файно

Ексклюзив

Детектив з елементами жаху: репортаж з "Кіровоградобленерго" і газових служб

. 3413

Попри обіцянки перевести країну в смартфон, у комунальних установах українці щодня змушені вистоювати кілометрові черги, носитись із купою паперових документів і проходити «дев’ять кіл пекла». Пропонуємо вам суб’єктивний репортаж кропивничанки про те, що доводиться терпіти споживачу, який прийшов за послугою до газовиків чи електриків. Як пишуть Texty.org.ua, хоча події відбуваються у Кропивницькому, ситуація типова для України загалом.

komunalka

Комфорт, сервіс і діджиталізація все ще не дійшли до комунальної сфери. І тут навіть не вийде звинуватити державу, адже послуги надають приватні компанії. Щодня десятки людей змушені проходити «дев’ять кіл пекла», щоб дістати ту чи іншу довідку. Наприклад, при оформленні послуг для свого житла.
Впевнена, Гантер Томпсон написав «Страх і відразу в Лас-Вегасі» просто тому, що потрапити у дійсність комунальних установ України не міг і мріяти. Ніхто б не мріяв, але у мене вибору не було, і довелося пройтися по всіх комунальних установах, щоб переоформити на себе договори про постачання води, газу й електрики.

Ангели пекла

За правилами етикету, будь-який відгук варто починати з того доброго, що є в цій діжці з дьогтем. А добрим тут є лише рядові працівники цього пекла.

Колись, потрапивши у ливарний цех, де стояв неймовірний шум, все думала, як працівники цього заводу повертаються додому після роботи? Чи хочуть вони хоч чогось, окрім тиші? Так у них принаймні є шумонепроникні навушники.

А от працівниці центрів обслуговування абонентів (чомусь не побачила там жодного чоловіка), які сидять за скляними перегородками «відкритого офісу», не мають і цього. Цілий день у спілкуванні з людьми. Весь час із тими, хто чогось не розуміє, десь недочуває, нервує, огризається, а часом кричить, а у відповідь ти маєш тримати марку і бути щонайменше чемним. Паралельно їм доводиться кнопати у комп’ютері, тоді як внутрішні програми постійно «підвисають».

І їм вдається. Принаймні видно, що вони дуже намагаються. А у декого виходить бути ще і людяними, попри пекельну систему їхніх установ і дивну організацію роботи. Ці люди з ангельським терпінням варті кращого.

Прокляття обленерго

День 1

Абонвідділ Кіровоградобленерго і Кіровоградської обласної енергопостачальної компанії – двох фірм, на яких зав’язане електропостачання в оселях кропивничан, міститься поблизу собору в самому центрі міста.
Щоранку тут на сходах установи можна побачити неймовірну чергу. Чула, що такі були в радянські часи за дефіцитними товарами. Бачила такі хіба у секондах у день завозу товару чи на ескалаторах київського метро.
По що стоять ті всі люди, я щасливо не знала, доки моє ОСББ не відправило мене переукласти на своє ім'я договір на постачання електроенергії.

Це легко, казали вони, треба всього лиш копії деяких документів. Йдеш у віконечко 19 або 20, де і черг зазвичай немає.

Насправді ж усе починається з талона, який треба отримати на стійці реєстрації.

Не знаю, який збоченець назвав чергу «електронною»: ту, в якій ти стоїш у живій черзі, але маєш талон з номерком і вдивляєшся в екран, в очікуванні коли ж висвітиться твій номер.

Ця ідея виникла, певно, у фанатів песика Хатіко з голлівудського фільму. Він чекав свого господаря з такою ж надією в очах, як я своєї черги.

Прикинути, скільки людей попереду в твоє віконце – нереально. Адже всі вони сидять по широкому залу: невідомо кому, куди і з яким питанням.

Якщо ти не маєш суперзір, а то ще короткозорий, то стоїш прямо навпроти екрану, підвішеного майже під стелею, і дуже зосереджено, щоб бачити хоч щось, дивишся на номери.

Якщо на екрані №67, а у тебе талон №68 — це зовсім не значить, що ти наступний в черзі. Бо ж насправді №67 може бути геть не в твоє віконце, і після нього спокійно піде №2, а потім №108. А ти дивись уважно у монітор під стелею, не тупи в телефон, бо провтичиш свій раптовий 68-й.

Чесно кажучи, до свого віконечка я потрапила швидко. Виявилося, що копії документів, які засвідчують право власності на житло, паспорта та ідентифікаційного коду треба по дві, а ще обов’язково мати з собою оригінал їх усіх.

Оригіналу у мене не було. Словом, першого дня я програла бій. Вирішила, краще озброївшись папірцями, прийти завтра.

День 2

О 9:40 з усіма потрібними паперами я тримаю свій талон і стаю до черги.

У приміщенні +25 градусів за Цельсієм. Це, мабуть, комфортна температура для працівників, але точно не для людей у пуховиках. Зняти верхній одяг ніде. Це ж вам не театр – гардеробу немає. Як і змоги де-небудь попити води.

О 9:50 двері замикаються на замок. Надворі починає скупчуватися черга. Все тому, що з 10:00 до 10:15 технічна перерва для кварцування. Такі ж перерви будуть о 12:15 і 15:15.

Працівники йдуть зі своїх робочих місць. Клієнти, які потрапили до зали заздалегідь, кварцуються. Люди за дверима нервують і починають гатити у двері.

«Ох, щас хтось получить», — коментує якась із працівниць і йде заспокоювати величезний натовп, поки скляні двері ще цілі, та впускати клієнтів.

Біля віконця №14 жінка ледь не в істериці:

— Скажіть, можу я замість доньки вам принести документи? Вона після операції на серці.
— Ні, може тільки вона. З нею договір. Або має бути нотаріальна довіреність.
— Так як вона після операції до вас попаде? Я 25 хвилин стояла на морозі, щоб до вас зайти.

Теоретично людина після операції хоч якось може сюди втрапити, а от людина на візку — навряд.
Нічого зробити онлайн неможливо. Така можливість просто відсутня. Яке онлайн? А як же з десяток підписів на різних папірцях?!

Біля віконця №2 дідусь намагається розібратися з боргом за електроенергію.

— То який у мене борг?
— У вас борг 37 гривень, але це не враховуючи оплату за лютий, яка наразі становить 130 гривень, але місяць ще не закінчився.
— Так з мене 130 чи 37 гривень?
— Я ж вам кажу, боргу у вас 37, а 130 – це за лютий, але він ще не закінчився.

І касирка, і пенсіонер кричать диким криком на пів зали вже хвилин п'ятнадцять. Без крику він недочуває. І навіть із криком не розуміє. Хтось із черги вмовляє працівницю: “Скажіть дідусю, що разом з нього буде 167 гривень та й по всьому!”. Але вона не може – це ж неправда, хто знає скільки ще електрики за наступні чотири дні місяця намотає пенсіонер.

Моя черга підходить об 11:10. Віддаю всі документи і мене відправляють посидіти. Сиджу ще 10 хвилин, кличуть підписати «там» і «тут». Кажуть, прийти за договором через місяць (очевидно договір для мене писатиме від руки сам гендиректор, а він людина зайнята).

Далі перенаправляють у віконце №4 – там маю отримати платіжки й укласти договір із компанією. Звідти прямую до віконця №14.

— Слухаю вас?
— Я не знаю по що я до вас прийшла. Мене з 18-го направили до 4-го віконця, а потім сюди.
— А, тоді ось вам – підпишіть. І от рахунок – ідіть у банк, ось тут поряд, і оплатіть. Зайдете без черги з оплаченим чеком.

На годиннику 11:50. У банку своя черга. О 12:00 у сервісного центру обленерго перерва на обід.
Роздивляюся на роздруківці, пишуть, що рахунок дійсний 10 днів. Тікаю звідти і дякую за свіже повітря і за надію добігти до кави.

Повернутися наважуюсь за кілька днів. Швидко віддаю квитанцію у віконце №14. Обіцяють, що з дня на день до квартири прийде спеціаліст, який під'єднає електрику.

Велике полювання на Нафтогаз

День 1

Квест триває і далі, тепер – із газом.

Зі стандартним набором документів і заявами, зразок яких дали в ОСББ, прямую до Кіровоградгазу. Це підприємство займається розподілом газу в місті, тож з ними першими треба переоформити договір.
Іду до них в п’ятницю після обіду, сподіваючись на меншу чергу. І це спрацьовує — її немає.

У холі зустрічає чемна жінка віку моїх батьків. Волосся охайно зібране в гульку, сіра пряма спідниця нижче колін і пухнаста жилетка. Міряє температуру. Гарною українською питає, з яким я питанням, видобуває мені талончик з номером (тут така ж система «електронної черги»). Здавалося, раніше вона мала бути вчителькою молодших класів. До того ж гарною вчителькою. Доброю і терплячою. Бо комусь із легкістю розказує, як користуватися терміналом, а інших дуже ніжно просить голосно не розмовляти, щоб не заважати іншим, а відійти в куточок.

У своє віконце потрапляю швидко. Віддаю всі документи. Дівчина у віконці зойкає: «14 лютого. Яка ж романтична у вас дата оформлення квартири».

Здавалося, тут все пахне швидким хепі-ендом, але ж ні. Щоб газ безпосередньо був у квартирі, мені треба спершу укласти договір із постачальником послуг – Нафтогазом.

До речі, Нафтогаз – один із просунутих: укласти договір тут можна як персонально в центрі обслуговування, так і надіславши документи поштою або надавши електронні скани, підписані цифровим підписом. Все б добре, якби окрім цього Кіровоградгаз не просив підпису і мокрої печатки Нафтогазу ще на одній заяві, з якою маю повернутись до них.

Ну що ж, до Нафтогазу всього п’ять кварталів. Чого б не прогулятись? І от через якихось 15 хвилин я перед зачиненою ролетою абонвідділу Нафтогазу. На дверях наліпка, яка повідомляє, що до 1 березня клієнтів вони не приймають. Мовляв, пишіть-дзвоніть на гарячу лінію.

Дзвоню на гарячу лінію, питаю, що мені робити. Радять таки чекати березня. Раптом дзвінок. Дівчина з віконечка Кіровоградгазу каже, що я забула розписатися на бланку про те, що як зіницю ока берегтиму їх лічильник, який споганив собою мою кухню.

— Слухайте, а я прийшла до Нафтогазу, як ви казали, а вони закриті.
— А. Так нічого, ви просто зайдіть з іншого боку до приміщення бізнес-центру, де вони знаходяться і попросіть охоронця їх позвати, вони вийдуть і заберуть документи.
Повертаюсь.
— Доброго дня. Мене у Кіровоградгазі направили до вас, сказали, що ви можете покликати представників Нафтогазу.
— Хай ідуть в сраку. Не ви, вони. Я роблю у бізнес-центрі, а не на Нафтогаз. Я їм не наймався.

Опісля милої бесіди йду на роботу. Розбита, але не зламана, щоб за кілька днів повернутися знову.

День 2

1 березня після обіду у Нафтогазі теж немає великих черг. Електронно-талончикова система тут відрізняється тим, що коли надходить твоя черга, йде звукове сповіщення з номером талона і віконця, тож можна не вдивлятись постійно в екран. Алілуя!

Підходжу до спеціалістки, надаю пакет документів. Вона відсилає мене додому, бо з собою не маю оригіналу договору купівлі-продажу, а лише копію.

Але я не здаюсь.

— Вибачте, центр обслуговування не працював кілька місяців. У вас на сайті написано, що укласти договір можна електронно і звичайною поштою, надіславши комплект документів.
— Так.
— То поштою мені теж треба було б оригінал договору слати?

Жіночка розгубилась, пішла радитися з колегами. Зрештою прийняла мої документи і поставила штампик на заяві про те, що я хочу газу і не маю боргів.

Повертаюсь до Кіровоградгазу, вистоюю ще одну чергу. Так пильно вдивляюсь у екран з номерами черги, що працівниця хвилюється, питаючи, чи я не загубилась і чого не присяду. Сідаю, але ще більше нервую, бо сидячи, зовсім не бачу номерів на екрані під стелею.

Нарешті біля віконця даю свій папірець, отримую рахунок — 77 гривень за розподіл газу, якого ще у мене не було. Його треба оплатити тут і зараз, але термінал тимчасово не працює. Дякую диву мобільного банкінгу і оплачую з телефону. Окрема вдячність дівчині з віконечка №4, яка каже: «Так, бачу що ви оплатили, квитанцію потім можете кинути мені на вайбер». Отримую другий штампик на моїй заяві та інструкцію.

— Тепер його треба вкинути до синьої скриньки, що в офісі по вулиці Тарковського, після чого чекати дзвінка,— каже мені працівниця.

А я уточнюю ще раз. Бо ж зараз із абонвідділу Кіровоградгазу маю йти п’ять кварталів до його головного офісу, щоб кинути аркушик паперу в скриньку. Тобто скан заяви до єдиної бази приєднати не можна.
Тепер я мушу дочекатися дзвінка, оплати ще одного рахунку і під'єднання газу. На цьому квест буде завершено.

Тож, щоб у квартирі засвітилася лампочка та пішов газ, я намотала кілометри по всіх інстанціях, спаливши купу калорій та невідомо скільки нервових клітин, які ще залишила мені пандемія. Нікому не рекомендую. Але від вашого бажання все одно тут нічого не залежить.

 

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама