Час див. Теплі новорічні історії кропивничан
Новорічні свята завжди зачаровують своєю казковістю та наповнюють серця дивом. Бодай чи не кожного року в ці дні трапляється щось таке, що залишиться на все життя приємними спогадами та своїм власним новорічним дивом. Декілька кропивничан погодились поділитися своїми історіями напередодні Нового року.
Ось історія 35-річної кропивничанки Вікторії, яка знайшла собі маленького друга, якого жадала ще з дитинства:
«Якось перед святами я запитала свого сина, чи написав він уже листа святому Миколаю, бо без листа подарунка не буде. Уже через хвилину лист урочисто було передано мені. Почалися стандартні дитячі питання: «А що, він правда-правда подарує мені те, що я написав?». Я сказала, що святий Миколай завжди все дарує слухняним діткам. Як на підтвердження, мій Сашко вирішив запитати, що писала в листі я і чи отримала це. Я зізналася, що в дитинстві дуже сильно хотіла кошеня, але сказати, що суворі батьки були проти, я не могла. Тому й довелося сказати, що мій лист мабуть загубився. Після цієї розмови Сашко якийсь час був замислений у своє. А вже через декілька днів сталося саме диво. Мій синок разом із сусідським хлопчиком пішли гуляти, прийшов він уже ввечері весь мокрий і чомусь із розстібнутою курткою. Як виявилось, він там тримав мале рябе кошеня. Сказав, що прилетів Миколай і сказав, що знайшов мій лист і вручив отакий «подаруночок». Де він те кошеня знайшов і ловив я й досі не питала – не хотіла ламати ту казку, яку він отак зробив. З чоловіком ми тоді питання тварин не обговорювали, але коли він нас таких щасливих побачив, діватись уже було нікуди. Котика назвали Тимошкою, і він з нами уже вдруге зустрічає Новий рік і збиває нам лапами кульки з ялинки».
Хтось знаходить собі друга, а хтось – справжнє кохання. У Новий рік трапляється все, що тільки забажаєш! 32-річний кропивничанин Андрій повідав свою історію.
«Я на той період якраз повернувся у Кропивницький з Києва, я там три роки прожив, а до цього – де мене тільки не носило. Чесно кажучи, банально втомився й захотів повернутися додому – тут якось спокійніше, та і майже всі друзі й родичі теж тут. То я було виїхав, бо кар’єру влаштовував, а це вже міг нормально залишитись у рідному місті. І воно, знаєте, коли вже побував на весіллях майже всіх друзів, став хрещеним, уже починаєш замислюватись, що десь я трохи звернув не туди. Як виявилось, це притаманне не лише жінкам, як я думав раніше, а й чоловіки від цього теж страждати можуть. Ну так от, покликав мене однокласник зібратись у нього нашою старою компанією на Новий рік, а я тоді лише нещодавно приїхав, то це мені було якраз те, що треба. То ми там зустрілись усі, багатьох я пару років не бачив, розговорились, згадували школу і в основному сміялись із наших вибриків. І була там одна Ірка. Ми знайомі були дуже мало, бо коли я закінчував школу, вона була десь у класі сьомому-восьмому. До старшаків лізла гуляти, але ми її не дуже пускали. І щось мене якось трохи примагнічувало до неї весь час. Ми з нею розбалакались, як виявилось, вона стала кумою мого однокласника, господаря дому. Я її після цього всього додому провів, і якось ми потроху почали зустрічатись. А це вже буде скоро два роки, як ми разом, і цей Новий рік ми зустрічаємо вже вдвох».
Одна сімейна пара молодих людей працює аніматорами. І от на запитання: «Які новорічні дива траплялися з вами?», Артур та Єлизавета повідали свою історію.
«Новорічні свята – це робочий сезон для аніматорів, і частенько трапляється так, що замовлення можуть бути навіть за містом. Так було й торік. До початку Нового року залишалося пару годин, тому ми вже поспішали назад додому. І так склалося, що в нас заглохла машина. Я почав намагатися якось полагодити її, а Ліза почала просто вітати перехожих людей – реквізит, який був при нас, ще більше підіймав їм настрій. Людей було геть небагато, бо майже всі вже сиділи по домівках, а ті, хто йшли, очевидно туди поспішали, тому ми вирішили нікого не гальмувати й ні на що не напрошуватись. І от, під час цього новорічного піт-стопу, до нас підійшов один літній чоловік. Зрозумівши, що в нас щось не так, він запропонував свою допомогу. Обдивившись нашу машину, дідусь сказав, що полагодити її швидко не вдасться і до початку Нового року ми точно не встигнемо, тому запропонував зустріти його в нього вдома, він саме недалечко живе. Ми залюбки погодились, а дідусь аж засіяв від радості. Ліза прошепотіла мені на вухо, що якщо він так зрадів, то може йому немає з ким його зустрічати. І вона виявилась права, дід уже давно жив один. Він швиденько почав просити нас за стіл і зносити з кухні всілякі страви й посуд. Біля старенького телевізора стояла маленька штучна ялинка, а значить, що він і досі любить і по-справжньому відмічає Новий рік, що в людей його віку трапляється не часто – такі свята зазвичай починають втрачати для них сенс. Але Василь Семенович (так звали цього поважного чоловіка) був не з таких. Провели ми тоді Новий рік пречудово, зранку ми почали лагодити машину, а вже вдень поїхали додому. З Василем Семеновичем ми спілкуймося й досі, і до речі, цього року теж збираємося святкувати з ним».
Ще одне диво, яке трапилося під Новий рік. Справжнє відчуття новорічного свята багатьом дарує саме справжня ялинка чи то сосна з лісу. Кропивничанка Наталія розповіла як новорічне диво їм принесла ялинка.
«Хотіли ми якось на Новий рік купити саме живу ялинку, бо для нас цей хвойний запах, широкі гілки й шишки створювали справжню святкову атмосферу. Та грошей в родині не було. От і сподівалися, що придбаємо її саме 31 грудня, можливо тоді ціни трішки впадуть. Та коли я підійшла купувати ялинку, зрозуміла, що тих коштів, які були в мене в кишені, вистачить хіба що на велику соснову гілку. Молодий хлопчина-продавець, помітивши моє розчарування, вибрав найгарнішу, підморгнув і привітав з Новим роком. Відтоді я вірю в чудеса на Новий рік, хоч і такі простенькі. Щороку, наряджаючи ялинку, я подумки згадую хлопця, завдяки якому я вперше за довгий час стала вірити в новорічні дива і подумки завжди зичу йому здоров’я!».
Як виявилось, свята бувають не лише в людей. Остання історія саме про це, яку повідав 20-річний кропивничанин Денис.
«Увечері 31 грудня, зайшовши в будинок своєї бабусі, я помітив собаку, який трусився від морозу й жалібно на мене дивився, сподіваючись хоч на якийсь притулок. Зайшовши в квартиру бабусі, я хотів щось узяти для нього, щоб пригостити, але пес миттю прослизнув у квартиру й впевнено влігся біля порогу. Було таке відчуття, що він нікого не чув, навіть не реагував на шипіння бабусиної кішки. Оскільки свято вже майже настало, ми вирішили його не проганяти. Хто його знає, які дива міг принести з собою такий неочікуваний гість. Відпочивши приблизно годину, впевнено піднявся, попросився на двір і, помахавши хвостом, впевнено побіг геть. Здавалося, ніби нічого дивного не відбулося, та тільки я замислився над тим, що це, мабуть, був ледь не найкращий Новий рік для простого дворового пса. І хоч він певне не вкладав жодного святкового сенсу в цей день, як ми, люди, проте кращого проведення часу, хоч і такого короткого, в зимовий вечір, мабуть, що й мріяти не міг».
Ледве не кожен має у своїй пам’яті подібні історії та спогади. Різниця лише в тому, яке ми придаємо цьому значення. Замислившись, можна зрозуміти, що саме новорічні свята можуть прикрасити теплі спогади своїм шармом та казковістю і зробити їх ще особливішими. Як би там не було, але Новий рік насправді має свої чари, тому бажаємо кожному поринути у свою особливу новорічну казку!
Збирав історії Денис Бірзул
