«В Олександрії мене навчили волонтерити і обійматись»: історія переселенки з Краматорська (ФОТО)

Знайшла себе в Олександрії

Зазвичай жителі Олександрії, коли розпитуєш про історію міста, згадують про козацьке поселення Вусівку, яке перетворилося у сербське військове містечко з фортецею, потім перейшло під окупацію Російської імперії. Зараз у місті проживає близько 80 тисяч людей.
Та через повномасштабний напад росії населення виросло щонайменше на 10 тисяч людей, яким довелося покинути рідні домівки через обстріли. Серед них і Анна Безкровна з Краматорська Донецької області.
Спочатку родина поїхала до Черкас, адже вдалося попередньо домовитися про оренду квартири там. Проте приїхавши, як зізнається Анна, з власниками квартири не вдалося домовитися, і довелося шукати інше житло.

«Це було важко: багато людей шукали квартири. Деякі агентства відмовляли. Лише почувши, що ми родина переселенців – просто кидали слухавку. Вдалося знайти маленьку квартиру, проте вона виявилася повна клопів, тож ми швидко з’їхали звідти і шукали далі», – пригадує Анна.

У той час Анні зателефонувала знайома і запропонувала в тимчасову оренду квартиру в Олександрії. Жінка погодилася. Згодом знайшла тут будинок в оренду по доступній ціні.
Вмістити все життя у валізи неможливо, тож Анні з дітьми довелося звертатися до Центру гуманітарної допомоги переселенцям в Олександрії, який відкрився 18 березня 2022. Тут вона отримувала речі першої необхідності, та з часом сама доєдналася до команди волонтерів.

«Я спочатку вагалася, адже до цього ніколи не волонтерила. Та сидіти в чотирьох стінах без діла нестерпно. У 2022 році для мене сталося багато чого вперше: я перший раз покинула рідний дім, приїхала у незнайоме місто. Зате тут, в Олександрії, я знайшла людей, з якими мені комфортно, роботу, знайшла себе», – розповіла Анна «Гречці».

За словами волонтерки, її вразила згуртованість команди Центру допомоги і те, як вимушені переселенці масово долучаються до допомоги іншим. Наразі всі дорослі волонтери тут – це жителі Маріуполя, Донецька, Херсону, Мелітополя, Краматорська, Харкова.

«В центрі є традиція: при зустрічі волонтери обіймаються одне з одним. А я навіть з ріднею ніколи такого не роблю. Тож тут мене навчили не тільки працювати з базами даних і писати грантові заявки, а й обійматись – тепер це моя нова традиція», – зі сміхом додає Анна.

^{Традиційні обійми волонтерів у Центрі допомоги в Олександрії} 

Місток між місцевою владою, міжнародними донорами і переселенцями

Коли Анна прийшла волонтерити до Центру допомоги, тут якраз роздавали отримані від однієї міжнародної організації продуктові набори. Потрібно було вести облік, щоб не видати набір двічі одній і тій самій людині, вести звітність. І виявилося, що саме вона найкраще з волонтерів вміє працювати на комп’ютері.

«До цього в мене не було досвіду роботи з базами даних, та швидко навчилася. Потім з іншим волонтером Олександром ми розробили онлайн-базу для системного обліку, якою користуємося досі: це зручно», – пояснила вона.

Згодом Анна запропонувала запровадити електронну чергу, щоб всі могли записатися на отримання допомоги на певний час і не очікувати біля дверей годинами. Для тих людей старшого віку, які не можуть користуватися онлайн-формами реєстрації та у яких немає родичів, які б у цьому допомогли, волонтери в Олександрії завжди залишають резервні місця.

Через масштабність війни кількість вимушених переселенців значно зросла у порівнянні з 2014 роком. Тож у місцевій раді шукали людину, яка допоможе впоратися з такою кількістю роботи. І саме Анні запропонували працювати помічницею заступника міського голови Олександрійської ради.

«Я такий собі місток між Центром допомоги і місцевою владою. Завдяки волонтерству я знаю про нагальні потреби людей. Завдяки роботі у міській раді я орієнтуюся у звітності, можу спілкуватися з міжнародними донорами», – пояснила вона.

Для роботи з міжнародними організаціями потрібно вміти оформлювати грантові заявки. Волонтерка Центру Любов Мороз розповіла, що спочатку писали проєкти під гранти у співпраці разом з іншими місцевими організаціями, у яких більше досвіду у цій сфері. Потім волонтери гумцентру почали їздити на тренінги і семінари, вчитись надавати звітність, презентувати себе грантодавцям.

«Ми з Анною по вечорах, після роздачі допомоги, заповнювали форми, вчилися писати звіти. Тоді ми і зважилися самим податися на грант від ЮНІСЕФ щодо залучення молоді до волонтерства. І нам вдалося!», – каже Любов Мороз.

^{Любов Мороз}

Йдеться про грантовий проєкт «Волонтер плюс», в рамках якого 30 юнаків і дівчат в Олександрії спочатку навчили працювати з базою даних, вести облік гуманітарної допомоги, а згодом вже безпосередньо працювати у команді Центру допомоги переселенцям.

«Щодня до нашого центру приходять сотні переселенців. Допомогу їм через нас передають як місцеві мешканці, так і міжнародні організації – це величезний обсяг роботи. Завдяки проєкту ми посилили нашу команду, і молодь долучаємо до волонтерського руху», – додала олександрійська волонтерка.

Волонтерство як символ помсти

Серед молоді, які доєдналися до Центру допомоги в рамках проєкту «Волонтер+», є й 17-річна олександрійка Дарина Кравченко. Вона майбутня журналістка і наразі вчиться у Київському державному торговельно-економічному університеті. В рідній Олександрії Дарина вже 11 років займається хореографією у складі колективу «Авантюрин». Каже, що разом з іншими танцівниками долучалася до допомоги армії ще з 2014 року, але це було не на постійній основі і не системно.

«Цей проєкт – саме те, що мені треба. Це як робота з чітко визначеними обов’язками і кожен знає, за що відповідає, є завдання на кожен день. Я хочу робити, що можу для перемоги, і робити це постійно, а не час від часу», – пояснила вона «Гречці».

^{Дарина Кравченко}

Долучитися до волонтерського руху її надихнув приклад друга Олександра Козенка з «Авантюрину», який добровольцем пішов захищати Україну від окупантів у 2014 році.

«Мені було цікаво, що людей спонукає йти добровольцями, адже війна це дуже страшно. Він надихнув мене і, звісно, наш хореографічний колектив підтримував його і допомагав», – пояснила студентка.
На жаль, Олександр Козенко загинув у вересні 2014 року, і це підштовхнуло Дарину Кравченко допомагати тим, хто постраждав від нападу росіян, якомога більше.

«Російська армія, та й загалом їхня держава приносить стільки горя і болю моєму народу. І допомога тим, хто постраждав від війни, є для мене символом помсти. Помсти за народ, за мого загиблого друга», – каже вона.

І додає, що це додає сил поєднувати хореографію, навчання і волонтерство. «Коли буваю стомлена, то нагадую собі, що інші люди борються з такими глобальними проблемами, і я не хочу бути осторонь. І щоб щось змінити, потрібно брати себе в руки і працювати над цим», – підкреслила студентка.

Зізнається, що була вражена кількістю молоді, які долучаються до волонтерства в Олександрії. Серед них є ті, чиї батьки є волонтерами, деякі самі стають прикладами для своїх батьків. Крім того, Дарина знайшла тут нових друзів-однолітків, серед яких є й вимушені переселенці.

«Бувало, що я боялася сказати щось не те, адже в мене немає такого страшного досвіду, який довелося пережити моїм новим друзям. Та це чудові хлопці і дівчата, тож острахи швидко минули», – додала вона.

Дарина каже, що після перемоги України зосередиться більше на навчанні, але волонтерство не покине. І коли потреби допомагати українській армії і переселенцям вже не буде, мріє безкоштовно вчити дітей танцювати.

Ірина Требунських