Ексклюзив

«Шум» баби Насті: як гаївка стала світовим хітом Go_A (ФОТО, ВІДЕО)

. 10169

 

"Громадське" приїхало на Кіровоградщину, щоб почути як бабуся співає пісню "Шум". Ту саму веснянку 14 століття, яка набільш схожа на хіт Go A, виконаний на Євробачення.

 

large

82-річна Анастасія Зеленько з села Розумівка на Кіровоградщині співає скільки живе на світі. У її пам’яті, як і у всій історії 20 століття, уживається різне: пісні, які славили радянських правителів, і тужливі пісні про арештантів концтаборів. Ще повстанські, козацькі, обрядові — чи не на кожну життєву подію. Гаївка «Шум» у виконанні Анастасії Зеленько найбільш схожа до тієї, що співає Go A.

Після «Євробачення» пісня розкрутилася: мільйони переглядів на YouTube, топ у світових чартах. Баба Настя це все чула краєм вуха, але не те щоб дуже дивується.

У часи молодості Анастасії Зеленько пісню називали «вуличною», тобто народною, а такі забороняли співати «всілякі партійці». Та й не всі священники толерували гаївки через їхнє нехристиянське походження.

Та чи стала б Настя Павлівна їх слухати.

Селебріті

large 1

Настя Павлівна — так кажуть на неї у селі — одягає найошатніше вбрання: вишита сорочка, плахта, дукачі. Запинається хусткою. Підпирається ціпком — незамінний аксесуар у її 82. Нечасто має нагоду вийти в люди, а проблиски світського життя у сільській глибинці — камери, інтерв’ю — їй приємні, тож готується відповідно.

Любить згадувати, в яких убраннях виходила на сцену замолоду. Тоді наче молодшає, і тільки нещадні шрами часу — зморшки, сповільнена хода та мова свідчать, що то було пів століття тому.

Односелець привозить бабу Настю на авто з віддаленого кутка села, відкраяного від тутешньої цивілізації ґрунтовою дорогою, до місцевого будинку культури. Баба Настя співатиме. Вона — розумівська селебріті, найстарша і найвідоміша співачка в околиці. Половину життя співає в ансамблі «Барвінок», який свого часу сама й організувала.

Здається, співає вона охочіше, ніж говорить, бо й у розмові раз у раз переходить на спів. У розмові баба Настя подекуди то щось забуває, то перескакує з події на події, плутаючись у хронології. Але коли заводить пісню, голос наливається і міцнішає.

Ми приїхали розпитати бабу Настю, як колись співали гаївку «Шум». А повідала вона нам більше.

Коріння «Шуму»

Фольклористи кажуть: варіант, у якому виконує гаївку «Шум» баба Настя, мелодійно, текстово і ритмічно найбільш схожий до того, що прозвучав на «Євробаченні».

Дослідниця фольклору, викладачка в Уманському педагогічному університеті Інна Терешко, яка 25 років їздить в експедиції селами, написала монографію про «Шум». Міфи про божество Шума дійшли до нас ще з язичництва. А перші згадки про гаївку з такою назвою датуються 14 століттям, про що пишуть дослідники фольклору Михайло Грушевський, Агатангел Кримський та інші.

«Пісні зберігалися й передавалися здебільшого в родині, це головний осередок фольклорної пам’яті. За радянської влади їх забороняли, тож хоч на людях і не співали, але могли йти в ліс і там водити гаївки. Не завжди такі пісні приймало й духовенство. Та народна культура часто поєднує язичницькі обряди й християнські звичаї», — розповідає Інна Терешко.

За її словами, «Шум» був поширений у багатьох регіонах України, але всюди з різними текстами, мелодіями та хореографічним супроводом. Танцювали по-різному. Учасники танку рухалися колом, то піднімаючи, то опускаючи руки, наслідуючи колихання гілок дерев.

Або ж ставали в одну лінію, остання пара підносила з’єднані руки догори. Через ці ворота проходили інші. Так заплітали Шума — міфічне лісове божество. Все це мало символізувати розпускання рослин, закликати врожай і навіть поєднувати пари. Шиплячі у тексті теж звучать як магічні замовляння — мовби шумить дерево. У центральній Україні, наприклад на Черкащині, Кіровоградщині, рухи танку були повільнішими, тоді як, скажімо, на Полтавщині й Поліссі танцювали швидше.

Учасниці «Барвінка», коли співали «Шум» на сцені, брали решета й висівали з них зерно на сцену. Але не можуть згадати, щоб, крім тексту, у селі їм хтось передав обрядове значення гаївки.

«Не треба було закликати врожай — уже був трактор у колгоспі», — згадує 77-річна розумівчанка Катерина Бугаєнко.

Репетиція

Назва «Барвінка», за ідеєю баби Насті, символічна: «щоб зеленів, не в’яв». Був час, коли в гурті співали й чоловіки та перевелися.

«Спиваються», — пояснює причину кризи староста селищної ради розумівчанин Микола Христенко.

Тож тепер колектив тримається силами баби Насті, її на кілька років молодшої колежанки баби Каті та ще кількох молодших за них розумівських жінок. Де треба, на баяні підіграє керівник колективу і всього будинку культури Андрій Горобець. Тільки не в народних піснях: вони, як годиться, звучать акапельно, без музичного супроводу.

Щороку наприкінці червня проходить обласний фестиваль «Невичерпні джерела», і розумівчани готуються до нього, як до Великодня. З 80-х, коли баба Настя була молодшою й мала більше завзяття, «Барвінок» гастролював містами України, підкорював столицю та якось так вразив діаспорян із Канади, що ті конвертували свою розчуленість у долари. Цю останню історію у різних інтерпретаціях, але з однаковою гордістю розповідають довгожительки. Отримували перші місця, привозили грамоти — зараз пожовклі експонати сільського музею.

Колишні звитяги не дозволяють втрачати марку і тепер: щотижня за кілька місяців до фестивалю сходяться на репетицію.

large 2

«У крові»

Настя Павлівна прикладає долоню до вуха: недочуває. Втомлюється після довшого монологу, повільно ходить і зір уже не той. Але на її пам’яті час не позначився.

Тексти пісень як «Отченаш» — понад 200 народних у закамарках її пам’яті. Ніколи ніде жінка їх не записувала, все схоплювала на ходу і передавала далі. Пісні, які вона знала, і стали основою репертуару «Барвінка». Вже сьогодні молодші артистки завели собі зошити з текстами, дивляться слова в інтернеті.

Але баба Настя виростала в часи, коли безпечніше було покладатися на усну пам’ять.

Вона походить «із панського роду», і її мама, каже жінка, розумілася на дорогих прикрасах. Та коли її сім’ю визначили як «куркулів», мама, а з нею і мала Настя, залишилися без нажитого добра. Діда Насті — теж співав — убили, хату відібрали.

Мама з дочкою подалася на хутір Могилів Курінь неподалік їхнього села шукати нового прихистку в тіток Насті. Йшла і співала: «пісні на вірші Шевченка, а ще про Хмельницького, Нечая».

Настя всотувала пісні звідусюди: від мами й тітки, від сусідських дівчат, від людей навколо. Малою, згадує, вже засинаючи бурмотіла: «Ой ти вишенька, ти черешенька». Зачувши нову пісню, каже, не могла заснути: як би то її вивчити?

У школі пісенні знання урізноманітнилися. Дітей вчили співати про Леніна, а потім і про Сталіна. Співи в Насті Зеленько завжди були на п’ять. Малювала теж гарно, та оцінки занижували: захопившись, могла продовжувати й на палітурках книжок. Але знала собі своє — «Все одно малювала». Так і зі співом:

«Пісні забороняли. Вчили співати про Леніна, розучували композиторів, які складали пісні на радянський лад. А ті, хто був у верхушках, голови села, казали: “Менше тих вуличних”. Але я не могла витерпіть. Повертаюся додому, то співаю на все село. Та й решта людей не дуже слухалися, на весіллях співали, яких хотіли: і сумних, і жартівливих».

Це не завжди означало бунтарство.

«Моя мама про Леніна ніколи нічого поганого не говорила. Бо він землю у панів забрав і віддав людям. Сталіна не любила. “Ірод, — казала, — скількох людей знищив”», — згадує Настя Павлівна.

Улюблені пісні баби Насті змалку і до сьогодні — народні. Підростаючи, з них дізнавалася про любов, розлуки, життєві радощі й перипетії, передані в усній творчості.

Веснянки теж мали свої вікові категорії. Вони, згадує Настя, поділялися відповідно до віку. Молодші дітлахи виконували простіші: «Прилетіли журавлі, і великі, і малі» — три куплети нехитрого тексту. Підлітки мали свій репертуар, а в піснях, які співали дівки й парубки, додавалося романтичних мотивів: «Ой шумить гуде, дощ буде», так пригадує Настя Павлівна. Весняних пісень у Розумівці співали з березня і до кінця червня.

Чому найбільше до вподоби народні, і сама до пуття не відає.

«Може, того, що чула їх змалку. Вони ніби в мене крові. Не тільки пісню шануєш, а й народ», — баба Настя наче й не думала раніше, чому любить саме народних пісень.

Бо й справді: як пояснити те, чому щось любиш?

 

 

«Червоний прапор» і «Барвінок»

Школою й обмежилася пісенна освіта Анастасії Зеленько. Після неї пішла в колгосп: сапала буряки, доїла корів. Свого часу політика розкуркулення і колективізації забрала в її батьків дім. А потім дала кар’єрний поштовх жінці. Саме при сільському колгоспі-мільйоннику «Червоний прапор» відкрили будинок культури. Зеленько очолила заклад, а пізніше (у 1980-х) створила ансамбль «Барвінок».

Він акумулював у своєму репертуарі й здобутки народної творчості, і тенденції доби.

«Найбільше було народних пісень. У нас у селі народ дуже співучий. Я хотіла, щоб нас почули всюди, то збирала пісні по крихтах. Щоб запам’ятати «Ой то з-за гори та ще й з-за лиману», переходила зо п’ять хат. Не хотіла, щоб така красива пісня віджила. Співали пісні в обробці Лисенка, Леонтовича. Співали й радянських», — перелічує.

Будинок культури, де ми сидимо, поєднує сучасну оздобу та залишки радянської естетики. Нині це своєрідний культурний хаб, доволі добротний за мірками села на 600 жителів. Під одним дахом сусідять бібліотека, концертний зал, музей. Ошатно, світло, відремонтовано. Зал для концертів — зі сценою з червоною обшивкою та плакатом «Хвала рукам, що пахнуть хлібом».

Музейна світлиця зібрала в собі матеріальні підтвердження умінь розумівчан: вишиті рушники, спортивні кубки, вирізки з газет. Окремий стенд — про історію «Барвінка»: список усіх учасників за історію колективу, фотографії, де всі молоді. Є експозиція про Голодомор, є про «Велику Вітчизняну».

В історії Розумівки залишили слід і холодноярські отамани, і російські поміщики Раєвські. Одному з них, військовому Миколі Раєвському, присвячений окремий стенд музею: з детальним хронологічним переліком чинів та нагород — таке собі резюме заввишки півтора метра. Голова села Микола Васильович коментує тактовно: «Розповідаємо про них туристам, але зараз не наголошуємо, що він був росіянин».

Заводить у закуток бібліотеки: на задньому стелажі ховаються книжки про марксизм-ленінізм. Колись приїздив до них нині покійний дисидент Левко Лук’яненко та й присоромив за таку літературу на видному місці. «То ми переставили трохи далі, — сміється Микола Васильович. — Не палити ж».

Він добрий господар та піар-менеджер свого села. Громада креативно залучає гроші. Пишуть ґранти, користаються «підтримкою депутатів». Священник, на пів ставки працівник місцевого заповідника, придумав акцію: закликав кожну сім’ю придбати ікону з церковного іконостасу, щоб приходили молитися до власного святого. І гроші, і прихід.

Здається, що одвічної української пісні — понарікати на життя — староста заводить радше задля годиться: «Село занепадає, тільки 20 корів у черзі пасуть, за Кучми було краще, перекупники за безцінь беруть свині й городину». Але Розумівка непогано дає собі раду: не кожне українське село похвалиться чистими громадськими туалетами, що й казати — та навіть і самою їх наявністю чи працівниками, які підмітають асфальт у центрі.

Бабу Настю тут шанують нарівні з історичними постатями. Вона живе сама, з господарства залишилося кілька курей, кіт та собака. Дітей нема, чоловік був, та розійшлися. На поміч приходить соціальна працівниця, та й молодші учасниці «Барвінка» не цураються допомогти.

Репертуар баби Насті єднає пропагандистські мотиви про комуністичних партійців та обробки композитора Леонтовича, вбитого кулею чекіста. Вона увічнює в пісні і в’язнів таборів, і тих, хто їх туди засилав.

Село, де живе баба Настя, не цурається всіх своїх героїв: чи то російських поміщиків, чи холодноярських повстанців. Музей Розумівки знайшов місце для учасників і Другої світової, і теперішньої війни.

Та й сам «Шум», який пожвавив колишню славу баби Насті, вижив, бо адаптувався: зародившись із язичництва, мігрував у християнство й продирався крізь заборони радянської влади, щоб з новою силою ожити на «Євробаченні».

Такою є пісня баби Насті.

Автори: Ярослава Тимощук, Олександр Хоменко

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама