«Хотів побачити рідне село, а потрапив на військову частину»: У Кропивницькому допитали підозрюваного у держзраді

За що судять Віталія К.?

У приміщення судової зали Кіровського райсуду Кропивницького під конвоєм завели 49-річного чоловіка середнього зросту. Він одягнений у дублянку і штани пісочного кольору, на обличчі щетина, коротко стрижений.

До цієї справи чоловік мав проблеми з законом: судимість за зберігання наркотиків, від якої був звільнений через каяття, кілька адмінпротоколів та позбавлення права керувати авто за їзду у стані наркотичного сп’яніння.

По справі держзради за ґратами він перебуває з червня 2023 року.

Як каже слідство, чоловік зголосився допомагати росіянам. А саме, у травні 2023 року написав у «Телеграм» російському абоненту текст російською: «Бос, це Віталік, я на зв’язку, готовий працювати». Згодом з цього номера йому надіслали інструкції з конспірації та завдання збирати інформацію про  «військкомати»  міста й області. За даними слідчих, 26 травня чоловік переслав адреси військкоматів, графік їхньої роботи та номер своєї банківської картки. Вже 29 травня чоловіку нібито доручили знайти дані про військові об’єкти, залізничні станції, якими переміщується техніка ЗСУ, аеродроми, електропідстанції, медзаклади, де лікуються українські військові, ППО. Як твердить слідство, із 3 червня Віталій надсилав співрозмовнику такі координати. Зробив він відправлення і 9 червня.

25 червня чоловік відзняв неподалік Кропивницького оборонний об’єкт та шлях під’їзду до нього. При спробі передати файл через «Телеграм», Віталія затримали співробітники СБУ. Йому висунули звинувачення у держзраді, вчиненій під час воєнного стану. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на 15 років, або довічне ув’язнення.

На час розслідування та судового слухання чоловік перебуває під вартою. У справі вже допитали свідка, суд дослідив переписки, фото й відеофайли з телефонів, які вилучили в обвинуваченого.

Пояснення обвинуваченого та його допит проводили 18 січня на засіданні Кіровського райсуду у складі колегії суддів Руслана Бурка, Наталії Іванової, Інни Павелко.

Пояснення обвинуваченого

Як повідомив суддя Руслан Бурко, обвинуваченому дали час для підготовки пояснення. Чоловік лише коротко розповів про один епізод, який, на його думку, має стосунок до справи.

Зі слів обвинуваченого, він офіційно не працевлаштований, займається підробітками на ремонті машин, лагодить електрику та продає через поштові відправлення електрообігрівачі на місцевому складі.

Розповів, що у період, якого стосується розслідування, ремонтував авто свого знайомого Віталіка. У тезки нібито не було чим розрахуватися й він згадав за чоловіка, у якого можна підзаробити.

— Ми познайомилися, він запропонував прослідкувати за якоюсь людиною. Сказав, що дає телефон, через який будуть вказівки і тисячу гривень. Віталій погодився, взяв телефон і гроші, а я — ні, бо в мене купа роботи. З тих грошей я йому зробив машину. Далі ми забули про цей факт взагалі, — розповів обвинувачений.

На цьому пояснення завершилося і почався допит.

Історія з двома телефонами

За даними слідства, обвинувачений користувався двома телефонами Samsung. З одного з них вів переписку з російським номером та відправляв відзняті файли.

Як зазначив Володимир Лещенко, прокурор Кіровоградської облпрокуратури, оператор мобільного зв’язку «Водафон» надав відомості, що обидва телефони, які вилучили у обвинуваченого під час затримання, знаходилися поряд як мінімум із 7 червня 2023 року. Це зафіксували станції мобільного зв’язку, до мережі яких підключалися телефони. Також за даними оператора, протягом 8 і 9 червня у цих телефонах переставлялися місцями сімкартки.

Прокурор просив обвинуваченого пояснити ці факти й повідомити, коли він отримав другий телефон.

— Я чекав Віталія увечері 21 червня на лавці, біля його будинку на мікрорайоні Пацаєва. Під лавкою знайшов телефон, підняв, увімкнув, поклав до себе в машину. Тоді підійшов Віталік і на його машині ми поїхали на гараж. Мали ремонтувати його авто. Після того я телефон не брав у руки. 25 червня на Новомиколаївці в мене його вилучили.  Він у мене пробув 4 дні, — сказав Віталій К.

Суддя Руслан Бурко запропонував обвинуваченому пояснити, чому сімкартки змінювались у телефоні.

— Це міг зробити лише Віталік. Коли я ремонтував його машину, багато разів давав йому свій телефон, бо в нього не було як подзвонити. Також він користувався моїми картками, адже його заблоковані, він не міг кошти ні отримати, ні переказати, ні відправити. Я давав йому таку можливість.
— Ви бачили, що він переставляв картки у ваш телефон?, — уточнив суддя.
— Ні, я не бачив, був під машиною. А Віталік ходив по гаражах і спілкувався моїм телефоном.
— Ми допитували вашого товариша Віталія, він розповідав зовсім інше, — зауважив суддя.

У процес допиту долучився Вадим Бондаренко, адвокат підозрюваного, залучений за контрактом з Центром безоплатної допомоги.

— Прокурор користується не первісним документом від оператора, а складеним працівником СБУ протоколом. У первісному протоколі є набір технічної інформації, цифр. Його має розшифровувати спеціаліст. Працівник СБУ залучав спеціаліста під час огляду телефону, але протокол складав сам. Після цього з телефону кудись зникла переписка, — повідомив адвокат. 
— Два телефони, які вилучені в обвинуваченого, за даними оператора, знаходилися поряд ще з 7 червня. А з 8 червня сімкартки переставлялися. Таку інформацію надав провайдер, це не суб’єктивна думка працівника СБУ, — своєю чергою зауважив прокурор Лещенко.

Гроші невідомого походження

За роботу на ворога, каже слідство, обвинувачений отримував гроші на свої банківські картки, які надіслав одразу. Усього зафіксовано 20 переказів на суми від 300 до 1500 гривень. Кошти відправлялися з терміналів IBox. Але простежити хто відправник та де ці термінали працюють, за словами прокурора, встановити не можливо. Проте зауважив, що кошти надходили саме після того, як Віталій відправляв інформацію в «Телеграм».

— Чи передавали ви інформацію про свої банківські картки, паролі до них комусь?, — продовжив допит прокурор.
— Я не пам’ятаю, у мене багато клієнтів на обігрівачі. Вони знають номери карток, але пінкоди я нікому не передавав, — відповів обвинувачений.
— Як можете пояснити, що протягом травня-червня 2023 року вам надходили кошти. З 2 червня на картку «ПриватБанку» надсилали кошти від 300 до 1500 гривень, на картку «Монобанку» з 9 червня надходили від 500 до 1500 гривень. Що це за кошти? Де ви працюєте?
— Я 5 років неофіційно працюю на складі обігрівачів «Венеція», що по вулиці Полтавська. СБУ про це знає, бо ми поставили їм багато обігрівачів. Також знають на «Новій Пошті», бо відправлення йдуть щодня. Кошти заходять від продажу обігрівачів.
— А що це за обігрівачі по 500 гривень?
— Мінімальна ціна на обігрівач — 2500 гривень. Це відсоток від продажу, я працюю не один.
— Чому ви не пояснювали на досудовому розслідуванні про це?
— На прохання Віталіка я давав йому доступ до своєї картки, аби він міг отримати чи надіслати переказ, або зняти призначені йому кошти. Але які суми й куди я вже не пам’ятаю. Наприклад, він просив зняти через мою картку 300 гривень, які йому надійшли. 
— Як ви можете пояснити, що на допиті Віталій категорично заперечив користування вашими картками?
— Він підтвердив два факти, що перераховувалися гроші. Всі це чули.
— Чому всі банківські перекази у цей період по двох ваших картках надходили через платіжні системи, які не дають можливість ідентифікувати відправника?
— Звідки я знаю, так в усій Україні люди переказують кошти як зручно.
— Прокурор не надав докази, що неможливо встановити відправника хоча б за країною, — зауважив адвокат обвинуваченого.
— Ми встановили спосіб переказу коштів. Наприклад, можна здійснити переказ з картки і тоді є ім’я відправника. У його ж випадку, всі перекази здійснені через термінал, — відповів прокурор Лещенко.
— Це не заборонено, у кожному магазині є такі термінали IBox, — зауважив адвокат Бондаренко.
— Стосовно купівлі обігрівачів. Якщо говорити про період вказаного розслідування, то їх нібито купували у теплі місяці: кінець травня і початок червня. Як ви це поясните?, — продовжив допит прокурор.
— Є обігрівачі для ремонту, – сказав обвинувачений.

Військова частина у рідному селі

У провину Віталю К. слідство ставить те, що він відзняв під’їзд до військової частини неподалік обласного центру. Чоловіка затримали 25 червня 2023 року на заправці «ОККО» по вулиці Холодноярській. За версією СБУ, чоловік хотів підключитися до вайфаю й скинути цей файл.

У переписці, яку знайшли в чоловіка при огляді телефону, є діалог, де йдеться, що він намагається переслати файл. Співрозмовник його просить зробити і надіслати скрин з відео, а поки файл вантажиться, йому надішлють кошти.

Під час допиту стосовно цього епізоду обвинувачений підтвердив, що 25 червня їздив у місті на авто «Nissan Micra», яке належить його дружині.

— Де саме ви були: у місті, області?, — поставив питання суддя Бурко.
— Так, і в місті, і по всій області я катаюсь. Точно не пам’ятаю, — відповів обвинувачений.
— Знаєте, не просто так вам ставлять ці питання. Адже вас обвинувачують за дуже складною статтею Кримінального кодексу. На вашому місці краще згадати, де ви були і що робили. Вам надавався час згадати, —продовжив суддя.
Та десь був, а де — не пам’ятаю. За цими головними болями не можливо щось зробити, — відповів після невеликої паузи Віталій К. 
— Як поясните відео під’їзду до військової частини, скриншоти з цього файлу і переписку стосовно нього?, — запитав прокурор Лещенко.  
— Яка там військова частина? То моє село, це було в Підлісному, Григорівка. А що на відео? Дорога і село, яке вимерло? Немає нічого, я навіть проїхати не міг: паркан, стіна, — відповів обвинувачений.
— Яка була ваша мотивація туди поїхати?, — продовжив прокурор.
— Мене там 20 років не було. Я в Підлісному мав купувати машину і заодно проїхав до села, яке за 5 кілометрів звідти. Побачив оголошення, що продається 9-ка, поїхав туди, але продавець був у Кропивницькому. Тому я вирішив поїхати подивитися своє село, яке, кажуть, вимерло. Я був у Підлісному, чому мені не поїхати подивитися рідне село, — доводив чоловік.

На питання прокурора, чи переписувався обвинувачений з абонентом з російським номером та обговорював передачу відомостей про військові об’єкти за винагороду, Віталій К. заперечив.

— Як можете пояснити, що за інформацією працівника СБУ, допитаного на минулому засіданні, ви приїхали до заправки аби підключитися до вайфаю з метою передання відео?, — запитав прокурор.
— Це суб’єктивна думка працівника СБУ, — наголосив адвокат.
— Я не підключався. Мав почекати знайомого. Тим часом взяв подивитися телефон, який знайшов, ввімкнув його, — сказав Віталій К.
— Кого ви чекали? Прізвище цієї людини?, — запитав суддя Бурко.
— Знайомого по роботі. Не пам’ятаю прізвище, — відповів обвинувачений.
— Про що ви мали говорити?, — продовжив суддя.
— Про машини. Я бачив його 20 років тому, мав купити в нього машину, по яку їздив в Підлісне.
— І їздили в село, —додав суддя.
— Це моя батьківщина, чому було не заїхати, подивитися, що там. Всього 5 кілометрів від Підлісного, — відповів Віталій К.
— То ви село їздили подивитися, чи по машину?, — спитав суддя.
— Я їхав у Підлісне подивитися машину, але знайомий був у Кропивницькому. Тому я поїхав подивитися своє село, яке поряд, — повторив обвинувачений.
— Чи пригадуєте, ви, що у переддень вашого затримання йшов дощ? Я поясню: обвинувачений їздив у село на «Nissan Micra», це така невелика машина. Коли ми передивлялися відео негласних слідчих розшукових дій (спостереження за обвинуваченим — авт.), бачили, що там були великі калюжі і польові дороги. Яка була ваша мотивація? Вам так сильно хотілося подивитися село?, — продовжив прокурор.
— Звідки я міг знати, що там йшов дощ? Я живу у Кропивницькому, тут дощу не було, — відповів Віталій К.
— Але ж ви бачили, що виїжджаєте на польову дорогу, там калюжі по 15 метрів, — зауважив прокурор Лещенко.
— Якби я не міг проїхати, я б розвернувся.
— То ви вирішили ризикнути?
— Там нормальна була дорога, — переконував обвинувачений.
— Дорога була накатана, — додав адвокат.
— Я калюжу об’їхав, як і всі люди об’їжджають. 
— Тобто бажання проїхати 5 кілометрів польовими дорогами у вас пересилило ймовірність загрузнути? Більше немає питань, —сказав прокурор.

Відео з побачення біля Льотки

У телефоні, який вилучили в обвинуваченого, знайшли відео, на якому зафіксована місцева Льотна академія та аеродром (в цьому районі раніше вже були ракетні обстріли – авт.). На прохання прокурора і суду пояснити, що це за файли і для чого чоловік їх робив, він пояснив — фільмував на пам’ять прогулянку зі знайомою. На уточненн, хто вона, не відповів. Лише зазначив, що жінка воює з 2014 року і наразі в зоні бойових дій.

Суддя натомість зауважив, що у переглянутому файлі окрім обвинуваченого та об’єктів біля навчального закладу інших людей нема.

Ще чоловіка просили пояснити, чому він надсилав ці файли своєму знайомому Віталіку. 

— Я скинув з галереї відео, що гуляю і не можу приїхати. У мене не було, що показати і я скинув йому це відео, — сказав обвинувачений.
— А чому ви перед ним так звітуєте?, — перепитав суддя Бурко.
— Тому що йому треба було терміново їхати, а машина не заводилася.
— Чому він не звернеться до іншого майстра? Ви йому скидаєте відео, даєте свій телефон і номер карток. У вас такі довірливі стосунки. А він на допиті каже, що не брав номер ваших карток і нікому їх не давав, телефонами не обмінювалися. Якось не стикується… Ви говорите, що ви гуляли з жінкою. Але прокурор звернув увагу, що на відео окрім вас і вашої тіні нікого немає. Але натомість знятий навчальний корпус, пасажирський літак, не зрозуміло, чи робочий, аеродром. Усе це знято на відео, куди далі пішла ця інформація?, — запитав суддя.
— Для пам’яті. Ми гуляли й зняли для пам’яті. Чисто для себе, нікуди далі.

Що саме у даних мобільного оператора?

Після прокурора допит свого клієнта вів адвокат Бондаренко.

— Уточніть, за що вам кошти надходили?, — запитав адвокат.
— Це кошти за ремонти авто, за обігрівачі, а ще заходили Віталіку, — відповів обвинувачений.
— Тобто гроші вам заходили постійно і не лише у час, який охоплює розслідування?, — уточнив Бондаренко.
— Так, було багато переказів, бо постійно по всій Україні йшли відправки обігрівачів. Гроші постійно скидали: я відремонтував, мені гроші скинули, зробив проводку — надійшли кошти.
— За вашою версією, на вашу картку заходили вам і вашому товаришу. Як ви ідентифікували, кому надходили кошти, адже не можливо ідентифікувати відправника, бо всі перекази через IBox?, — долучився до допиту прокурор Лещенко.
— Мені яка різниця, якщо він каже, що надійде 300 гривень. Я зняв і віддав. Є телефон, за яким можна зателефонувати й сказати, що надійшли кошти.
— Ви так довіряли йому? От він вам сказав, що треба зняти кошти і ви віддали?, — уточнив суддя.
— Ну так, якщо я знаю, що мені ніхто не телефонував, що надіслав кошти і я нічого не ремонтував. А він попросив з допомогою мого телефона перерахувати кудись 300 гривень, які йому надіслали. Кілька разів я знімав для нього гроші.

Ще на питання адвоката його клієнт заперечив, що переставляв сімкарти. Повторив припущення, що це міг зробити його товариш Віталік. Пригадав, що у день свого затримання доступ до телефона мав співробітник СБУ.

Після допиту обвинуваченого адвокат Вадим Бондаренко наголосив, що має сумніви стосовно одного з доказів по справі — протоколу, який склав співробітник СБУ на основі технічної інформації від мобільного оператора. На думку адвоката, лише профільний спеціаліст зможе надати точну інформацію про те, чи дійсно обидва телефони, вилучені у його підзахисного, були поряд. Також Бондаренко хоче з’ясувати, де був телефон обвинуваченого, коли з іншого смартфона велася переписка з російським абонентом.  Для цього він клопотав про допит співробітника «Водафону».

Крім цього адвокат наголосив, що має сумнів стосовно розслідування, адже його клієнта після затримання у червні допитали майже через місяць. Також адвокат зауважив, що опитаний на суді співробітник СБУ говорив, що буцімто обвинуваченому обіцяли 30 тисяч гривень винагороди за інформацію про певні військові об’єкти. Проте у матеріалах справи про це нічого немає. 

У підсумку суд ухвалив викликати співробітника мобільного оператора до суду. Після цього в справі очікується вирок.

Сам обвинувачений на питання журналістів після судового засідання сказав — справа сфабрикована. На уточнення, заради чого, відповів:

— Я звичайний перехожий, зробили це, щоб заробити гроші.
— Як ви ставитеся до Росії?, — запитала журналістка.
— Я проти всього.
— Що ви думаєте про війну?
— Та жах. Без коментарів.

Анастасія Зубова, фото авторки

Цей матеріал є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.