Бізнес-партнери і батьки трьох дітей: як поєднувати роботу і відповідальне батьківство

Батьківство і бізнес – чи можливо поєднати?

Інна і Дмитро познайомилися у Кропивницькому, ще коли навчалися тут у вишах. Закохавшись, вирішили не відкладати весілля – зізнаються, що самі були готові просто забігти і розписатися в РАГСі та зробили весілля «за всіма канонами», адже цього вимагали їхні батьки. У день весілля Інні було 19, а Дмитру – 22 роки.

«Для наших батьків було важливо, щоб ми жили разом у шлюбі. Це стереотип, звісно, та так було прийнято і у моїй родині, і в родині Дмитра. Нам же, насамперед, було цінно бути разом і ми вже тоді усвідомлювали, що якість стосунків гарантує зовсім не документ», – розповіла Інна «Гречці».

Інна чітко усвідомлювала, що не готова до народження дітей, і її пріоритетом є, насамперед, навчання і робота. Вона вчилася одночасно у двох вишах, шукала можливості підробляти. Дмитро також поєднував навчання і підробітки.

«Це було навіть цікаво – спостерігати, як через стереотипи від нас очікують дотримання схеми “закохалися-одружилися-народили”. Наче інакших причин одружитися, крім як народити дітей, немає», – зазначила Інна.

Пара пояснила, що від самого початку спільного життя вони “словами через рот” обговорювали свої бажання і принципи, які домашні справи кожен і кожна з них готові брати на себе, а які – ні.

«Я одразу сказала, що не хочу бути прикутою до кухні. Ми обоє любимо ресторанну культуру, тому для нас було нормально ходити їсти у кафе. Так, бувало, що на останні гроші купували піцу, але це було важливою складовою для нас обох, навіть у студентські роки, коли грошей було набагато менше», – пояснила Інна.

За словами Інни, краще обговорювати все, а не «ковтати» – адже для здорового компромісу потрібні кроки назустріч з двох сторін і прагнення до порозуміння. А якщо довго терпіти те, що не відгукується, то це вже перейде в образу і конфлікти, коли люди зневірюються одне в одному. Дмитро додав, що важливо дослухатися одне одного і поважати рішення людини щось робити чи щось не робити.

«Ми всі зчитуємо норми поведінки зі своїх родин, з оточення. Проте я ці норми не переносив на власні стосунки: ми з Інною одразу вирішили, що вільні у вираженні своїх думок і бажань. Ми радіємо перемогам одне одного і підтримуємо при невдачах», – зауважив він.

Вони зазначили, що чіткого розподілу обов’язків у них не було – домовлялися залежно від ситуації та побажань одне одного.

«Ми діяли інтуїтивно. Знали, куди ми рухаємося, і чого хочемо і підтримували одне одного в цьому напрямку. Це як їхати на ковзанах: ви інтуїтивно повторюєте рухи, щоб утримати баланс і рухатися вперед. Звісно, бували і кризи, і складні часи, але ми долали їх разом», – додав Дмитро.

Спочатку Інна вчилися в одному виші на денній формі і паралельно в другому заочно, в цей час підробляла у мережевому маркетинзі. Пізніше перевелася і у другому виші на заочну форму та вирішила знайти роботу. Каже, що це доволі болючі спогади для неї: на співбесідах її постійно запитували, чи вона заміжня, чи є діти, коли планує народжувати – і, відповідно, відмовляли, вважаючи, що жінка без дітей наймається на роботу лише для того, щоб потім піти у відпустку з догляду за дитиною.

«Наприклад, на одній співбесіді роботодавець запропонував мені працювати продавчинею, хоч я претендувала на посаду помічниці бухгалтерки. Я зауважила, що маю кваліфікацію у бухгалтерській справі, а він у відповів щось на кшталт “та не від великого розуму у 19 років заміж виходять”. Це було дуже принизливо», – обурюється Інна.

Водночас у Дмитра на співбесідах про те, коли він планує стати татом, не питали.

Детальніше про те, як і чому жінки з дітьми стикаються з дискримінацією при прийомі на роботу, читайте в матеріалі «Гречки» «Материнство чи карʼєра: чому жінок досі змушують вибирати».

Згодом Інна знайшла роботу у банку, та не планувала надовго залишатися у цій сфері – знала, що буде підприємницею і відкриє власну справу. Дмитро почав працювати у системі державної кримінально-виконавчої служби. Тоді вони з Дмитром зрозуміли, що готові стати батьками.

«Тоді я сама хотіла залишитися з дитиною вдома. Зараз я розумію вже, що можна поєднувати материнство і бізнес, а тоді я думала, що треба обов’язково обирати», – згадує Інна.

Перший декрет і перша кав’ярня

Подружжя Дмитра і Інни переконані, що партнерські пологи є дуже важливим етапом для пари. Дмитро був присутній на народженні першої дитини, у перші ж дні доглядав немовля, поки дружина відновлювалася після пологів. Та й в подальшому подружжя обирало саме партнерські пологи.

«Я хотів бути з коханою в такий момент, підтримати дружину. Це момент, який хочеться пережити разом. Побачити, як народжується ваша дитина – це незабутні емоції! І я щасливий, що ми пройшли через це разом», – підкреслив Дмитро.

Інна зазначила, що у сучасному суспільстві, де є курси для майбутніх батьків, центри планування сім’ї, можливість партнерських пологів, парам легше підготуватися до пологів і догляду за немовлям.

«Не уявляю, як важко було жінкам у попередніх поколіннях, коли ніхто тебе нормально не вчить догляду за дитиною, але всі від вимагають за замовчуванням саме жінок вміти доглядати за дитиною. наприклад, молодий тато, який не вміє міняти пелюшки сприймається зовсім інакше, ніж молода мама в такій же ситуації», – пояснила Інна.

До речі, саме кропивничани дали поштовх для створення тато-шкіл і унормування партнерських пологів у країні – детальніше про це «Гречка» розповідає в матеріалі «Не “допомагає мамі”, а відповідальний тато: що таке залучене батьківство і чому це важливо».

Пара зізнається, що то був доволі важкий період у їхньому житті: Дмитра виснажувала емоційно важка робота, Інна намагалася без сторонньої допомоги справитися з доглядом за немовлям і з побутовими справами. 

«Коли мені пропонували допомогу рідні і близькі – я не відмовлялася, але сама попросити я не вміла: так я виховувалася, і від цього невміння страждала, насамперед, сама», – зазначила Інна.

Спочатку молоді батьки хапалися за догляд за дитиною разом, та потім зрозуміли, що їм зручніше чергуватися – щоб кожен і кожна мали час на себе, на відпочинок. Пара не соромилася запитати одне в одного не тільки про те, як пройшов день, а й про емоційний стан – і відверто зізнаватися «мені важко».

Коли сину-первістку виповнилося два роки, він почав ходити в садочок, а Інна шукала підробіток в інтернет-магазині, бухгалтеркою – та розуміла, що це не приносить їй задоволення.

Тоді подружжя задумалося над тим, щоб поєднати два прагнення – мати власну справу та любов до ресторанної атмосфери. Та на відкриття власної кав’ярні були потрібні гроші, яких у пари не було. Тож спочатку вони відкрили кав’ярню на умовах франшизи.

«Для відкриття кав’ярні нам довелося продати деякі власні речі. Спочатку я пробувала все вести сама, та зрозуміла, що без Дмитра не справлюся. І ми побачили у цьому нагоду йому звільнитися з роботи, яка його морально виснажувала», – розповіла Інна.

Боротьба зі страхом бути «поганою мамою»

Через три місяці після відкриття кав’ярні Інна та Дмитро вирішили розірвати договір франшизи, адже, за їхніми словами, не отримували тієї кваліфікованої підтримки, на яку розраховували. І вирішили на тому ж місці у Кропивницькому відкрити власну кав’ярню.

«У нас з Дмитром свої уявлення, якої якості має бути продукція у кав’ярні, як налагоджена робота команди. Ми думали, що франшиза – це коли нас навчать, як це все налагодити своїми силами, але те, що нам запропонували, суперечило тому, якої якості ми хотіли добитися», – зізналася Інна «Гречці».

Подружжя оформило кредити, орендувало приміщення, піч та самі почали обсмажувати каву, вчилися випічці.

«Коли я їздила на кондитерські курси у Київ, Дмитро тут вів бізнес і доглядав за сином. Коли вчилися випікати – о, скільки чизкейків з’їв наш пес! Ми тоді вдвох займалися всім у нашій справі: були і за водіїв, і за кондитерів, і різноробочих. Ми розподілили обов’язки у бізнесі й підтримували одне одного вдома. Мабуть, в цьому секрет успіху», – розповіла Інна.

Дмитро впевнений, що виховання і догляд за спільними дітьми не може бути якісним, якщо хтось із батьків бере все на себе, а інший – відсторонюється.

«Бути з дитиною для мене вкрай важливо: так я її розумію, її стан і мотивацію,  чому вона так реагує на щось, чому так чи інакше поводиться. А це можливо лише тоді, коли активно долучаєшся до виховання, а не просто поруч стоїш», – зауважив Дмитро.

Після успішного старту власного бізнесу Інна і Дмитро вирішили, що готові до народження другої дитини: в кав’ярні вже працювала злагоджена команда, процеси стали легшими.

«Після народження другої дитини я зрозуміла, що варто дослухатися до себе і своїх близьких, до своїх дітей, а не кидатися за вимогами всіх навколо щодо того, якою має бути “правильна” мати», – розповіла підприємиця.

У цьому їй допомогла робота з психологом: вона працювала над тим, щоб відігнати страх бути «поганою» матір’ю, щоб дозволяти собі іноді делегувати догляд за дітьми іншим без докорів сумління. Інна зізналася, що через гендерні стереотипи і суспільні упередження щодо жінок з дітьми, які начебто мають обирати між материнством і роботою, вона боялася звертатися по допомогу, найняти няню. Та згодом вони з Дмитром вирішили, що без няні не обійтися: на цю вакансію зголосилася їхня родичка. Вони їй за це платили – адже як зауважує пара, кожна робота має оплачуватися. А так і рідна людина не відчувала, наче її експлуатують, і вони не почувалися винними перед нею.

«Важко довірити дітей комусь – навіть якщо це твоя родичка. Дозволити собі бути не тільки мамою, а підприємицею, не картати себе “я кинула дітей, що я за мати”. Це все я пропрацювала з фахівцем і зрозуміла, що неможливо відповідати всім вимогам, бути ідеальною, що не варто втискатися в чиїсь шаблони, жертвуючи собою. Це розуміння значно полегшило моє життя і покращило стосунки з іншими людьми», – зазначила Інна.

Вона зізналася, що саме робота над собою дозволила краще розуміти своїх дітей.

«Я не забороняю дітям плакати чи бавитися тими іграшками, якими вони хочуть. Адже щоб допомагати зростати своїм дітям, треба не забороняти і собі у особистому зростанні. Щоб навчитися чути інших, потрібно вміти дослухатися до себе», – зауважила вона.

Бізнес почав налагоджуватися, і з часом Інна з Дмитром відкрили і другу, і третю кав’ярні у Кропивницькому. За цей час зважилися найняти няню не з кола рідних.

«Це важко, та нам дуже пощастило з нянею. Діти її обожнюють, і ми цьому лише раді – батькам не варто ревнувати дітей. Якщо їм подобається проводити час і з іншими людьми – то це чудово, це не робить батьків менш батьками, не зменшує їхню цінність в очах дітей. Саме ця няня нас навчила, як з дітьми домовлятися, іншим педагогічним прийомам», – розповіла Інна.

Інна і Дмитро зізнаються, що коли вдруге стали батьками, вони вже мали досвід, пройшли вдвох кризу, роботу над собою – тож коли дізналися, що Інна вагітна втретє, не злякалися. 

«На той час ми вже понабивали свої “ґулі”, мали досвід і розуміли, що під час криз можемо розраховувати на підтримку одне одного, допомогу близьких, навчилися просити про цю допомогу. Ми вже сформувалися як батьки, як підприємці і як подружжя – і навчилися кайфувати від цього», – зізналася Інна.

Ділити радість від досягнень вдома і на роботі

У 2020 році у подружжя народилася третя дитина. Вони впевнені, що стаючи батьками, люди беруть на себе відповідальність, проте це ще одна соціальна роль, а не єдина, заради якої слід перекреслювати інші.

«Ми іноді можемо залишити дітей у батьків чи з нянею та на пару днів поїхати на відпочинок вдвох – адже ми не тільки батьки, ми й закохана пара. Ще ми бізнес-партнери, а також кожен з нас є окремою особистістю. Налагодити гармонію між усіма соціальними ролями і не жертвувати однією з них на поталу іншій – це важко, проте це можливо», – запевнила Інна.

Пара пояснила, що вони можуть домовлятися з батьками Інни чи Дмитра, що ті приглянуть за дитиною чи дітьми, заберуть зі школи/садочка, але спокійно ставляться до відмов.

«Наші батьки мають власне життя, і це круто! Це класний приклад і для наших дітей, і для нас самих – так, треба зважати на себе і свої потреби, і вік тут ні до чого. Адже якщо бігтимеш за тим, щоб бути ідеальною для всіх і всім вгодити – можна втратити себе», – підкреслила Інна.

З власного досвіду Інна зазначає, що коли вона спілкується після роботи з дітьми, маючи право на відпочинок – то спілкування якісніше, ніж якби вона відмовилася від роботи.

«Звісно, для когось саме залишитися вдома – це те, що приносить задоволення. Та особисто для мене відмовитись від мрії мати власну кав’ярню означало би перетворити життя на нестерпний “день бабака”. І хіба я б могла робити дітей щасливими, якби була нещасною?», – зауважила Інна.

За словами Дмитра, принцип підтримки одне одного при невдачах і ділити радість від досягнень і перемог вони перенесли і на спілкування з дітьми. Наприклад, вони не ставлять дітям покарання за невиконані завдання, а навпаки – ставлять мотивацію за виконання. Наприклад, вони уклали “документ” зі старшим сином (він сам захотів, щоб все було оформлено на папері) з переліком його обов’язків і визначені “бонуси”, які отримує після виконання. Наприклад, за прочитану книгу – додаткові години вільного часу.

«Начебто це маленький нюанс: сказати, що ти щось отримаєш, якщо зробиш, а не втратиш, якщо не зробиш. Вчимо, що не варто опускати руки, якщо боїшся невдачі – краще спробувати, а якщо не вийде, то попросити допомоги», – пояснила Інна.

Дмитро запевняє, що коли стосунки будувати на взаємоповазі і взаємопідтримці, коли вміти говорити про свої потреби і чути про потреби близьких – тоді й не важко бути багатодітною родиною.

«Із дітьми потрібно не бути постійно бути присутнім поруч, а активно залученим: спілкуватися, слухати, розбиратися, чому дитина так реагує чи діє. Мені не складно, наприклад, їздити з трьома дітьми, одна з яких на грудному вигодовуванні. І я пишаюся тим, що я такий багатодітний тато, якому комфортно з власними дітьми, а їм комфортно зі мною», – додав він.

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу