду Вітошинському, родом з Компаніївського району, поставили діагноз – рак крові. За два роки боротьби він переніс чотири хіміотерапії, пересадку кісткового мозку, був двічі на межі життя і смерті. Як не здаватись, коли шансів на життя не дають та де шукати підтримку він розповів «Гречці».

40684796 1906878752953292 8981421762973532160 o

Життя до раку

Едуард в інституті займався співом, працював в філармонії трішки, але життя кардинально змінилося, переїхав в Київ працювати на своєму бусі. Займався вантажними перевезеннями по Україні. Були з батьком далекобійниками.

– У мене все почалося з ангіни, – каже Едуард, – До ангіни ми помітили, що я бліднів, почав стрімко худнути, але все пов'язували з тим, що я працював далекобійником і режим був дуже важкий, постійно недосипав. Все списували на дорогу і що треба відпочити.

1 травня 2018 року Едуард захворів на ангіну, лікувався вдома. Говорив своїм рідним, що ще так важко ангіну не переносив, як зараз. Через 14 днів ніби попустило, але на лиці був дуже жовтий.

Поїхав з Компаніївського району в Київ на роботу і наступного дня знову піднялась температура. Потім в Києві пішли до терапевта, вона направила на аналізи, і вже гемоглобін був сто. Аналізи були дуже погані – лейкоцити 0,9, попадали всі показники.

Лікар сказав, що на фоні ангіни знову інфекція і ослаб імунітет. Просто прописала пропити таблетки.

– Я почав їх пити, але стан погіршувався. І дійшло до того, що вночі забрала швидка від батьків. Мене повезли в терапію. Через вісім днів, коли мені зробили пункцію кісткового мозку, виявилось, що у мене рак крові. Але батьки мені про це не говорили, оскільки не хотіли забігати наперед, вірили в можливу помилку. Нам сказала лікарка з терапії, що терміново потрібно шукати гематолога, – розповідає Едуард. – Тоді батько знайшов Оксану Андріївну, зараз мій лікуючий лікар, з приватної клініки «Інновація». Вона одна з кращих гематологів країни.

Як проходило лікування

31 травня потрапив в онкоклініку. УЗІ кісткового мозку по пункції показало 94% ракових пластів зі ста. Лікарка сказала, що лікування треба починати швидко, бо шансів дуже мало. На другий день почали першу хімію.

– Перша хімія пройшла погано, я потрапив в реанімацію. Це найважча хімія у світі, бо вона спрямована на те, щоб убити кров. У дуже тяжкому стані я був 7 днів, а потім виходив з нейтропінії. У мене відмовили легені, і мене посадили на вентиляцію. Батькам сказали – шансів немає, він не виживе. Але я вижив після першої хімії, став на ноги.

Пункція кісткового мозку показала 78 ракових бластів. Тобто перша хімія не допомогла абсолютно нічим.

– Я ледь не вмер, а бласти не вбило, –додає Едуард. – Ми відразу заходимо на другу хімію. Лікар, говорить батькам: це ваше рішення, йти на другу хімію чи ні. Якщо не йдемо – це однозначно смерть, а якщо йдемо -10% зі ста, що він виживе. Бо було дуже важко робити другу хімію на нульових аналізах.

У цей період батьки подали документи на Міністерство охорони здоров’я, оскільки лікар сказав, що єдиним шансом для одужання є трансплантація кісткового мозку.

–Трансплантація коштувала 110 тисяч доларів. Мій батько почав боротьбу. Оскільки така операція не проводиться в нашій країні, її зобов’язане оплатити МОЗ. Проте міністерство не виділяло на цю програму кошти. По паперах вони були, але насправді їх уже не було на рахунках. Цей період поки я проходив хімію, батько прожив під міністерством 74 доби в наметі, – згадує Едуард.

44657112 1780866335368523 138864053685583872 n

Після другої хімії Едуард вийшов в ремісію, полетів з батьками в Туреччину в клініку на типування – аналіз, коли у родичів беруть кістковий мозок, аби дізнатись чи підходять вони як донори. Не підійшли. Не знайшли донорів і в турецькій базі. Подали документи в міжнародну базу, там знайшли двох донорів.

– Поки це все затягувалось і після другої хімії розрив був два місяці, лікарка сказала, що терміново потрібна третя хімія, щоб я не вийшов з ремісії. Я пішов на третю хімію, а батько продовжував стояти біля міністерства і боротися за моє життя, щоби все-таки це фінансування пройшло, – розповідає він.

Через півтора місяці міністерство охорони здоров’я, завдяки тому, що батьки і дружина були під міністерством і у Верховній раді, все таки вручили гарантійний лист – це означало, що можна відправлятись на лікування за кордон і трансплантація буде проплачена.

За словами Едуарда, їм допомагав національний рух за трансплантацію, підтримував морально і документально.

Трансплантація в Туреччині

– Відправили гарантійний лист у свою клініку і десь через три тижні, коли остаточно донора підготували, мене викликали на трансплантацію. Там я пройшов обстеження, здав аналізи і там була остання четверта хімія, високодозована, яка була спрямована на те, щоб вбити мій кістковий мозок. Щоб не продукував ракові клітини. Четверта хімія була важка, – розповідає Едуард.

На сьомий день після четвертої хімії пройшла трансплантація. Ввели донорські клітини і почалась далі боротьба. У Туреччині прожив понад пів року.

– Це був етап після трансплантації. Він був дуже важливий, оскільки є таке поняття як РТПХ – це реакція трансплантанта проти хазяїна. Дуже часто РТПХ є смертельними. Жодний лікар світу не піде на трансплантацію кісткового мозку, якщо буде інший варіант. Оскільки трансплантація – це також просто шанс, і багато людей її не переносять, – каже чоловік. – У Туреччині постійно був з мамою, тому що пацієнт в боксі не може бути один. Ти не можеш встати сам, треба підтримка рідних.

Місяць вони провели в лікарні, у закритому просторі-боксі. Це закрите приміщення, з якого не мали права вийти після трансплантації. Місяць бачили тільки медсестер, перекладачів, лікарів.

– Потім виписують на квартиру і далі йде період, коли аналізи скакають, різний стан був. Ускладнення були дуже великі. Я потрапив другий раз в бокс, в мене прокинулась інфекція. Також був на межі смерті. Лікарі не знали, що робити. Я 15 днів був з високою температурою з нульовими аналізами, розпухали лімфовузли – були більші за мою голову, – згадує Едуард, – Я боровся дуже сильно і ніколи не здавався.

Пішла велика інфекція, а інфекція після трансплантації – це найстрашніше, що може бути. Коли організм не бореться - це летальні випадки.

Це був ще один етап боротьби, і Едуард продовжував знаходитись в Туреччині. Кожен тиждень аналізи, дуже багато таблеток, було навіть 34 таблетки на добу: печінкові, кишкові, психологічні, тощо.

Препарат, який дають після трансплантації пригнічує імунну систему, щоб прижився новий кістковий мозок. Зараз у чоловіка фактично немає імунітету та жодного щеплення. Змінилася і група крові.

– Кошти на лікування збирали всім світом. В Україні на три хімії з моїми ускладненнями пішло три мільйони гривень. Також 110 тисяч доларів виділила держава на трансплантація. Період реабілітації, всі таблетки, аналізи, за свої кошти. Кожні три-чотири місяці політ в Стамбул до лікаря, який робив трансплантацію. Прийоми, аналізи, квитки, проживання обходиться в півтори тисячі доларів, – каже Едуард.

Зараз він у стані ремісії. П’ять з половиною місяців не був в Туреччині, немає таких коштів, щоб купувати тут таблетки, здавати аналізи, і їздити туди.

Де шукати підтримку під час лікування

– По-перше це мої рідні, які в мене вірили. Я знав, що за мене тримається мій маленький син. Просто не міг здатися. Мене підтримували всі мої друзі, оскільки я дуже добра людина, завжди всім допомагав. Зараз мені це добро повернулося. Мене підтримував весь Компаніївський район, вся Кіровоградщина. І взагалі чужі люди, які вірили в мене. Віра, підтримка людей давала мені сили постійно боротися, хоча це було настільки важко, що не описати словами, – каже Едуард. – Життя далі існує і я є прикладом, що рак крові – це не вирок і потрібно завжди боротись.

33967238 449724325440514 1979498818399371264 n

За його словами, знаходились багато людей, які говорили, що все це марно, не вірили в родину і в те, що отримають кошти на трансплантацію від держави.

– Моя родина для мене – це символ любові і незламності, доказ того, що все можливо, – розповів він.

Також постійно викладав відео на ютуб-каналі. Знаходилось ще більше підтримки.

– У мене вірили, і я не міг підвести, – додає Едуард. – Я і мої батьки зробили від себе все, що було можливо. Зараз ходжу по цій землі, радію життю, рухаюсь далі.

51352794 1962423780728932 8522071428663607296 n

Життя після і допомога іншим

Зараз Едуард почувається набагато краще, практично повернувся до звичайного життя, але на роботу ходити не можна. Проте допомагає іншим пацієнтам інформацією і веде відеоблог про своє лікування. Каже, люди, коли зіштовхуються з такою ситуацією, навіть не знають куди бігти і що робити.

Я знаю, що багато людей на мене рівняються. Даю силу, тим людям, які в такій ситуації як я, – каже Едуард. – Бо коли я захворів дивився дівчину, яка пройшла трансплантацію на чотири місяці раніше за мене. Дивився на неї і вірив в себе, що я також зможу. Ми з Настею ведемо канали і показуємо, що життя далі існує, потрібно завжди боротись.

За його словами, багато людей лікуються і їм навіть не говорять, що їх шанс – це трансплантація. Вони дізнаються про це завдяки відео і дописам Едуарда в фейсбуці.

Попереду в нього тривала реабілітація.

– Ще чотири роки реабілітації. Я сиджу на таблетках далі, їх також багато. Кожні три тижні здаю аналізи крові. Відправляю у Київ своєму лікарю та в Туреччину. Вони корегують, які таблетки мені додавати, від яких варто відмовитись. Моя боротьба продовжується, – розповідає він – Я просто хочу вірити, що зможу і проживу. Вірю, що моя ремісія буде хоча б до 60 років.

Життя після такого в людини кардинально змінюється. У Едуарда також змінилося, почав зовсім по іншому дивитись на речі.

– Наприклад, хтось хоче новий айфон, а я просто хочу жити. Встаю зранку, бачу сонце, свого сина, дружину, батьків і це найцінніше, що може бути, – каже Едуард. – Таким людям як я важко в суспільстві. Постійно виникає таке відчуття, що тим, хто тобі допомагав ти винен. Інколи, складається враження, що по очікуванню людей я мав померти, а не вижити. Бачу, що цей психологічний стан трішки давить, але побувавши мінімум двічі на межі життя і смерті я дивлюсь на все по-іншому.

65314187 2075352689439230 1833173891124559872 o

Ірина Маслюкова

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама