Статті

Олексій із Олексіївки: чим живе фермер з Бобринецького району

. 4676

 

«Робота на землі творча, як у художника. Починаєш сіяти, проїжджаєш трактором і вона із сірої стає чорною. І запах йде такий особливий. А згодом стане зеленою. Немає більшого задоволення як працювати на землі», – переконує фермер Олексій Цокалов. Вже майже 30 років він має господарство у Бобринецькому районі, за 50 кілометрів від Кропивницького.

9B313B6A 4793 4167 914C 1EB43F555699.width 1600

 

«Дивись, твої кредити діти потім ще віддаватимуть»

Сьогодні, у мій приїзд, в Олексія день народження – 59 років. Його телефон раз по раз дзвенить вітаннями, а на обличчі з’являється щира посмішка. Здається, вона не сходить з обличчя ніколи.

Питаю, як так: на день народження і на роботу? Каже, це традиція: на його день народження або дощ, або сіють соняшник.

«У салоні грає музика. І ти їдеш наче на «мерседесі», – розповідає про сучасну комфортну агротехніку фермер Олексій Цокалов.

Каже, у 91-му році, коли починав обробляти землю самостійно, про таке і мріяти не міг.

Він із першої хвилі фермерів – тих, хто взяв землю, як тільки з’явилась змога. Другою хвилею стали колишні керівники колгоспів, які взялись собі майно, якими керували.

Тоді 31-річний Цокалов працював ковалем у колгоспі. Коли вийшов закон про фермерство, він із товаришем вирішив спробувати і взяти в держави у використання по 50 гектарів землі для ведення власного господарства.

Каже, попри закон, був великий спротив тодішнього керівника радгоспу. Довелось вмовляти поки отримали.

«Це був такий великий кредит довіри і експеримент», – згадує Цокалов.

Спершу продовжував працювати і в радгоспі, і на своїй землі. Оскільки своєї техніки перший рік не мали, домовлялись з бригадиром і позичали на ніч у радгоспі.

«Наше поле було видно із території тракторної бригади. І чую як на ранок всі дивувались як ми встигали 50 гектарів за ніч засіяти. В радгоспі так не оброблялось: зазвичай це 25 гектарів в день», – згадує він.

Згодом вирішили взяти кредит і купити техніку. У той час держава давала змогу взяти безвідсоткову позику тим, хто лише починав фермерувати.

Коли в 1992 році у Бобринці їх фермерське господарство відкривало рахунки, дивились на них круглими очима.

«Там ходять такі голови колгоспів поважні, їх бухгалтери, і тут – ми от такі намалювались», – сміється.

І дружина тоді переживала, і тесть. Казав: «Дивись, твої кредити діти потім ще віддаватимуть». А за рік інфляція все з’їла.

«Ті наші трактори стали коштувати машину ячменю. Не те, щоб я тоді мав якусь велику фінансову грамотність. Просто пощастило», – каже Олексій.

Перші роки було сутужно і батьки допомагали як могли.

Освіти агронома він не мав, проте їздив консультуватись на дослідну станцію. Вчився, читав. І шляхом проб і помилок розвивався.

Далі було ще багато перепитій, спроб кооперуватись і розділятись, наймати та звільняти працівників, на шляху до сьогодення.

Зараз Олексій із сином орендують 450 гектарів. Вирощують соняшник, пшеницю, ячмінь, сою. Обробляють їх родиною, своєю технікою, без найманих працівників. Розширювати господарство не планують. Обоє переконані – цього цілком досить, щоб працювати та заробляти на життя.

Каже, ця справа дає йому свободу.

«Хочу – іду на поле сьогодні. Не хочу – можу хоч весь день спати і поїхати завтра. Це мій вибір і рішення. Я сам собі господар», – розповідає. Каже, що думка ніби фермери зранку і до на полі, не мають коли продихнути – перебільшення. Після посівної, яка з їх площами займає не багато часу, залишається слідкувати і чекати жнив. Між тим, можливо, провівши раз чи двічі оприскування. Решту часу – повна свобода: вдається і відпочити, і помандрувати.

Пам’ять про героїв

«А це моя цариця Тамара», – показує мені дружину, яка ген на городі сапає, і гукає пити чай.

Будинок за адресою «вулиця Чміленка 1» стоїть трохи віддаль інших хат в Олексіївці. Село давнє, тут розташовувались козацькі зимівники. Кажуть, звідси походив батько холодноярського отамана Максима Залізняка.

Цей дім збудували після того, як свою хату віддали сину.

Ніякого паркану – довкола суцільний простір. Поле, садок, а зовсім біля будинку ряд посаджених цьогоріч блакитних ялин: хоче аби вони зростали разом з внуком Богданом.

Беремо в поле, де зараз працює син, брат і їх товариш, обід і їдемо.

На відміну від багатьох «колег по цеху» він не переймається обновлення свого «автопарку».

Їдемо полем у немолодому позашляховику із написом «Герої не вмирають» та мальованим зображенням українських героїв різних епох: від руських князів, козаків, воїнів УПА і до нинішніх захисників.

Цю яскраву машинку добре знають і в селі, і в Кропивницькому.

Номерний знак «ЧМІЛЬ» – на честь загиблого побратима: фермера, героя України Віктора Чміленка.

5C883C68 6D24 4AF1 AAD3 B0CBCFAA2517.width 600

Про Чміленка він може розказувати дуже багато. З ним познайомились ще у 93-му, але здружились після Помаранчевої революції. Були справжніми побратимами по духу: разом мандрували, разом їздили до архіву, аби краще вивчити історію рідного села і району, разом були й на Євромайдані.

Віктор загинув від кулі силовиків в лютому 2014. Олексій вже 7 років, судиться аби притягти до відповідальності суддю, який у нього забрав права через участь в автомайдані.

З початком війни Олексій з побратимом-фермером Анатолієм Борщенком почав допомагати 3 окремому полку спецпризначення. Кілька «уралів» і десяток порехтованих і подарованих позашляховиків і зараз служать на фронті.

Фермери гуртуються, коли є проблеми

«Мене часом питають, чого я не боюся давати інтерв’ю. А чого мені боятися?» – каже мені.

Розповідає, що бувають випадки, коли фермери своє зерно перед сівбою пересипають в інші, безіменні мішки, аби хтось не побачив, який сорт насіння. Багато хто, їздячи на позашляховику останньої моделі, любить жалітись на життя і прибіднятись, розказуючи як тяжко ведеться: така собі українська традиція. Але він не розуміє навіщо.

Каже, попри те, що зараз фермерів закликають кооперуватись їм це складно. І в самого були невдалі спроби.

Якось, долучившись до канадської навчальної програми, їздив вивчати досвід успішного кооперативу в сусідній області. Тоді іноземці – сторонні люди – дуже чітко вловили, чому ж українцям так складно об’єднуватись: відсутня довіра один до одного і спадковість поколінь у родинній справі.

«Ну і що тут скажеш? Вони ж повністю праві. А ще, з нами в групі було декілька перекладачів. І все вони їм перекладали. Тільки не змогли перекласти слів «шара» і «пропетляти». Нема в них таких понять», – посміхається Олексій.

Об’єднує фермерів зазвичай біда. Наприклад, коли у 2011 за керівництва областю «регіоналів» громаду зібрали аби розповісти, що в районі будуть проводити нібито погоджений з урядом експеримент, який фактично мав створити аналоги колгоспів. Вже на наступний день під дверима РДА було обурених 300 фермерів. Експериментувати одразу передумали.

Знову фермерів району об’єднало рейдерство – одна з найбільших проблем області останніх років. Коли зрозуміли, що будь-хто і в будь-який момент міг зібрати врожай з твого поля та отримати підроблений документ, що воно вже юридично не твоє, у 2016 під сотню фермерів створили громадське формування і своєрідний загін самооборони, легально придбавши зброю. З того часу відстоювати поля зі зброєю не доводилось. Останнє крупне аграрне рейдерство в області сталось у 2018. Вже рік, каже Олексій, «чорних реєстраторів» - тих, які незаконно перереєстровували майно – ніби приструнили.

У продажі урожаю покладаються на удачу

Щоб зрозуміти, які цього року будуть ціни читають інформацію про світову аналітику ринку. Адже на ціну насіння соняшника в Україні впливає, наприклад, те, який урожай вже зібрала Аргентина.

Частина урожаю прямо з поля їде в порт, де її купує велика аграрна компанія, яка займається імпортом. Офіційно з цією фірмою працюють маже десять років.

Решта – на свій склад, аби продати згодом.

«Коли йде збирання врожаю, ціна на збіжжя просідають. Є шанс почекати і продати за вищу ціну. Але це не завжди спрацьовує. Буває, ціна падає швидко, а піднімається поступово і довго. А розраховуватись за кредити, платити податки треба вчасно, тому частково прямо з поля машини везуть продавати», – каже Олексій.

Кіровоградщині пощастило з розташуванням. Тут фермери часто встигають продати зерно ще до просідання ціни, у той час як на Черкащині чи Київщині врожай лише починають збирати.

Цього року є прогнози, що Одещина, Херсонщина і Миколаївщина можуть мати проблеми із посівами, тому у фермерів Кіровоградщини є шанс здати збіжжя по добрій ціні першими. Якщо ж прогнозований недобір врожаю справдиться – ціни зростуть.

Також дорожче вдається продати коли у великих агрокомпаній горять контракти, тобто пора виконувати поставку, а збіжжя бракує. Тоді закупівельну ціну збільшують, аби контракт не згорів і не було штрафів.

«Але вскочити в такі ворота це рідкісний випадок, просто удача, – каже фермер. – Буває не попадаємо на пік. Думаєш, от два дні і буде пік, а ціна раптом пішла на зниження. Доводиться поспішати або чикати наступного підвищення амплітуди.»

«Земля відповідає любов’ю на любов»

Найбільше гордість Олексія, що справу продовжує син Михайло і йому це в кайф. Каже, так вдалось не у всіх. Багато у кого діти сприймають фермерство як заробіток, самі на землі не працюють, а лише наймають людей.

Зараз син і працює на землі, і займається фінансовою складовою господарства.

«Багато хто каже: «Я даю людям роботу». Робота це добре. Але працювати на когось і бути господарем на своїй землі це зовсім різне. Коли ти сам господар, то є азарт», – каже Олексій. Тому йому важко зрозуміти латифундистів, які назбирали у своїх руках десятки сотень гектарів. Переконаний, краще б мали змогу розвиватись менші господарства.

Для нього ж і з сином це – самореалізація.

Як універсальні солдати самі можуть працювати на будь-якій техніці: комбайні, оприскувачі, сівалці. Олексій зізнається, зараз за кермо техніки його пускають не часто.

«Того як дорвусь, одразу відео одразу пишу. Ура, дали руля!», – сміється.

34-річний Михайло вивчав організацію сільгоспвиробництва. Каже, якби йшов вчитись зараз, то обирав би агрономію. З 10 років він працює з батьком: малим — на току, підлітком — вперше спробував сісти за техніку, а років з 18 повноцінно працював на полі.

«Вже за десять днів соняшничок тільки почне з’являтись. Пройде ще тиждень – будемо його обробляти, підживлювати, лікувати від хвороб фунгіцидом. Якщо буде багато дощів, то згодом треба буде обробити ще раз, щоб грибків не було. А далі чекаєш врожаю на початок вересня», – каже Михайло.

Зрошення на полях немає технологія дуже дорога та і поруч немає водойми, з якої можна було б качати воду.

«Раніше, при колгоспі, зрошувались деякі поля. Але все це порізали на метал. Розібрали-розбомбили. А зараз, зробити зрошення – це десятки мільйонів гривень. У мене таких грошей нема. Можливо, мала б бути якась державна програма, наприклад довгостроковий кредит. А поки надія на дощ», – каже фермер.

У тракторі комфортно. Працює кондиціонер, не потрапляє пил. Бортовий комп’ютер слідкує як іде посів. Трактор працює на автоматі: сам газує, сам додає оберти.

«Працюю і не заморююсь, отримую задоволення. Так, буває виснажуєшся. Але приходить новий день і все добре. Є і випробування. От не було перед цим жодного дощу – боялися засухи. Звісно, переживали, бо ж скільки праці та коштів вкладено. Боїшся, і що ж воно буде. І тут, пішли дощі. Скільки радості! Все, давай далі в роботу, – каже Михайло, – У сільському господарстві, якщо ти не любиш справу, то нічого не вийде. Земля відповідає любов’ю на любов.»

Каже, ніколи б не поміняв життя в селі, роботу на землі на місто.

«Хочеться прозорості»

З державними програмами підтримки поки не складається. Попри те, що є програма, яка дозволяє купити українську техніку і повернути 30% від покупки, але через бюрократію не хочеться у це влазити. Тому кредити на техніку брали у комерційному банку.

«Хочеться прозорості й більш плідної співпраці з державою», – каже Михайло.

Каже, аграрний сектор міг би давати більше приросту економіці, аби землі вивести з тіні, бо ж зараз дуже часто офіційно на землі ростуть бур’яни, а насправді ростять врожай.

Так само часто господарі реєструються як одноосібники, сплачуючи мінімальний податок, а насправді гуртуються й обробляють до півтисячі гектар та мали б платити більше.

Дуже хотів би, щоб оподаткування спростилось. Наприклад, було встановлений податок за гектар землі.

«Чув, що хочуть податок з гектара землі зробити та туди все поєднати. От маєш сто гектар – заплатив сто тисяч податку і все. І не чіпайте мене, дайте працювати. А зараз: «Ви не так зробили, ви не так звіт подали. Ви не так те, ви не так се». А штрафні санкції у десятикратному розмірі», – розповідає.

Відкриття ринку землі підтримує, але переживає, що так гладко все не пройде з українським судочинством.

Вважає, мають бути механізми, які б підтримали невеликих фермерів, які мали б 5-100 гектарів, щоб з’являлись ферми сімейного типу, бо коли земля має господаря, то її доглядають і вкладав у неї все найкраще, адже вона перейде у спадок дітям.

«Успішним господарем буде той, хто буде працювати на своїй землі. Я це чудово розумію. Зараз я орендую землю. Є ті, хто хотів би продати. Я б купив, але зараз у мене на це немає грошей. Має бути якась держпідтримка для невеликого фермерства. Але поживемо-побачимо. В нашому випадку залишається тільки сподіватись», – вважає Михайло і продовжує обробляти землю.

"Я Олексій з села Олексіївка"

Минулого року Олексія запросили на зустріч з Президентом. Каже, розмова замість запланованої години тривала чотири.

«Я сказав, що я Олексій з села Олексіївка. І кажу, в нашому селі є людина, яка хоче продати пай, але в цьому ж селі нема людини, яка спроможна купити пай. Коли ті гроші будуть зовні Олексіївки, а може і зовні країни іноземні інвестори, то на цьому селі можна ставити хрест, бо це буде резервація. А ще у нашому селі є молодь, яка повернулася: будували ці київські хмарочоси, позривали спини, а тепер хочуть працювати як і працювали їхні діди, батьки. А чи є в них ця можливість? Чи можуть вони взяти кредит без фінансової історії й бути господарями на землі? Президент сказав: «Я вас почув», – каже фермер.

Сподівається, що таки дійсно почув, але і сам не планує сидіти склавши руки, бо як казали на Майдані, кожен з нас крапля, але з крапель складається море.

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама