Фінанси та гендерні стереотипи: як жінки виборювали право на власні гроші

Жінки і гроші – тема, яка часто впирається у стереотипи та жарти. На щастя, світ і суспільство змінюються і жінки мають все більше можливостей зокрема і у сфері фінансів. Нам вже здається абсурдним, що колись (навіть у 70-х роках 20 століття) можна було відмовити в кредиті тільки з огляду на стать та відсутність чоловіка-гаранта.  Доступ до фінансів та наявність картки (рахунку) під власним ім’ям дає не тільки економічну незалежність, але і почуття гідності, проте навіть у 2024 досі були країни, де це не можливо для жінок.

Хто вміє заощаджувати

Стереотипне патріархальне переконання щодо нездатності жінок управляти своїми фінансами та сприйняття їх доходів як додаткових, обмежували доступ до грошей, у тому числі і для розвитку бізнесу. І все це було нібито для власного блага жінки. Але згідно з дослідженнями, три чверті жінок стурбовані тим, що вони не зможуть покрити витрати на проживання навіть протягом одного місяця через раптову втрату доходу або безробіття, порівняно з 64% чоловіків.

Водночас, коли мова заходить про заощадження грошей, то згідно з дослідженням Fidelity, жінки щороку заощаджують у середньому 9% від того, що вони заробляють, а чоловіки трохи менше – 8,6%.  

Згідно з останніми даними Світового банку Global Findex 2024 року, які вимірюють глобальний доступ до фінансових послуг, частка людей, які мають банківські або мобільні грошові рахунки, зросла до 76% порівняно з 51% десять років тому. Спостерігається ще більше збільшення частки жінок з обліковими записами: із лише 45% у 2011 році до 74% у 2021 році.

Варто пам’ятати, що просте володіння рахунком не дорівнює фінансовій грамотності та вмінням користуватися фінансовими послугами. За даними The Little Data Book on Financial Inclusion, три з чотирьох жінок мають рахунки. Але менше ніж третина з них використовує можливості позик або заощаджень.

Майнові права жінок у стародавньому світі

Гроші завше відігравали велику роль у незалежності й захищеності жінок, про що свідчать дослідження (Bina Agarwal «A Field of One’s Own: Gender and Land Rights in South Asia», Cambridge University Press). А можливість розпоряджатися власними грошима (заробленими чи набутими), як це нерідко бувало в історії людства, з’являлись і зникали у жінок. І чим ближче до модерної історії, тим більше проблем і перепон виникало на цьому шляху.

Так в Стародавньому Єгипті (3100 рік до н.е.) жінки мали рівні фінансові права з чоловіками. За словами Джанет Джонсон, єгипетські жінки мали змогу купувати, володіти та розпоряджатися майном від свого імені, а також — укладати контракти, ініціювати цивільні судові справи, бути свідками в судових справах, могли засвідчити юридичні документи. Але вони  не завше користувались своїми правами.

У так звану Біблійну еру (1800 рік до н.е.) за єврейським законом жінки мали право володіти майном і подавати позов на інших у суді без чоловіка, який їх представляє. Проте дружини не могли успадкувати безпосередньо від своїх чоловіків,  якщо це не подарунок або вони не мають дітей. А доньки могли отримати спадок, за умови, що не мали братів.

Стародавній індуїзм (1500 рік до н.е.) дозволяв жінкам контролювати власність до шлюбу – подарунки від батьків, друзів і незнайомців, а також заробіток від її власної праці. Проте розлучення було заборонено, а чоловіки мали пріоритет при отриманні спадку.

У Стародавньому Римі вільнонародженим римлянкам було дозволено розлучатися, володіти майном і успадковувати. Розлучитися легко, але чоловік має законне право залишити дітей.

Стародавня Греція встановлювала ряд обмежень, зокрема жінкам не дозволялось успадковувати майно або подавати справу до суду, якщо опікун не є чоловіком. Жінки, однак, могли торгувати та займатися виробництвом, як-от утримання таверни, але роботи ще були поділені за класами.

Візантійська імперія (565 рік н.е), а точніше закони Юстиніана, названі на честь імператора, відомого як «останній римлянин», створила шаблон для сучасного західного цивільного права, що дозволяє жінкам виходити заміж без приданого. Деякі працюючі жінки, включаючи повій і працівниць таверн, не мали права виходити заміж за римських громадян і могли бути лише наложницями. Якщо жінка зраджувала своєму чоловікові, він міг  розлучитися, але повинен був залишити їй перед-шлюбний подарунок, придане та одну третину будь-якого іншого майна, яким вона володіла. Вважається, що дружина Юстиніана, імператриця Феодора, колишня актриса і прядильниця, що покинула роботу, коли імператор залицявся до неї, вплинула на розширення прав власності та розлучення для жінок.

На Близькому Сході (600 роки н.е.) жінкам дано право до успадкування маєтків, володіння власністю та ініціювання розлучення. Проте, коли один із батьків помирає, старший син отримує подвійну частку спадщини, також чоловіки можуть успадковувати половину маєтку своїх дружин, якщо у них немає дітей, і в цьому випадку чоловіки отримують лише 25%.

Повертаємось до Європи (800 роки н.е.), де англосаксонські закони дозволяють жінкам володіти власним майном до і після шлюбу. У скандинавських суспільствах жінкам також дозволено вести бізнес нарівні з чоловіками. Проте в Англії 1100 років загальне право висуває постулат, що одружені чоловік і жінка є одним фінансовим суб’єктом. Таким чином, заміжні жінки не можуть володіти майном, керувати тавернами чи магазинами або подавати позов до суду. Однак цими фінансовими правами могли користуватись вдови та незаміжні.

Право на підпис та патенти

У 18 столітті почалась нова хвиля рішень, які розширяли доступ жінок до їх власних грошей. Так, в росії (1753 рік) жінкам надається право на так звану «окрему економіку»: можливість заробляти власний дохід і зберігати його для власного використання, незалежно від чоловіка. Це означало, що він не міг вимагати, щоб вона віддала його йому, щоб пити чи грати з ним або, скажімо, утримувати коханку. А у 1771 році Нью-Йорк стає першим штатом США, який вимагає згоди жінки, якщо її чоловік намагається продати майно, яке вона принесла для шлюбу. Закон також вимагав від судді приватної зустрічі з жінкою, щоб переконатися, що підпис не був підробленим або її згода не була отримана примусово.

Революційна Франція (1791 рік) надає жінкам рівні права спадкування (хоча вони втрачають їх пізніше, коли монархія відновлюється).

У наступному столітті у США (1845 рік) жінки отримали право подавати патенти в Нью-Йорку, там же прийнято Закон про власність заміжньої жінки, якій пізніше розповсюдився на всі штати. Вперше жінка:

• не несе автоматичної відповідальності за борги свого чоловіка;
• могла укладати контракти самостійно;
• могла самостійно збирати ренту або отримувати спадок;
• могла подати позов від свого імені.

А Ісландія у 1850 році стає першою країною, яка запровадила безумовні рівні права спадкування.

Великобританія у 1870 році приймає Закон про власність заміжніх жінок.

«Жіночі» банки та закон про придане

 У 1872 році штат Іллінойс надає свободу вибору професії як чоловікам, так і жінкам. Але коли Майра Колбі Бредвелл намагається практикувати як адвокат, Верховний суд США говорить, що штат не повинен надавати адвокатську ліцензію заміжній жінці.

Щодо володіння та розпорядження грошима, то у 1880 році Мері Гейдж (США) відкриває фондову біржу для жінок, які хочуть використати власні гроші для спекуляцій на акціях залізниці. Франція 1881 року надає жінкам право володіти банківськими рахунками. Через п’ять років це право поширюється на заміжніх жінок, яким дозволено відкривати рахунки без дозволу чоловіка. США прийняли подобний закон у 60-х, а Великобританія у 1975.

У 1919 році в США відкривається перший жіночий банк Теннессі (Кларксвілл), який обслуговує лише жінок. Хоча працівниками та директорами банку були жінки, його акціонерами були чоловіки.

В Індії тільки у 1961 році прийнято закон щодо приданого жінок до шлюбу, якій дозволяє жінкам подавати до суду, якщо родина її чоловіка переслідує її за гроші. Але закон проти приданого здебільшого ігнорується.

Кредити та англійські паби

У США у 1974 році прийнято Закон про рівні кредитні можливості. До того часу банки вимагали від самотніх, овдовілих або розлучених жінок брати з собою чоловіка для підписання будь-якої кредитної заявки, незалежно від їхнього доходу. У 1975 році у Нью-Йорку відкривається перший комерційний банк, яким володіли жінки – First Women’s Bank. В Ірландії у 1976 жінки нарешті можуть мати власні будинки.

Завдяки справі Кірхберг проти Феенстра (США) у 1981 було остаточно встановлено, що чоловік не може тримати дружину в невіданні (принаймні юридично) щодо фінансових рішень. Зокрема в рамках тієї справи було вирішено, що чоловік не має права в односторонньому порядку взяти другу іпотеку на майно, яке перебуває у спільній власності з дружиною.

Великобританія, 1982: жінкам дозволено витрачати гроші в англійських пабах без відмови в обслуговуванні.

Поступ щодо економічної свободи жінок та доступу їх до фінансових ринків був зумовлений також розвитком економіки та пошуком нових способів отримання доходів та розширення банками клієнтської бази. Так, на початку 20-го століття зростання зайнятості жінок призвело до збільшення кількості жінок, які стали фінансово активними. Банки зацікавилися залученням клієнтів з меншими заощадженнями та доходами, серед яких, зрозуміло, були жінки. Нові продукти, такі як рахунки в домашньому сейфі, а згодом і ощадні марки, були розроблені, щоб зацікавити клієнтів, які раніше могли відчувати економічну та культурну відстороненість від банківської діяльності. Але цей поступ відбувався повільно.

Власний банківський рахунок для жінок

Технічно жінки отримали право відкрити банківський рахунок у 1960-х роках, але багато банків все ще відмовлялися дозволяти жінкам робити це без підпису їхніх чоловіків. Це означало, що чоловіки все ще контролювали доступ жінок до банківських послуг, а незаміжнім жінкам часто відмовляли в обслуговуванні фінансові установи.

В цей період Національний комерційний банк Шотландії спробував провести незвичайний експеримент із обслуговування клієнтів-жінок — у 1964 році він відкрив першу в Британії «Жіночу філію», розташовану над звичайною («чоловічою») філією. Нове жіноче відділення мало тільки працівниць для підвищення якості комунікацій і була орієнтована також на економічну просвіту. Проте ця ініціатива викликала багато критики, у тому числі щодо компетентності працівниць і питання, чи не поява такого відділення проявом зневаги. Попри критику відділення залишалося відкритим до 1997 року, хоча у наступні роки чіткий гендерний поділ вже не зберігався.

У наступні десятиліття банки стали набагато досконалішими у створенні та маркетингу продуктів для різних категорій клієнтів, включаючи жінок. Частково це стало результатом диверсифікації банківського бізнесу, що призвело до того, що банки відігравали ширший спектр ролей у фінансовому житті людей, починаючи від іпотеки чи кредиту до зберігача рахунків, страховика чи біржового брокера. Це також було природним наслідком зростання різноманітності банківської робочої сили. Оскільки більше жінок прийшло працювати в банки, банкам стало легше визначити пріоритети та зрозуміти інтереси клієнток.

Працівниці в банку також були новацією до 20 століття, за одним винятком – пані Фанні Гопкінс, яка керувала агентством Hawkhurst у банку London & County Bank з 1859 до 1905 року, лише через два роки після її виходу на пенсію наступна жінка була прийнята на роботу. У вересні 1907 року London & County Bank призначив трьох жінок-стенографісток і леді-суперінтендантку працювати у своєму головному офісі. Але їм не дозволялося розмовляти зі співробітниками чоловічої статі на сходах або в коридорах. 

Банки і Світові війни

Ситуація змінилась з початком Першої світової війни, яка змусила банки найняти дуже велику кількість жінок, щоб вирішити проблему нестачі персоналу під час війни. Після закінчення війни настав час розширення банківського сектора, і багато робочих місць потрібно було заповнити. У суспільстві відбулися постійні зміни зокрема і в банківській справі та у роботі з клієнтами. Проте протягом 1920-х років жінки залишалися невеликою меншістю в банківській справі, та більшості банків жінки-кандидати на роботу мали бути віком від 17 до 30 років і незаміжніми і звільнятися після виходу заміж.

Вважалося, що жінки краще, ніж чоловіки, підходять для керування машинами, які відігравали все більшу роль у бек-офісах банків, але найбільша перевага найму жінок полягала в нижчій зарплаті, яку вони могли отримувати. У 1931 році, наприклад, людина з дев’ятирічним досвідом роботи у відділенні банку в Лондоні отримувала б річну зарплату близько 250 фунтів стерлінгів. Жінці з подібним досвідом заплатили лише близько 170 фунтів стерлінгів. Різницю пояснювали тим, що чоловіки одружувалися у 20-річному віці та ставали відповідальними за сім’ю, тоді як жінки були самотніми, а отже, не потребували стільки грошей.

Друга світова війна знову спричинив кадрову кризу в банках, і знову жінок було покликано заповнити вакансії, які залишили чоловіки. Нестача персоналу тривала і після війни. І у 1950 році Національний провінційний банк (National Provincial Bank) вирішив цю проблему, ставши першим британським банком, який скасував заборону на шлюб, тобто жінки могли продовжувати працювати в банку після заміжжя. Інші банки незабаром наслідували цей приклад. Проте в банківській сфері все ще панувало упередження, що жінки не можуть досягти значних успіхів у відділенні банківських послуг. Тому багато жінок зосередилися на кар’єрі в головному офісі, працюючи у відділах податку на прибуток, довірчих службах, бухгалтеріях і клірингових кредитах.

Перші банкірки

Водночас жінки боролись не тільки за можливість бути клієнтками та мати доступ до грошей, але й за можливість працювати у банківській сфері. Перші жінки в банківській справі були партнерками в родинних бізнесах і отримали цю роль у спадок, проте це не зменшує їх впливу на ситуацію. Серед відомих родин можна назвати Чайлдів-Фейн і Куттсів. Сара Чайлд стала старшою партнеркою у Child&Co у 1782 році після смерті свого чоловіка Роберта. Вона займала цю посаду до своєї смерті у 1793 році, коли роль перейшла до її онуки Сарі Софії Фейн коли вона досягла повноліття в 1806 році. Вона залишалась власницею і старшою партнеркою банку протягом 61 року.

Гарріот Куттс — донька гардеробниці трупи мандрівних гравців, привернула своєю акторською грою увагу британця Томаса Куттса, старшого партнера Coutts & Co. Коли Томас помер у 1822 році, Гарріот успадкувала його частку в бізнесі. Анджела Бердетт-Куттс (Angela Burdett-Coutts) була онукою і спадкоємицею Гарріот. Коли вона успадкувала статки своєї бабусі у віці 23 років у 1837 році, вона стала, ймовірно, найбагатшою жінкою в Англії і обличчям Coutts & Co до кінця свого життя. Хоча насправді заповіт її бабусі забороняв їй пряму участь у бізнесі банку. Проте вона стала відомою філантропкою вікторіанської Англії.

У 1875 році Луїза М. Вайзер стала першою жінкою-президенткою банку зі штаб-квартирою в США. Це було важливою подією, адже в ті часи будь-якій жінці могли відмовити у відкритті рахунку на основі статі. Вона успадкувала посаду в Winneshiek County Bank від свого покійного чоловіка і обіймала її до 1892 року.

Перші брокерки та мільйонерки

Але спадщина не була єдиним шляхом жінок у фінансові сфери і банківській бізнес, які тим не менш були під контролем чоловіків. Вікторія Вудхалл та її сестра Теннессі Клафлін у 1870 році стали першими жінками, які володіли біржовою брокерською конторою на Уолл-стріт Вікторія Вудхалл, активістка виборчого права, згодом стала першою жінкою-кандидаткою у президенти. Вона обрала аболіціоніста Фредеріка Дугласа своїм напарником.

Якщо говорити про капітал, то у 1919 році Сара Брідлав стала першою жінкою-мільйонеркою у США, заснувавши лінію засобів для догляду за волоссям, розроблену спеціально для чорношкірих американок. Історія Сари надихнула Netflix на створення серіалу «Self Made: Inspired by the Life of Madam C.J. Walker». Брідлав, яка здобула популярність під ім’ям мадам Сі Джей Вокер, також була дуже успішним інвестором у нерухомість.

Мюріель Сіберт була першою жінкою, яка отримала місце на Нью-Йоркській фондовій біржі (NYSE) у 1967 році. На той час на біржі було 1365 інших місць. Усі інші місця були зайняті чоловіками.

Підсумки

У якості підсумків зауважимо, що історія боротьби жінок за право розпоряджатися власними грошима все ще триває.

У суспільстві гендерної нерівності майнові та фінансові права жінок — це про гідність і впевненість у майбутньому. Відсутність контролю над фінансами позбавляє жінок можливості вижити або інтегруватися в суспільство. А отже, призводить до їхньої залежності від чоловіків, будь то батьки чи чоловіки, що часто призводить до дискримінації та порушення їхніх основних прав. Незважаючи на значний прогрес, досягнутий протягом десятиліть, існує ще багато змін, які повинні відбутися, щоб жінки досягли фінансової рівності.

Попереду ще довгий шлях до справжньої фінансової рівності для жінок. Цей шлях, очевидно, виходить далеко за межі вирішення питання про те, коли жінки зможуть мати банківський рахунок.

Любов Жарова